Скоріш за все ні. Натомість, як показує практика, можна помститися невірному чоловікові чи коханцю, з яким щось пішло не так. Новини, які потрапляють до світових ЗМІ, це підтверджують. Хоча чоловіки, як свідчать дослідження, більш схильні мститися, ніж жінки, жінки все-таки винахідливіші.
Поки чоловіки використовують вульгарні способи помсти невірній коханці — наприклад, викладають в інтернет інтимні фото (зайвий привід не посилати нікому свої голі селфі), жінки завдають ударів у відповідь дуже витончено. Як, наприклад, дама з Техасу, яка привітала за допомогою оголошення в газеті невірного чоловіка та його коханку з народженням дитини. Або жінка з Нью-Йорка, яка продала будинок невірного чоловіка, поки той був у відрядженні.
Солодка помста — гіркий смак.
Помсту не дарма називають солодкою — і не лише російською. Дослідження швейцарських учених із Цюріха (було опубліковане в журналі Science у 2004-му) показало: коли скривджена людина розмірковує про помсту, у її мозку особливо активна ділянка, відповідальна за систему винагороди. Той самий процес відбувається при поглинанні солодкого. Тож ті, хто говорить про солодкий смак помсти, не брешуть.
Проте, вони не домовляють. Дослідження інших вчених показали, що не все так просто: для того, щоб людина відчула задоволення, мало нагадувати кривднику або просто побачити, що він страждає. Все трохи складніше.
У ході дослідження вчені обрали кілька груп людей, які мали під їх контролем зіграти в гру, де кожен мав опинитися під час баришів. При цьому було виділено групу, яка привласнює грошики, а також три інші групи — тих, хто має придумати покарання, тих, кому буде заборонено мститися, і «провісників», яким не можна карати шахраїв, але яким треба буде мріяти про це.
У результаті з'ясувалося: ті, хто покарав кривдників, почувалися гірше, ніж припускали «провісники».
Більше того, навіть тим, хто не мав шансу помститися, було краще! Для них історія була закрита – їх обдурили, ну що ж. Месники при цьому продовжували думати про неприємний інцидент і злитися. «Думаю, невідомість продовжує та посилює емоційні досліди, і месники мимоволі розтягують неприємні емоції, – припустив тоді Карлсміт. — Ті, хто не може помститися, у якомусь сенсі змушені йти далі та зосереджуватись на інших справах. І почуваються щасливішими».
Справедливість у відповідь на образу
И все же мститель может почувствовать себя счастливым! Только для этого недостаточно подложить кнопку на стул обидчику, чтобы потом хихикать из-за угла, — это, как мы уже поняли, радости не приносит. Психологи доказывают: на самом деле нам не нужны страдания обидчика. Мы жаждем возмездия, настоящего «око за око», чтобы человек понял, за что страдает, и раскаялся.
На підтвердження можна навести дослідження німецького психолога Маріо Голлвітцера. Його експеримент теж полягав у складній грі з грошовою винагородою та присвоєнням оного, але він вигадав ще одну штуку: ті, кого обдурили опоненти, мали їх покарати (теж карбованцем — тобто євро, звісно) і письмово пояснити причини покарання. Відповіді, які вони отримували, різнилися: одні отримували повідомлення від шахраїв, що розкаялися, які визнавали свої помилки, інші — від зухвальців, обурених фактом покарання.
Про результати дослідження легко здогадатися: задоволеними почувалися ті месники, чиї опоненти розкаялися та покаялися.
Якщо ж до кривдника не доходить, за що його покарали, або він відмовляється визнавати сам факт вчиненого ним неподобства, то й карати його якось безглуздо.
Месники на службі еволюції
Втім, деякі вчені стверджують, що помста служить на благо еволюції, а зі страху перед покаранням усі ми стаємо кращими. Ці ідеї висловлює американський психолог-біхевіорист Майкл Маккаллоу. Він стверджує, що коли ми мстимо кривднику, ми таким чином запобігаємо нанесенню подальших образ. Отже, ми позбавляємо його переваг, які він міг би мати, якби продовжив робити нам гидоту.
Більше того, вчений вважає, що особливо сильно ми прагнемо помсти, якщо образа була нанесена публічно: у цьому випадку виявляється, що якщо ми промовчимо, це буде сигналом, що з нами можна чинити абияк, не тільки кривднику, а й іншим людям. Крім того, мрії про помсту, на думку професора, активують у мозку ділянку, яка відповідає за планування, — таким чином розвиваються наші навички покрокового руху до мети, якої ми справді хочемо досягти.
Втім, все це не означає, що помста — єдина можлива відповідь на образу. Той самий Майкл Маккаллоу пропонує ще три варіанти.
Перший — уникати кривдника, унеможливлюючи нанесення подальших травм.
Другий - прийняти факт образи, вирішивши, що людина для вас важлива або робота вам потрібна (дівчата, не слухайте!). Третій — пробачити і чекати, що це послужить сигналом кривднику, що можна змінитись і поводитись пристойніше. Схоже, професор у своїй теорії пройшов шлях від Старого заповіту до Нового – цікаво, куди він піде далі.
