Оргазм на роялі Артура Рубінштейна (фото)

Легендарний піаніст, він грав – ніби кохався. Жінок Артур Рубінштейн цінував навіть більше музики: спав із сотнями – і кинув дружину у 90 років заради молодої.
 
Оргазм на роялі Артура Рубінштейна (фото)

Артур Рубінштейн народився двічі. Вперше це сталося 28 січня 1887 задуманим природою способом, коли в сім'ї дрібного фабриканта-текстильника з Лодзі Ісаака Рубінштейна з'явилася сьома дитина. Друге життя Артура Рубінштейна почалося через двадцять один рік, коли в берлінському готелі обірвалася петля, що стягла його шию. Сунути голову в петлю його змусили нещасливе кохання, відсутність грошей і величезні борги.

Рубінштейн звалився на підлогу, підвівся, сів за рояль і за грою зрозумів, яким же дурнем був і досі. «Життя не залежить від того, чи є гроші, чи від жінки, яка тебе покинула, чи від зруйнованої кар'єри. Життя це те, що тобі дано. Вона перед тобою», – розповідав він. Артур вирішив жити саме так: брати від життя все, що є перед очима. А перед його очима постійно були жінки.

Принято считать, что главной страстью Рубинштейна была музыка. Сам Рубинштейн это отрицал: «Обо мне говорят, что в молодые годы я поровну делил время между музыкой, женщинами и вином. Я категорически возражаю. 90% внимания я посвящал женщинам». Впрочем, между музыкой и женщинами – а их счет шел даже не на десятки, а на сотни – Рубинштейн ставил знак равенства. «Играть для меня – как заниматься любовью, – говорил пианист. – Когда я играю на рояле, то мысленно будто бы пою песню о любви. И в этот момент испытываю на кончиках пальцев непередаваемо чувственное, очень чувственное удовольствие».

Впервые Рубинштейн влюбился в десять лет в свою партнершу по танцам, 12-летнюю Маню. Но его ждало фиаско: он увидел, как Маня флиртует с рыжим подростком. Артур с разбитым сердцем и желанием больше никогда не видеть Маню уехал в Берлин учиться музыке. У семьи не было денег на его музыкальное образование, но известный скрипач Йозеф Иоахим вместе с еще тремя меценатами оплатил Рубинштейну обучение в Берлинской высшей музыкальной школе.

Артур начал учиться у лучших немецких педагогов. Но если в консерватории он находился в мужском окружении, то за ее пределами – исключительно в женском обществе. Он поселился в пансионе, где сдавали комнаты только девушкам: хозяйка сделала исключение для Артура в силу его невинного возраста. Там он влюбился в одну из постоялиц и вскоре после бар-мицвы получил от нее свой первый поцелуй. Артур предложил девушке выйти за него замуж через десять лет. Увы, хозяйка узнала об этой романтической дружбе и выселила его возлюбленную.

У 14 Рубінштейн отримав з рук свого вчителя першу сигарету, в 15 - завів перший роман із заміжньою жінкою набагато старший за нього, в 16 - подружився з піаністом і композитором Юліушем Вертхаймом і закохався в його молодшу сестру Іоанну: в автобіографії Рубінштейн Фредерік та Бася Хартман. Це не заважало йому спати з іншими жінками, зокрема з матір'ю Юліуша та Іоанни. Дізналася про це Івана чи ні – невідомо, але взаємністю Рубінштейну вона не відповіла та почала зустрічатися з іншим. Рубінштейн вважав себе постраждалою стороною, а Іоанну - підступною зрадницею.

Музичні успіхи Рубінштейна в той час були набагато скромнішими, ніж амурні, і він постійно вислуховував справедливі закиди свого вчителя Карла Барта в нестачі старанності. Тим часом питання заробітку постало дуже гостро: збанкрутував батько Рубінштейна. Не знайшовши відгуку у берлінської публіки, юний Рубінштейн у лютому 1904 року вирушив до Варшави.

