Історії, від прочитання яких стане так само тепло, як від яскравого літнього сонечка

Кожна людина знаходить спогади, від яких стає тепло на душі. В одного це зустріч із добрими попутниками у поїзді, в іншого — несподівана допомога від чудових сусідів. У статті зібрані історії, сповнені турботою, любов'ю та добротою.

  • Знайшла кішечку. Руденька, в нашийнику, явно домашня. Забрала. Роздрукувала оголошення та приклеїла біля магазину, до якого вся округа ходить. Хазяйка швидко знайшлася, нею виявилася дівчина з дому навпроти. Думала, що кінець історії, та ні! Іду до магазину, а на моєму оголошенні написано від руки «Як кішка? Чи знайшлися господарі? Відпишіться, я хвилююсь!» Я відписалася. © Підслухано / Ideer
  • У нас на поверсі живе бабуся: завжди всіма незадоволена, скаржиться. Намагаємося з нею не перетинатися зайвий раз. Якось сидимо увечері, вечеряємо. Дзвінок у двері. Відкриваю, а там ця сусідка із каструлею в руках. Думаю, що докопатись до чогось знову хоче. Тут вона відчиняє кришку, а там її пиріжки. І з усмішкою на обличчі каже: «Дякую вашому синові, що допоміг ключі дістати». Я офігел, адже про це вперше чую. Виявляється, сусідка біля під'їзду впустила ключі і вони провалилися в тріщину між порожками. А син після школи побачив це, знайшов якийсь дріт, зробив гачок і допоміг дістати.
  • Мию посуд. Молодша дочка починає вередувати. Кажу 4-річному синові, що зараз покладу сестру і повернуся. І тут він каже, що треба спочатку помити тарілки. Завмираю від подиву. Але він продовжує: Ти ж пам'ятаєш як було в казці? Посуд втік і ходив лісом брудне. А наші тарілочки тебе дуже люблять». © a.snigir / Pikabu
 
  • У мене в дитинстві були «хлопці». Жили у нас за шафою дружною компанією з персонажів мультиків та казок, які мені подобалися. Писали мені листи і передавали через дідуся, звичайно, з гостинцями. А потім дідусь допомагав мені писати їм відповідь. Саме так 4-річна я навчилася читати та писати, переписувалася з «хлопчиками» років до 8–9. Світла пам'ять тобі, діду! © AtiragraM / Pikabu
  • Поехала в другой город знакомиться с будущей свекровью. На вокзале никто не встретил, телефон разрядился, денег нет, на улице ночь. Стою и тихо плачу. Подошла ко мне цыганка, выслушала меня, взяла молча под руку и привела к себе домой. Накормила, обогрела, а наутро дала денег на обратный билет. А с той свекровью мы так и не породнились, к счастью. © Подслушано / VK
  • Дед работал шофером и каждый вечер приносил то яблоко, то конфету, то пряник. И каждый раз на мой вопрос «откуда?» — то зайчик мимо пробегал, то белочка, то ежик. Спасибо, деда. © foggyhedgehog / Pikabu
  • Ночь. Я жду поезда. Еды из дома с собой не взял, думал — куплю на вокзале. Но все ларьки были закрыты, в поезде тоже шаром покати. Голодный и несчастный, я залез на верхнюю полку. И тут вижу, скромно одетая пара, что сидит снизу, шепчется. Женщина предложила мне пару бутербродов. Им было неловко, потому что, ну, слишком простая еда. Они взяли с собой 6 бутербродов, разделили на троих. Как же я им благодарен до сих пор! © Josue Diaz / Quora
  • Стою в очереди в регистратуру. Передо мной пожилой мужчина. Он говорит женщине на ресепшене: «Я слепой, вы можете помочь мне заполнить документы?» Женщина раздраженно: «Я не могу, я занята!» Мужчина растерялся, и тут к нему подходит студентка и говорит: «Разрешите вам помочь». Пока это происходило, все вокруг с осуждением смотрели на тетку на ресепшене, а та сильно нервничала. Уходя, студентка со смехом сказала мужчине: «Спасибо, благодаря вам я не зачахла тут от скуки». © Lisa Newall / Quora
  • У меня защита диплома. А все подруги, как назло, были на работе. И вот стою я одна-одинешенька, а вокруг меня другие выпускники со своими родственниками до седьмого колена. Гудят, радуются. А мне выть хочется. После защиты я выходила из зала, и вдруг родственники одного студента образовали «коридор». Я шла, а они мне громко аплодировали и поздравляли. Я разрыдалась! Так было принято чувствовать поддержку незнакомых мне людей. © Natalia Malihina
 
