Ви потрапили до ДТП – що робити? Поради миколаївського адвоката. Частина 2

Першу частину читайте ТУТ.

 

 

Відшкодування збитків — як його не «прогавити»

 

— Чи може адвокат брати участь у такому делікатному процесі, як спілкування клієнта зі страховими агентами для отримання виплат у разі потрапляння в ДТП?

— Звісно. Наша діяльність не обмежується обставинами вчинення самого ДТП. Є такий важливий супутній момент, як отримання страхового відшкодування. У цьому теж потрібно розбиратися, адже питання відшкодування починається не з того моменту, коли ви приходите до страхової компанії. Усе починається з самої події, і від правильності ваших подальших дій. Від того, чи вчасно ви повідомили про подію, чи зафіксовано її у встановлені договором строки, чи подали письмову заяву — залежить дуже багато. Тому що якщо ви пропустили якийсь із етапів, страхова компанія може відмовити у виплаті — через порушення умов договору. Люди купують цю страховку нашвидкуруч, не розбираючись, що в ній написано. А там чітко прописаний порядок дій кожної зі сторін.

— А хіба в ній можливо розібратися? Там же кілька сторінок дрібного тексту. Під мікроскопом читатимеш — нічого не зрозумієш.

— Ви почнете їх читати тоді, коли вам відмовлять у виплаті. А бажано знати всі умови ДО того, як із вами щось станеться. І допоможе вам у цьому, знову ж таки, ваш адвокат.

 

Справа в суді: що робити?

 

— Після слідства справа передається до суду. З моєї точки зору, захит підзахисного у суді — це пік, вершина адвокатської діяльності. У зв’язку з цим питання: чи існують механізми, які дозволяють уникнути суду й урегулювати всі спірні питання раніше?

— Якщо справу кваліфіковано за статтею 286, частиною першою, то справді існує механізм угоди: потерпілий і особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, можуть укласти угоду, в якій будуть прописані всі умови їхніх домовленостей, результатом якої буде відсутність кримінальної відповідальності та кримінально-правових наслідків.

— Ви говорили, що існує два види таких угод.

— Так. Є угода обвинуваченого з потерпілим, і є угода з прокурором — про визнання вини, результатом якої може стати мінімізація кримінально-правових наслідків.

— Іноді її називають угодою не з прокурором, а зі слідством...

— Можна вважати і зі слідством. По суті, це один і той самий документ.

— А хто його підписує?

— Цей документ підписують прокурор, потерпілий та обвинувачений. І, відповідно, адвокати кожної зі сторін.

— А слідчий?

— Ні. Слідчий завершує свою роботу на етапі досудового розслідування. У суді як сторона він уже не бере участі.

— А коли укладається угода? Під час слідства чи після його завершення?

— Якщо це угода з прокурором, вона може укладатися на будь-якому етапі. Але затверджується угода виключно судом.

— Яку роль відіграє адвокат в укладенні угоди — і першого типу, і другого?

— Він відіграє ключову роль, тому що адвокат повинен роз’яснити своєму клієнтові всі наслідки такого кроку. На адвокатові часто лежить і комунікація з потерпілою стороною — щоб потерпілому також роз’яснити всі наслідки такої угоди, провести переговори з потерпілою стороною.

У моїй практиці є багато прикладів ведення переговорів із потерпілою стороною для укладення угоди про примирення. З нещодавніх — це ДТП, яке кваліфікували за ч. 1 ст. 286, де я є захисником обвинуваченої. Завдяки вдалим переговорам відбулося примирення з потерпілим, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також відсутність подальших негативних наслідків у вигляді судимості для обвинуваченої.

— Напевно, на цьому етапі адвокати вже є в обох сторін. І кожен адвокат працює безпосередньо зі своїм клієнтом.

— Не завжди. Є люди, які не укладають договір з адвокатом. Особливо це стосується потерпілої сторони. А є й ті, хто винен, але намагається розібратися в справі самостійно. Бувають і ситуації, коли у потерпілого є адвокат, а у винуватця — ні. На мою думку, краще мати поруч кваліфікованого спеціаліста, який допоможе розібратися з цим питанням.

