У знищене окупантами село на Миколаївщині все ж таки повертаються жителі і живуть у сараях

До села Новогригорівка на Миколаївщині почали повертатися люди. Серед перших — вчителька початкових класів Наталія Сидор, яка одразу взялася вести уроки музики, щойно підвели електрику. І це в селищі, в якому не залишилося жодної вцілілої будівлі, йдеться у  ТСН .

"У мене просто індивідуальне навчання, там один учень виходить на зв'язок, а через деякий час ще у мене в Польщі дівчинка - вже на 4 вечори", - розповідає жінка про свій розклад.

Вчителька зараз живе у прибудові разом із чоловіком, бо рідний дім розбив російський танк. Тож чоловік Андрій сам виклав із блоків літню кухоньку, провів Інтернет для дружини, добро – електрику нещодавно підключили. Чоловік до війни заробляв на життя фермерством, але через те, що посадив минулого року, нічого не зібрав через бої. Зі своїх полів Андрій збирає тепер інший урожай – смертельний. Уламки ракет і снарядів, міни, що не розірвалися, лежать прямо біля двору.

Новогригорівку окупанти так і не змогли взяти, проте змогли знищити вщент, бомбячи авіацією та стріляючи важкою артилерією та ракетами. Люди змушені були кидати насиджені місця та тікати.

"Випустили... У мене було дві корови, двоє бичків і телиця здорова, телята, поросята – все це ми випустили, коли ми тікали", – розповідає Галина.

Після повернення додому жінка своє господарство так і не відновила, худобу не знайшла. Тепер починає життя із чистого аркуша.

Єдиними, хто до кінця залишався на селі під час боїв – це були 60-річний Олександр зі своїм братом.

“Коли ми тут залишилися, всі виїхали, то доглядали за господарством – корів доїв і яйця збирав, хлопцям давали, ще їсти варив. Якусь курочку порося підбило, це ж літо — воно пропадає”, — розповідає чоловік.

Тепер Олександр із братом живуть у сараї, це у них єдина вціліла будова. Два будинки та літня кухня – руїни. Виживають за рахунок допомоги від волонтерів. За руїнами Олександра волонтери перекрили дах у сусідньому будинку, куди повернувся батько із двома дітьми.

Люди гуртуються і разом допомагають один одному – кому плівку натягнути на дах, кому дрова підвезти. До села повернулося лише чотири десятки мешканців, решта кількох сотень чекають на весну та тепло, щоб почати відбудовувати свої будинки.