Карл Барт небезпідставно побоювався, що далеко від строгих педагогів Рубінштейн і зовсім перестане системно займатися. Побоювання виправдалися: більшість часу Рубінштейн проводив не за роялем, а в салоні Вертхаймов. Юліуш був красенем, і чимало жінок шукало його кохання. Юліуша ж жінки зовсім не цікавили - і Артур із задоволенням брав на себе роль утішника. Там же Рубінштейн познайомився зі старшою сестрою Юліуша, Лілі, заміжньою жінкою із двома дітьми. Між Лілі та Артуром почався тривалий роман, який закінчився тією самою невдалою спробою самогубства 1908 року. Незадовго до цього чоловік Лілі, дізнавшись про зв'язок, викликав Артура на дуель, і лише втручання друзів змусило його передумати.

Вплоть до женитьбы Рубинштейн будет называть этот роман единственными серьезными отношениями. Но «серьезные отношения» по Рубинштейну – понятие условное. Так, в 1907 году в Париже он вступил в связь с чешской оперной дивой Эми Дестин. Рубинштейн утверждает, что Дестин сама проявила инициативу и что он «на самом деле был сердцем и душой предан Лили». Связь с Дестин продлилась несколько месяцев, но одновременно Рубинштейн успевал заводить интриги на одну ночь – впрочем, и у Дестин он не был единственным любовником.

Ни в Варшаве, ни в Берлине, ни в Париже Рубинштейн так и не снискал серьезного успеха и к тому же погряз в долгах. Тогда он перебрался в Америку, но и там его поначалу принимали не так тепло, как он рассчитывал. Впрочем, не все – женщины устраивали ему теплый прием, куда бы он ни приезжал. В Нью-Йорке он познакомился с тогда еще совсем юной Дагмар Годовски, которая станет актрисой немого кино и сведет с ума десятки мужчин. Какими были их отношения, биографы спорят до сих пор, но даже если между ними через несколько лет и вспыхнул роман, то мимолетный – в духе их обоих.

Разочаровавшись в Новом Свете, Рубинштейн вернулся в Европу. В 1909 году ему устроили выступление в Вене. Его игра восхитила польского мецената Александра Скишиньского, атташе австрийского посольства в Ватикане. Скишиньский предложил Рубинштейну начать карьеру в Италии, пригласил пианиста в Рим и организовал для него частный концерт, куда созвал богатых и влиятельных ценителей музыки.

После этого выступления Рубинштейном заинтересовалась эксцентричная маркиза Луиза Казати. В ее доме пианист не раз давал частные закрытые концерты за солидные вознаграждения. Однако первая встреча Рубинштейна и маркизы чуть не стоила пианисту рассудка. Болезненная худоба, мертвенная бледность, подведенные угольно-черным глаза и фиолетовый парик – в таком облике маркиза предстала перед Рубинштейном в полуосвещенном фойе отеля. Рубинштейн закричал от страха, но, к счастью, небольшое недоразумение было великодушно прощено, и впоследствии он получал от Казати солидные гонорары.

У 1912 році Рубінштейн дебютував у Лондоні і нарешті досягнув гучного успіху, про який так мріяв. Не дивно, що у Лондоні Рубінштейн затримався надовго і, природно, продовжував заводити романи. Серед найвідоміших британських коханок була світська левиця Ірен Керзон, дочка голови палати лордів Джорджа Керзона.

Живучи в Англії, Рубінштейн постійно виїжджав на гастролі. Йому траплялося виступати навіть у СРСР, а ось Німеччину піаніст обходив стороною, обурившись її діями у Першій світовій війні. Пізніше його рішення підкріпила Катастрофа, яка забрала майже всіх його рідних - після 1914 він більше ніколи не виступав у Німеччині аж до смерті в 1982 році.

У 1918 році на гастролях в Іспанії Рубінштейн захопився Карменом у виконанні італійської оперної діви Габріели Безанцоні. «Це найбільша Кармен, яку я колись чув, – писав Рубінштейн. - У ній ніби жила чуттєва і пристрасна дика тварина. Вона була досконалою інкарнацією героїні Меріме». Можливо, до образу Кармен Рубінштейн відчував особливу слабкість, оскільки це була одна із зіркових ролей не тільки Безанцоні, а й його колишньої коханки Емі Дестін.

