Армія РФ наступає за багатьма напрямами: що говорять на фронтах

Спроби просуватися одразу на кількох ділянках фронту армія РФ не залишає з жовтня. На Бахмутському напрямку окупанти намагаються відбити звільнені Кліщіївку та Андріївку, контратаками зупинити просування ЗСУ у районі Курдюмівки, а також посилюють тиск на північ від Бахмута біля Берхівського водосховища.

«Час уже, я вибачаюсь, забувати за Бахмут та його значення, яке він мав ще кілька місяців тому як елемент оборонної операції сил оборони України зі знищення російських окупантів. Якщо ми подивимося на карту з іншого масштабу, то побачимо, що йдеться про так званий Соледарський виступ. Саме тому ми бачимо активні бойові дії саме на південь від Бахмута, які мають на меті перерізання основних комунікацій противника на цьому виступі. Це траса Т-05-13 та траса М-03. І загроза тут не для того місця, яке колись називалося містом Бахмутом, а загроза тут для Соледарського виступу, який дуже вигідно з точки зору створення ще однієї загрози, вибачте за тавтологію для знову-таки слов'яно-краматорської агломерації. Саме тому противник так відчайдушно намагається відтіснити нас від своїх комунікацій», – каже військовий експерт та полковник запасу Сергій Грабський.

Серйозних успіхів армія РФ на півдні Донецької області, а також на Куп'янсько-Лиманському напрямі не досягла. А от у районі Авдіївки окупанти змогли просунутися. Там зараз епіцентр бойових дій. Понад місяць війська країни-агресора безперервно штурмують позиції ЗСУ з півночі – в районі Степового, з півдня в районі Водяного та в районі авдіївської промзони, намагаючись оточити місто.

«На півночі Авдіївки у них є просування. Там справді вони прорвалися, вони почали обстрілювати трасу, що забезпечує логістику Авдіївки. Ну, неприємно справді, дуже неприємно, але й не трагічно. Тому що при такій же трасі, що обстрілюється, Бахмут ще 4 місяці, наприклад, протримався. При тому, що такої фортифікації, як в Авдіївці, у Бахмуті і не було», – пояснює військовий експерт і ветеран АТО Євген Дикий.

«Авдіївка – останнє місце, на яке я робив би наступ. З воєнної точки зору це дуже ідіотське завдання. Авдіївка – це дуже міцний горішок. Не випадково саме Авдіївкою пройшла лінія розмежування у 2014 році. І невипадково з усієї старої лінії розмежування 2014 року лише Авдіївка досі залишилася лінією фронту. На інших ділянках орки здолали цю стару лінію розмежування ще перших тижнях Великої війни. А тут півтора роки та стара лінія досі тримається. Це саме тому, що Авдіївка – це міцний горішок. Авдіївська промзона – це схоже на Азовсталь чи завод Ілліча. Це найбільша промка з купою залізобетонних конструкцій плюс з 2014 року ще й окопана військовою фортифікацією. Кидати купу живої сили на штурм такої фортеці, щиро кажучи, я не можу зрозуміти цю логіку. І тому підозрюю, що це, найімовірніше, якась політична команда, а не військова», – продовжує Євген Дикий.

Після великих втрат у техніці на початку повномасштабної війни армія РФ змінила тактику, кидаючи на штурми переважно піхоту, як це було під час битви за Бахмут. Проте на початку нинішнього наступу колони танків та БМП знову спробували з першого разу взяти українські позиції. Як результат – лише за 6 днів боїв під Авдіївкою у середині жовтня Росія, за даними проекту Oryx, втратила щонайменше 118 одиниць техніки. Натомість Україна – 25.

«Це у будь-якому разі найкраща мета для артилеристів, що для авіації. Та й для будь-якого підрозділу, який може знищити якусь важку техніку. Це завжди бажана і жирна мета, на яку завжди всі полюватимуть. У нас же 21 століття. Згадаємо, що ми маємо дуже багато протитанкових засобів. Адже ми так не використовуємо. Колонами, наступ. Це Радянський Союз. Ну куди. Вийти, як на полігоні, вишикуватися в лінію і що далі? Маячня. Якби ми знали і розуміли все, що там твориться у них у голові, то, можливо, швидше і краще могли б вирішити цю проблему, яка зараз у нашій країні, а так, мабуть, просто пусто. Якщо так бездумно витрачати те, що, я вважаю, найсильніше це людське життя. Те, що у них це як дешева монета, говорячи їхніми словами», – каже військовослужбовець ЗСУ Максим.

Він танкіст. Його підрозділ спеціалізується на штурмах. Максим зазначає, що тактика застосування бойових машин із початку повномасштабної війни з появою ФПВ-дронів та великої кількості протитанкових засобів змінилася. Але для українських військових головним пріоритетом є збереження життів екіпажу.

«Обережно. Звичайно, з попередньою авіарозвідкою, дорозвідкою супротивника, цілей і обережно, парами можливо. Звичайно, за допомогою піхоти, тому що без підтримки піхоти танк так само може будь-який «орк» легко пошкодити. Або навіть знищити. Обережно. У двійці. В парі. Іноді навіть по одному. Виїхали, відпрацювали, повернулися. Чітко, швидко, точно. Ведучи під час руху, під час роботи, під час бою, дроном. І на зв'язку. Завжди. Бувають такі випадки, що він заїде в якусь яму. Не добиватиме зв'язку. Або може бути серпанок. Може, туман. Або приліт. З дрона видно, з висоти. Там коригуємо, підказуємо, іноді навіть виводимо», – веде далі Максим.