— Ну і скласти, очевидно, сам текст угоди. З урахуванням усіх обставин і побажань…

— Абсолютно вірно. Для потерпілої сторони це можливість отримати відшкодування, а для винуватця ДТП — уникнути кримінального покарання. Люди приходять до суду з цим документом і кажуть: «У нас угода. Ми примирилися». І суд розглядає вже не матеріали справи, а саму угоду. Офіційно вона називається так: «Клопотання про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю претензій». Подання здійснює потерпіла сторона.

Але варто звернути увагу на важливе питання, яке може стати перешкодою для відшкодування шкоди страховою компанією. Колізія полягає в тому, що в рішенні суду, ухваленому на підставі примирення сторін, не буде окремим рядком зазначена вина тієї сторони, яка є винуватцем. А коли людина приходить до страхової компанії й просить виплатити їй кошти згідно з договором обов’язкового страхування («автоцивілка», як ми її називаємо), постає питання: «А у вашому рішенні не написано, що хтось винен. Ви ж примирилися». І в цьому рішенні зазначено, що «претензій не має». Якщо ви самі розібралися, про які виплати може йтися?

— Але ж ідеться про виплати за рішенням суду. А страхове відшкодування здійснюється згідно з договором страхування. Хіба одне суперечить іншому?

— Страхова компанія МОЖЕ ухвалити рішення про виплату. Але однією з підстав для відмови в таких виплатах (я з таким стикався) є визнання відсутності претензій. І висувається такий аргумент: «Вам же обвинувачений заплатив гроші. А ви хочете отримати таку ж суму ще й від страхової компанії». На їхню думку, це підпадає під склад статті 190 — шахрайство. Ви хочете отримати компенсацію двічі.

— Як у таких випадках бути?

— Потрібно спочатку врегулювати питання зі страховою компанією. А йти потерпілому на примирення в судовому порядку чи ні — це вже питання конкретної ситуації.

— Які категорії справ щодо ДТП розглядає суд?

— Кваліфікуючою ознакою, яка дозволяє розглядати справи в суді, є ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження. Стаття 286 Кримінального кодексу в чинній редакції не передбачає відповідальності за заподіяння легких тілесних ушкоджень. Якщо людина отримала легкі тілесні ушкодження, усе закінчиться адміністративним протоколом.

— А в порядку цивільного позову він же може вимагати відшкодування?

— Так, але для цього потрібно встановити вину. І тут головне — уникнути плутанини. Бувають ситуації, коли спочатку відкривається кримінальне провадження навіть за легкими тілесними ушкодженнями, тому що слідчий не знає, якою буде ситуація далі — наприклад, за результатами судово-медичної експертизи. А через кілька днів, коли ситуація прояснюється, слідчий виносить постанову про закриття кримінального провадження — у зв’язку з відсутністю складу статті 286 — і в одному з пунктів пише: «Направити матеріали до патрульної поліції для складання адміністративних матеріалів».

 

Угода з прокурором — можливість уникнути більш тяжкого покарання

 

— Отже, ми вже з’ясували, що судовий розгляд починається за наявності ушкоджень середньої тяжкості, при тяжких тілесних ушкодженнях та у разі загибелі когось з учасників. Чи на кожному з цих етапів можлива угода між потерпілим і винуватцем?

— Примирення можливе лише при ушкодженнях середньої тяжкості. Якщо є тяжкі тілесні ушкодження або загибель людини, угода про примирення неможлива. Тому що такі справи належать до категорії справ публічного обвинувачення. Але існує таке поняття, як угода з прокурором. Або, іншими словами, угода про визнання вини.

— Вона укладається на стадії слідства чи на стадії судового розгляду?

— Зазвичай вона розглядається судом на стадії підготовчого судового засідання. Практика йде таким шляхом, що справа направляється до суду, і коли в суді особу допитано — вона дала показання під присягою (я маю на увазі обвинуваченого), детально роз’яснила обставини справи, механізм вчиненого ДТП, — тоді ці свідчення приймаються судом, і всі мають гарантію, що він їх уже не змінить.

— Тобто обвинувачений визнає свою вину. Що він отримує натомість?

— Він отримує відсутність апеляцій з будь-якого боку. Коли підписується така угода, вона є остаточною. Суд її затвердив, і в цій угоді чітко прописано, що жодна зі сторін — потерпілий, прокурор, обвинувачений — не має права її оскаржувати. Потерпіла сторона повинна надати згоду на укладення такої угоди.

