Старий і Новий замки Тернополя

І досі вабить і чарує око старовинна твердиня на березі Тернопільського ставу - ровесниця міста, свідок його минулого і сьогодення.

Перший запис у біографії Тернополя - 15 квітня 1540 року - пов'язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях різним наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення, хоча сама природа створила всі умови для цього. Сотні вправних ремісницьких рук почали зводити мури нової фортеці, що мала стати оплотом польських завойовників на Подільській землі. Будівництво тривало вісім літ і завершилось у 1548 році.

У привілеї 1566 року згадуються тернопільська фортеця (як діюча) та її фундатор. У зв'язку із значними витратами на будівництво місто звільняється від багатьох податків. Укріпив і добудував замок вже син Яна Тарновського - Христофор. Немало коштів вклав у добудову і розширення замку також Томаш Замойський, який отримав місто як придане своєї дружини Катерини, дочки відомого українського культурного діяча і мецената князя Костянтина Острозького.

У першій половині XVII століття фортечні укріплення Тернополя мали форму прямокутника. З боку міста замок був захищений глибоким ровом і валом та укріплений дубовим частоколом. Із заходу його омивали води штучного ставу, створеного у 1548 році. Досить глибокий, підмурований зі середини, рів і насипний земляний вал починалися на найнижчому схилі пагорба між мочариськами, що простягнулися на південь, і ставом, що оточував місто із заходу й півночі. Вали проходили в районі сучасних вулиць Танцорова, Багатої, Руської, Валової, Грушевського і замикалися на став. На відрогах валу стояли дві оборонні вежі: Кушнірська - над ставом, неподалік Воздвиженської церкви, і Шевська - на краю заплавних лугів, приблизно в районі теперішнього парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка (назви оборонних веж пов'язані з кушнірським і шевським цехами).

Здійснивши в 70-х роках XVII століття поїздку Польським королівством, французький мандрівник Ульріх фон Вердум у своєму "Щоденнику подорожі..." зазначив: "Це місто на Волині (помилка, Тернопіль належав не до Волинського, а Руського воєводства - прим. авт.) - спадкова власність пана Конєцпольського, Долинського старости. Лежить біля схилу згаданого пологого пагорба. З трьох боків його оточує велике озеро і розлогі болота. Четвертий бік захищений від поля досить широким ровом та обведений валом із двома масивними вежами на кутах і однією посередині, яка заодно служить брамою. Замок височіє з північного заходу від міста, саме посередині ставу, має великі, побудовані в італійському стилі будівлі з каменю: мури і вежі на заході й півдні боронять замок навіть там, де навколо тягнеться озеро. Від міста знаходиться сухий рів із земляним валом і частоколом".

Вода, мочариська, вал і рів стискали, наче обруч, власне місто, а на схід від валу, серед полів і городів, тулилися хатки передмістя. Додамо, що давній торговий тракт, який проходив через Тернопіль, з'єднували дві в'їзні брами: із південного сходу - Кам'янецька, неподалік церкви Різдва Христового, і Львівська - на заході. До замкового палацу потрапляли через навісний міст і в'їзну браму - досить гарну двоповерхову споруду. Щойно опустивши навісний на ланцюгах міст, можна було відчинити важкі подвійні ковані ворота й увійти у прохід брами. По боках в'їзної брами стояли жолоби для коней, що їх тут залишали приїжджі. Одні двері вели до вартового, інші - на другий поверх.

Розташування замку над ставом спричинило його різноповерховість. Із заходу він мав два додаткові поверхи казематів та підвалів, у підмурівках у бік ставу дивились бійниці. Ці кам'яні льохи ставали не раз місцем ув'язнення для непокірних. Поруч із замком були зведені інші споруди - пекарня, кухня, стайні. Замковий арсенал, який розміщувався в оборонних вежах, мав гармати, гаківниці, мушкети, порох, ядра, олово. Для оборони замку утримувався невеликий загін залоги. Як свідчить інвентар 1672 року, тоді його очолював бурграф, купець і міщанин Елізар Кунцевич, який отримував за це щорічно 80 золотих. Крім того, обширний дитинець використовувався також як місце муштри міщан, які час від часу були зобов'язані приходити сюди із особистою зброєю (мушкетами, порохом, ґнотами). До кінця XVII століття всі мешканці міста платили від кожного дому по 10 грошів "пушкарщини".