Керувати танком Т-80 Віталій у мирному житті тракторист навчився швидко. Каже, танк від трактора відрізняється тим, що тут важелі замість керма. Зазначає – під час бою головне рухатись швидко та слухати накази командира.

"Чим швидше тим краще. Під час бою, якщо стріляють - там уже рухаєшся вперед-назад, щоб ти не стояв на одному місці. А потім уже, якщо командир каже відкат, то якнайшвидше. Там уже вся увага командира. Вправо-ліворуч, щоб нікуди не повертав. І чітко слідами їхати, щоб на міни не зустріти», – каже військовослужбовець ЗСУ Віталій.

Завдання танка – накрити конкретну точку. Він б'є точніше за старі радянські САУ. Тож у нинішній війні нерідко замінює артилерію.

«Стандартна танкова оборонна позиція. Вежа стирчить і все. Башту найважче пробити. Потім з далечінь її ще важко побачити, якщо гарне маскування. То в обороні танк, звичайно, завжди буде ефективним, ефективним і ефективним. У деяких випадках танкам краще із закритих [позицій], тому що точніше. Зараз це вже не так доцільно, тому що є три сімки (легка гаубиця, що буксирується, M777 – ред.), є Himars. Арта зараз часто зайнята іншими цілями. Їм щоб придушити там якогось ПТУРу, ну навіщо, якщо це можемо зробити ми самі. Так само дрон, так само танк, ЗВП, планшет, 2-3 постріли, фахівці, які там стоять, можуть і з першого [пострілу] іноді», – пояснює Максим.

«Коли надходить команда їхати з зони очікування, я вмикаю систему, щоб вона прогрівалася, змащувалася. Але не все одразу. Спочатку систему керування вогню, щоб вона прокрутилася, змастила все добре. Це десь треба хвилини зо дві почекати. Далі включаю ланцюги стрілянини, відкриваю дзеркала, черв'ячку, і, звичайно, електроспуск», – пояснює військовослужбовець ЗСУ Михайло, як привести зброю танка до бойового становища.

Тактика мобільної оборони, яку нерідко використовує у цьому напрямі ЗСУ, передбачає, зокрема, контратаки на позиції противника. І тут танки незамінні.

Якщо це закриті позиції, командир каже мені, я виставляю бічний рівень, потім азимутальний показник, і там уже йде команда вогонь. Це колись закриті позиції. А коли виїжджаємо прямо – там треба працювати «чебурашкою». Це можна сказати джойстик. Це рух вежі - повертати вежу вправо, вліво, гармату, гармату. Верх, вниз. Якщо танк різко повертається, башта залишається на місці, ти маєш її ловити. Ти маєш повертати у той бік, куди тобі потрібно», – продовжує Михайло.

Цей підрозділ ЗСУ бореться на трофейних танках Т-80. Під час ізюмської наступальної операції українських військових армія РФ бігла кинула десятки бойових машин та САУ. Багато хто з них дістався українській армії чи не з конвеєра.

«Кидали, спеціально ламали, і було стільки багато техніки, ми говоримо про танки, що ми просто ходили як у супермаркеті, обирали. Вибрали собі 12. Тільки до нашої роти. Ми вирішили перекваліфікуватися на Т-80 для штурмових дій. Він колись створювався – це була думка танка прориву. У ньому стоїть вертолітний двигун із Мі-8. І коли він на тебе їде – його не чути взагалі. Та й швидкість 80 по ґрунтовій легко. 46 тонн. Тому ми й використовуємо у штурмах. Ми прилетіли, якраз прилетіли. Нас не чути. Відпрацювали, розгорнулися і лише тоді, можливо, якщо буде кому чути, буде чути двигун», – каже Максим.

«Чи буде противник далі продовжувати такі дії? Так. Доки він не видихнеться, він намагатиметься тиснути вперед. Але знаєте, є певні ознаки того, що він починає відчувати певну нестачу ресурсів. Я не скажу, що вони вже завтра зупиняться, але є не те що відчуття, а ймовірність того, що темп таких наступальних операцій поступово знижуватиметься. Доки супротивник не видихнеться остаточно і не перейде до позиційної війни, яка на сьогоднішній день ближче і ближче проглядається з обох боків фронту. Тому що у нас є, знаєте, таке певне плато, де і ми, і противник маємо достатньо ресурсів та бойового потенціалу, щоб стримати просування протилежної сторони, не допустивши серйозних проривів. Тому, підсумовуючи, супротивник, підбадьорившись збільшеною кількістю військ, підбадьорившись збільшеною кількістю техніки, намагається виконати ті самі стратегічні завдання, які йому поставили ще у квітні минулого року. І саме цим обумовлені окремі спроби наступальних дій чи контратакуючих дій на окремих ділянках фронту», – каже Сергій Грабський.

Влітку минулого року, використовуючи колосальну перевагу в артилерії, за добу армія РФ вистрілювала по 60 тисяч снарядів і змусила ЗСУ відступити з Сєвєродонецька та Лисичанська. За два місяці нинішніх активних атак країна-агресор спромоглася помітно просунутися лише в районі Авдіївки. Втративши тут сотні одиниць техніки та тисячі піхотинців. Тож говорити про масштабний російський наступ не доводиться.

 

radiosvoboda.org