— У такому разі для винного і з боку суду має бути гарантія, що він отримає мінімальний строк.

— Покарання, яке отримає винна сторона, прописується безпосередньо в самій угоді. Там зазначений вид і розмір покарання, який у подальшому ніхто не оскаржуватиме. Саме тому люди йдуть на укладення таких угод — тому що це звільняє їх від невизначеності. Є тяжкі наслідки — припустімо, двоє загиблих. Людина може отримати, умовно кажучи, десять років. А може сім. Або вісім. Чи краще це для обвинуваченого? У тих ситуаціях, коли довести свою невинуватість він уже не може, — напевно, однозначно так.

— А чи буває так, що бажання укласти таку угоду з’являється вже на етапі апеляційного оскарження? Коли людина бачить, що нічого хорошого їй «не світить».

— Укладення угоди на стадії апеляції законом не передбачене — уже запізно. Такі речі потрібно обговорювати заздалегідь. Коли адвокат працює з клієнтом, вони мають від самого початку виробити правову позицію, неухильно її дотримуватися і розуміти, до чого вони йдуть. А з урахуванням нашого досвіду та обставин, які ми маємо, ми зазвичай бачимо, чим приблизно завершиться справа. Тому наше завдання — роз’яснити людині всі наслідки й обрати той оптимальний шлях, яким ми і будемо рухатися далі.

 

Адвокат повинен знати, як усе відбувалося насправді

 

— Ми вже кілька разів стикалися з терміном «правова позиція». З моєї точки зору, це наріжний камінь роботи адвоката. Давайте простими словами пояснимо читачеві, не обізнаному в юридичних термінах і практиці, наскільки важлива правова позиція, як вона формується, особливо в тих випадках, коли уникнути кримінальної відповідальності вже ніяк не можна і адвокатові, по суті, «нема за що зачепитися».

— Це те, без чого адвокат не може виконувати свою роботу. Правова позиція (назвемо її зрозумілішими для пересічного читача словами — лінія поведінки) повинна формуватися, виходячи з тієї інформації, яку ми отримуємо в правовому полі: через запити до слідчого, ознайомлення з матеріалами справи, з обставинами самого інциденту. А найголовніше — вона формується під час конфіденційної розмови безпосередньо з клієнтом. Як лікарю пацієнт розповідає, що в нього болить, так і адвокатові його підзахисний має викласти всі обставини події без викривлення фактів — для того, щоб дати адекватну юридичну оцінку діям і можливим наслідкам.

— Тобто, захищаючи свого клієнта, адвокат повинен знати, як усе відбувалося насправді.

— Безумовно! Інакше він не зможе зробити ті кроки, які справді допоможуть його клієнту. І тут дуже важливо не брехати адвокатові, не перебільшувати й не применшувати, а говорити все так, як було насправді, чітко й правдиво відповідати на його запитання. У деяких випадках це навіть доводиться фіксувати письмово. Тому що людина може інакше сприйняти ситуацію, різко змінити свою думку: «ви мене не так зрозуміли, я мав на увазі інше». Це допомагає уникнути взаємної недовіри й непорозумінь у подальшому. У деяких наших справах ми намагаємося викладати цю позицію письмово.

— А з чим пов’язана така прискіпливість?

— У адвокатів є приказка, що клієнт — наш найперший ворог. Адже люди різні. У всіх різне світосприйняття, різні емоційні реакції. Дуже часто клієнт намагається перекласти свою провину на якість роботи адвоката. Щоб цього не сталося, потрібно весь алгоритм дій визначити від самого початку — правильно кваліфікувати його дії з юридичного погляду. А коли людина починає МІНЯТИ свою позицію, ДОДАВАТИ якусь інформацію, нічого доброго від цього чекати не доводиться. Вона починає змінювати адвокатів, незадоволена їхньою роботою. А причина, найімовірніше, не в адвокатові, а в самому клієнтові, який щось недорозповів або вирішив, що краще знає, як діяти. Адже якщо він надав неповний обсяг інформації, то створив ситуацію, коли цю інформацію неправильно сприймаємо і ми, адвокати. У результаті формується хибний юридичний аналіз і, відповідно, неправильна лінія поведінки.