Впродовж своєї історії замок піддавався частим нападам завойовників і значним руйнаціям. Ще в час будівництва, у 1544 році, татари зробили спробу напасти на місто, але завдяки героїчному опору нечисленного народного ополчення, яке очолювали Бернард Претвіч, Ян Гербурт, Олександр і Прокіп Синявські, вдалося стримати татарську навалу аж до підходу лицарських сил з-під Сандомира. Місто і замок були врятовані. Серйозних руйнувань зазнав замок під час нападів турків і татар у 1575, 1589,1672 роках. А в 1675 році паша Ібрагім Шишман на кілька тижнів отаборився під Тернополем і тримав місто в облозі. Розлючені невдачею під Теребовлею, ординці спалили замок, повністю зруйнували решту фортифікаційних споруд, висадили в повітря обидві вежі, спустили воду зі ставу. Сліди руйнувань залишилися надовго. В інвентарі 1690 року згадується, що замок був у суцільних руїнах, міст - без ланцюгів, в'їзна брама - без даху. Тоді ж пошкоджено вали і підмурівки, а спалене житлове приміщення перетворене на стайні.

Після переходу міста у власність Собєських, замку в значній мірі повернули первісний вигляд, і в такому стані він залишався до кінця XVIII століття. На початку XIX століття тодішній власник міста Франциск Коритовський перебудовує Старий замок в палац, знісши рештки фортифікаційних споруд. Обводить його звичайним муром із тесаного каменю, а вхідну браму прикрашає двома пілонами на єгипетський манір, оздобивши їх гербами - своїм і дружини. Над гербами виднілися маски левів, а пілони вінчали кам'яні кулі. Так завершилась історія замку як старовинної фортеці.

У 1810-1815 роках, коли Тернопільський край перебував у складі царської Росії, у замку відкрили казино із ігровими залами, відбувались тут і бали. Після викупу міста від останнього власника у 1843 році замок віддали під казарми, або як тоді їх називали - "кошари". Звідси назва прилеглої вулиці - Кошарна (до нашого часу не збереглась). Неподалік замку знаходилися інші споруди, що використовувались як житло для військових. Наприкінці першого десятиліття XIX століття поряд із колишньою твердинею з південного боку виросла нова велика кам'яна споруда, її стали називати Новим замком, а "старожил" став звично іменуватися Старим замком.

У документі 1939 року зазначається, що на той момент вік Нового замку становив приблизно 130 років. Це була масивна кам'яниця з великими підвальними приміщеннями. За час свого існування Новий замок зазнав змін і реконструкцій. Не оминула його і пожежа 1875 року. Але обійшлося малим лихом: згорів дах і місцями обвалилася стеля. Торкнулася його і Перша світова війна.

З початку свого існування Новий замок став осередком культурного життя міста. Тут влаштували театральну залу на 300 місць, а під час різних забав у ній вміщалося до 500 осіб. На сцені Нового замку виступали аматори і професійні актори. Є згадки, що перші українські драматичні вистави у Тернополі відбувалися в кінці 40-х років XIX століття.