 
 
  • Я была в ТЦ и заметила расстроенного старика. Уже собиралась подойти, но меня опередила стайка старшеклассников. Оказалось, дед потерялся. Пока один школьник побежал к охраннику, другие ребята успокаивали старика. Было сделано объявление, и через несколько минут к старику подбежала очень взволнованная пара средних лет. Школьников поблагодарили, и они ушли. Старик спросил: «Куда пошли внуки?» Его родственники мягко сказали: «Все в порядке, отец. Они идут в школу». Старик ответил: «Они такие хорошие дети. Вы хорошо их воспитали». © Verneita Boonlom / Quora
  • «Пап, мне нужна твоя помощь! — 11-летняя дочка потащила меня к компьютеру. — Папа, пожалуйста, купи все, что у меня в корзине интернет-магазина. Вот, возьми деньги из моей копилки». Смотрю, а в корзине покупок 10 лежит. Спрашиваю, зачем тебе это, не слишком ли дорого. Но она очень упрашивала. А потом выяснилось, что это все подарки нам на Рождество. Дочь светилась от счастья, вручая их, и это было очень трогательно. © Hector Quintanilla / Quora
  • Я возвращался домой и был на мели. Все, что у меня осталось, — это пачка крекеров. Я зашел в придорожное кафе и спросил официантку, могу ли я сесть за столик, если ничего не закажу. Объяснил ей свою ситуацию. Она сказала, что не собирается это терпеть, и принесла мне курицу с картошкой. Лучшая еда, которую я когда-либо пробовал! © Dennis Drexler / Quora
 
  • Мне приходится ходить с тростью из-за артрита. Сегодня на автобусной остановке я стоял на скользкой насыпи из утрамбованного снега. Водитель автобуса остановилась так, чтобы дверь открылась аккурат передо мной. Как мило с ее стороны! © Roger Still / Quora
  • Я живу в своем доме, топим дровами. В январе забился дымоход, а морозы стояли —40 °C. Я была в жутком отчаянии и представить не могла, что делать. Позвонила соседям, спросила совета. Через полчаса они пришли, сняли с крыши трубу, прочистили, поставили на место, и я смогла затопить печь. Я пыталась им дать денег, но они даже обиделись. © Жанна Киселева
  • В детстве не любила пить травяной сбор. И вот мама с грустным видом: «Бедный Мишенька! Столько преодолел, так старался. А ты не хочешь». А мне интересно, что за Мишенька. И вот мама начинает свой рассказ про живущего в далеком лесу медведя Мишеньку. Ему птичка-синичка поведала, что одна девочка заболела. И Мишенька решает помочь. Мама в красках расписывает и как от охотников Мишенька убегал, и как по ночному городу пробирался, прежде чем постучал в окно нашей квартиры и вручил ей корзинку с травами. Надо ли говорить, что я еще долго была готова принимать любые лекарства «от Мишеньки». © Aro4ka / Pikabu
 
  • Щовесни ми з дідусем ходили на інший берег річки з лижними палицями. Коли я втомлювалася, дід мене тяг за лижні палиці за собою. Це йому вже було 70 років, а я у 30 почуваюся руїною. Ми розглядали сліди тварин та птахів, дід їх усе розрізняв, улітку розповідав про всі рослини. Ботаніком був за фахом. На той берег ми обов'язково брали сіль для лосів та оленів, а для зайчиків брали кубики дерев'яні, дитячі. Дід казав, що зайці беруть ці кубики в лапи і б'ють один об одного, щось лопочуть і радіють. Бракує його. © HamsterHamsy / Pikabu
Додати коментар
Коментарі доступні в наших Telegram и instagram.
Новини
Архів
Новини Звідусіль
Архів