Буває й так, що можна було відразу йти на угоду — докладати зусиль до роботи з потерпілими та відшкодування завданої шкоди. А клієнт каже: «Ні, було отак і отак». І ми приділяли більше уваги не цьому, а зосереджувалися на якихось інших аспектах. Наприклад, людина могла не повідомити адвокатові, що на момент скоєння ДТП вона перебувала в стані алкогольного сп’яніння. Бо стаття 286 — це просто ДТП, а стаття 286, прим. 1 — це ДТП, вчинене в стані алкогольного сп’яніння. За такою статтею не буває умовних строків — лише реальне покарання. А клієнт приховав цей факт від адвоката, і той, своєю чергою, не вжив необхідних у таких випадках заходів захисту. Приховуючи будь-які факти від адвоката, обманюючи його або здійснюючи якісь дії таємно від нього, людина заганяє себе в глухий кут, з якого може вже й не вибратися.

— Чи бувають ситуації, коли вам, як адвокатові, доводиться відмовлятися від клієнта, з яким ви вже почали працювати? І якщо такі випадки є, то з яких причин?

— Таке іноді трапляється. Це саме те, про що ми щойно говорили: коли людина на ходу починає змінювати свою позицію. Коли вона розповідала мені одне, а насправді все було зовсім інакше. Невідповідність правової позиції — це коли я пояснюю, аналізую, говорю людині, а підзахисний не хоче об’єктивно це сприймати. У нього своє бачення. У такому разі адвокат не просто МОЖЕ, він ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ відмовитися від участі у справі, адже це може зашкодити самому клієнту.

Бувають випадки, коли через певний час людина знову до нас повертається. Вона «походила по колу», вивчила думки інших адвокатів і знову прийшла до нас. Як правило, у такому разі людина вже чітко дотримується тієї позиції, яку ми з нею виробили спільно. І щоб уникнути непорозумінь, цю правову позицію — основу основ будь-якого захисту — ми фіксуємо на папері, щоб її чітко розуміти й надалі від неї не відступати.

 

Був тверезим, але може стати «п’яним»

 

— У першій частині нашого інтерв’ю ми говорили про те, як і ким має визначатися ступінь сп’яніння. Але доволі часто доводиться спостерігати ситуацію, коли водій, який скоїв ДТП, очевидно п’яний — ледве тримається на ногах, язик заплітається, від нього тхне алкоголем. А коли справа доходить до суду, з’являється результат експертизи, з якого випливає, що він був тверезий. З чого тоді має виходити суд і як взагалі бути в таких ситуаціях?

— Усі ці моменти забору крові, біологічних матеріалів, медичного огляду, дотримання всіх процедур мають надзвичайно велике значення на первинних етапах. Саме тому ми й говоримо, що залучення адвоката з самого початку є вкрай важливим. Тому що якщо немає результату експертизи, яка підтверджує стан сп’яніння, то ні слідство, ні суд не зможуть притягнути людину до відповідальності за відповідною статтею. Навіть якщо суд визнає такий результат експертизи неприпустимим доказом, інших матеріалів, які б доводили протилежне, у суду просто немає.

Наведу приклад ситуації, про яку багато хто навіть не здогадується, хоча таке трапляється доволі часто. Припустімо, досліджується аналіз крові загиблого в ДТП. Як це розцінювати? Адже людина, яка загинула, певний час пролежала на дорозі. Як це було в Новій Одесі: їду в один бік — жінка лежить на дорозі, їду назад — вона все ще там. Це зрозуміло: оформлення триває довго, і лише потім беруть аналізи. А процес бродіння в крові вже почався. І людина, яка була тверезою, може стати «п’яною». Тому що відбувається певний процес розкладання тканин, під час якого, зокрема, може утворюватися етиловий спирт у крові.

Я колись детально розбирав одне з таких проваджень — намагався з’ясувати, чи справді людина, яка загинула в ДТП, була п’яною. Зачитаю вам витяг з однієї відповіді на адвокатський запит, отриманої мною від лікарів-наркологів: «Звертаємо увагу, що згідно з розділом “Алкогольне сп’яніння” Методичних вказівок, медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп’яніння, затверджених МОЗ СРСР 01.09.1988 р. № 06-14/33, які відповідно до листа Головного управління юстиції в Миколаївській області від 25.09.2009 р. № 12-06/152439 є чинними, стан алкогольного сп’яніння у осіб із травмами або захворюваннями, що супроводжуються тяжким станом, встановлюється при концентрації етилового спирту в крові від певної кількості проміле».