Через кілька днів Рубінштейн побачив Безанцоні у готельному коридорі, і розвиток подій перевершив його очікування. «Вона раптово зупинилася. Тільки я зібрався до неї підійти, щоб представитися, як вона без жодного слова обома руками міцно стиснула мою голову і поцілувала так шалено, що в мене з губи пішла кров», – описує піаніст їхню першу зустріч наодинці.

Уже на следующую ночь они стали любовниками. Рубинштейн не собирался заводить отношения, однако Безанцони продолжала искать встреч. Пианист надеялся, что ее скорый отъезд в Буэнос-Айрес положит конец неожиданно затянувшейся интрижке. Каково же было его удивление, когда директор театра в Валенсии, где он выступал после их расставания, сообщил ему о визите «знаменитой оперной певицы Габриэлы Безанцони». Рубинштейн был в шоке, ведь он думал, что та уже плывет в Южную Америку. Он пытался убедить Безанцони не ломать карьеру, но та была готова ею пожертвовать ради любви. С трудом пианист все же нашел действенный аргумент: если импресарио узнает об их связи, то разорвет не только ее, но и его контракт. Импресарио был любовником Безанцони, а ломать карьеру Рубинштейну она не хотела, так что после тяжелого прощания все-таки уехала.

Рубинштейн так и рассчитывал прожить всю жизнь в окружении случайных любовниц, но в 38 лет изменил решение. В 1926 году в Варшаве польский дирижер Эмиль Млинарский представил ему трех своих дочерей, и Рубинштейн влюбился в младшую – восемнадцатилетнюю Нелу. На следующий день он сделал предложение и тут же уехал на гастроли. По возвращении он повторил свое предложение и снова исчез. «Я не знала, что и думать», – признавалась позднее Нела. Она заинтересовалась Рубинштейном, но тем не менее в 1929 году вышла замуж за пианиста Мечислава Мунца, своего давнего ухажера.

Рубинштейн был в ярости и, по его словам, с горя проиграл в казино полмиллиона франков – половину суммы, собранной в качестве свадебного подарка. Он считал себя невинной жертвой, хотя сам и был виновником: Нела узнала, что Рубинштейн состоит в давних отношениях с итальянской аристократкой маркизой Паолой Медичи дель Васчело. В 1927 году от этой связи родилась девочка, которую назвали Маргаритой и тайно отдали на воспитание другу Рубинштейна, бразильскому композитору Энрике Освальду. Впоследствии она стала известной пианисткой и выступала под сценическим псевдонимом Лули Освальд. К слову, Маргарита была не единственным внебрачным ребенком Рубинштейна: предполагается, что именно от него родила сына известная американская художница Мюриэль Дрейпер.

Брак Рубинштейна и Нелы все же состоялся в 1932 году после ее расставания с Мунцем. Изменил ли пианист своей натуре, после того как сбылась его мечта? Об этом можно судить хотя бы по замечанию его давней любовницы Ирен Керзон, вспоминавшей, что она переспала с Рубинштейном в день его свадьбы. Мало того – Рубинштейн постоянно ревновал Нелу, которая никогда ему не изменяла. Он оправдывался тем, что любовницы с ним так поступали не раз, и Нела по своей доброте принимала эти оправдания. «Я слишком его любила, – вспоминала Нела. – А он был слишком влюбчивым».

Вірність Нели не заважала Рубінштейну заводити нові романи протягом усього життя. У 1977 році 90-річний Рубінштейн покинув дружину після 45 років шлюбу і пішов до 33-річної Аннабель Уайтстоун, концертного менеджера. Познайомились вони трьома роками раніше. «Він був неймовірно привабливим і випромінював чарівність, перед якою було неможливо встояти», – згадує Уайтстоун про їхню першу зустріч.

Уайтстоун та Рубінштейн прожили разом п'ять років аж до смерті піаніста у 1982 році. Він присвятив Аннабель другу частину своїх мемуарів «Мої багато років», написану з її допомогою. Першу частину Рубінштейн присвятив дружині.

jewish

Додати коментар
Коментарі доступні в наших Telegram и instagram.
Новини
Архів
Новини Звідусіль
Архів