Зала Нового замку була також осередком музичного життя. Тут започатковувалися музичні вечори "Товариства друзів музики", а в 1877 році це товариство відкрило у замку школу гри на фортепіано, очолювану відомим музикантом Владиславом Вшелячинським. Саме у нього навчалась гри на фортепіано юна С.Крушельницька. Не раз тут виступав відомий хор із с. Денисова під керівництвом Йосипа Вітошинського. Бурхливими оплесками вітали співаків під час літературно-музичного вечора у серпні 1885 р. Серед присутніх були І.Франко, К.Устиянович, М.Івасюк, Ю.Панькевич, Є.Гушалевич, Є.Петрушевич. У цьому концерті брала участь юна Соломія Крушельницька. Урочина відбулася з нагоди зустрічі з учасниками студентської мандрівки по Поділлю. З вітальною промовою виступив О. Барвінський.

З Новим замком пов'язані і початки тернопільського кінематографа. Тут у серпні 1906 року після успіху у Львові демонстрував електричний театр інженер Бартель, закупивши найкращу на той час апаратуру братів Пате. Двічі на день він показував цікаві вистави про бій биків в Іспанії, китайський балет тощо. Апарат майже не давав миготіння, зображення було чітке.

У залі проводилися також забави з різних нагод і навіть передвиборні збори, де сперечались завзято, як і тепер. Під час передвиборної кампанії 1873 року тут виступав о. Степан Качала.

Замкова зала слугувала також місцем, де відбувалися вибори до віденського парламенту та крайового сейму у Львові.

У роки Першої світової війни Новий замок зруйнували, та в мирний час його відновили. У відбудованій в 1931 році споруді розмістилися різні урядові установи. Знайшлось тут місце і для Подільського регіонального музею та бібліотеки наукової фундації ім. Баворовського. Її цінні рукописи і документи згоріли у 1944 році.

Втім, повернімось до Старого замку, що вже із середини XIX століття і аж до 1939 року слугував в основному як казарми. Його також не оминуло лихоліття Першої та Другої світових воєн. Він горів у 1917 році, але найбільших руйнувань зазнав весною 1944 року. У Другій світовій зіткнулися дві сили, однаково людиноненависницькі: Гітлер і Сталін - дві іпостасі зла. Тому не цінувалось ні людське життя, ні культурні надбання, ні історичні пам'ятки. Нищилося все.

Скупі рядки документів розповідають про бої, які точилися за місто. Штурм Тернополя почався 31 березня 1944 року після масованої артпідготовки і авіаобробки. Найбільше дісталося центральній частині міста. Ось фрагменти із документів про бої за замок і будинки неподалік від нього: "Знову спочатку прицільний артобстріл, а потім - вогонь: у темряві підтягнули дві бочки з бензином, пробили отвори, у підвал залили бензин і підпалили. Вогонь знищив повністю німецький гарнізон з 50 вояків. А три- та чотириповерхові будинки були просто підірвані. Гарнізон, що там перебував, був похований під їх уламками.

Ще один уривок власне про бій за Старий замок: "Останній опорний пункт противника - замок. У замку було багато підвалів, тунелів, що з'єднували костел, гімназію і казарми. Гарнізон замку налічував до 300 осіб. У найнижчому підвалі розмістився госпіталь. У підвалах замку було декілька ґрунтових колодязів. Для штурму спочатку була використана важка артилерія у взаємодії з бойовими порядками піхоти. А потім створено групи з 3-5 бійців, до яких входили сапери, хіміки та автоматники. Ці групи підповзали до амбразур: сапери підривали, хіміки заливали самозаймистою рідиною, а автоматники прикривали їх вогнем. Усе навколо палало. Після дев'ятиденного бою замок був взятий. Навколишні будівлі підірвали сапери."

У 1957 році розробили проектне завдання на відбудову Старого замку і пристосування його під спортивну школу. Новий, на жаль, так і не піднявся з руїн. На його місці споруджено готель "Тернопіль". Відновлена стародавня споруда стала своєрідним символом міста. І мимоволі зринають у пам'яті пророчі слова Лесі Українки про народ, який творінням своїх рук "на вік своє імення вславив". Минають роки, спливають століття, а кремезна сивочола твердиня гордо височить над голубим плесом ставу, пильно вдивляючись у майбуття.