Тобто якщо людина потрапила в ДТП і має політравму, то гранична норма 0,23 проміле, яка вказує на стан сп’яніння, не застосовується. Для неї ця норма буде вищою. І цього ніхто не враховує! А потім виникають супутні питання. Страхова компанія каже: «Ми не будемо платити. У нього алкоголь у крові». І з цим ніхто не розбирається.

Я отримав такі відповіді в одному з проваджень, де буду доводити, що людина не перебувала в стані алкогольного сп’яніння. Так, це була людина, яка вживала алкоголь — у неї один проміле в крові. Але на момент ДТП вона не перебувала в стані алкогольного сп’яніння. У неї була політравма: перелом ребер, обох ніг, руки, травма хребта та надзвичайно сильний забій внутрішніх органів. Я отримав такий висновок нарколога й сподіваюся, що на його підставі кваліфікація в цій справі та обвинувальний акт будуть змінені зі ст. 286, прим. 1 на звичайну ст. 286.

— Але навіть якщо у людини, умовно кажучи, «травматичне сп’яніння», все одно ж є певні граничні показники.

— Один проміле. Але юридичні наслідки тут будуть дуже серйозні. Тому що це або одна кваліфікація, за якої покарання є реальним, або ДТП, за яким можна отримати покарання із застосуванням ст. 75, 69 КК — нижче нижчої межі або з відстроченням виконання вироку.

— Усім відомо, що стан сп’яніння — це обтяжуюча обставина.

— Ні. Це раніше було обтяжуючою обставиною — у старому кодексі. А зараз це окрема стаття. Це вже нова кваліфікація, яка виключає застосування умовного покарання. Там у перспективі лише тюрма. І тут дуже важливо розібратися, чи справді людина була п’яною. При ДТП із серйозними наслідками — не лише матеріальними, а й із тілесними ушкодженнями — адвокат у обов’язковому порядку має робити запити щодо біологічних аналізів.

— А якщо людина пройшла огляд у медичному закладі. Адвокат приїхав, але не був присутній під час процедури. Попросив у лікаря документи. З документами, на думку адвоката, не все гаразд, але лікар уже виніс висновок, що людина була п’яною. Це може стати підставою для оскарження?

— Звісно. Адвокат подає клопотання до суду, додає документи, і акт, виданий цим експертом, суд може визнати недопустимим доказом. Але цей акт можна спробувати оскаржити і в позасудовому порядку. При обласному департаменті охорони здоров’я діє спеціальна комісія. Вони можуть проаналізувати дії самого нарколога, який проводив експертизу. У нашій практиці навіть є кримінальне провадження, відкрите щодо лікаря-нарколога, яка порушила процедуру медичного огляду.

— І чим воно закінчилося?

— Поки що справа перебуває на стадії розгляду. Але ці факти були виявлені самим судом. Один із суддів Центрального суду встановив порушення інструкції, і зараз справа розслідується у Центральному райвідділі.

— Але ж є і неформальна сторона. Ти погодився, усе здав, усе пройшов. А потім приїжджають інші люди й кажуть: «Давайте домовимося». Будьмо відверті — такі ситуації теж трапляються.

— По правилах, має вестися відеозапис.

— Чого саме? Як опечатували баночку?

— Усього процесу проходження медичного огляду. Навіть якщо, як ви кажете, хтось «вирішив питання», і у нас є сумніви в об’єктивності висновку експерта, ми можемо оперувати цим відеозаписом — наприклад, залучити інших експертів до його аналізу. Але тут важливо діяти негайно. Ми стикалися з ситуаціями, коли робили запит із проханням надати відеозапис проходження огляду, а нам відповідали: «У нас він зберігається лише добу». Доба минула — і все, ти вже нічого не можеш довести. Тому участь адвоката навіть у таких, здавалося б, формальних процедурах є вкрай важливою.

— А формально експерт несе якусь юридичну відповідальність за висновки, які він робить?

— Не якусь, а кримінальну.

— Вам відомий хоча б один випадок, коли експерта було притягнуто до кримінальної відповідальності?

— На жаль, такі випадки нам невідомі.

— Водночас є багато ситуацій, коли різні експерти, які, здавалося б, мають усі необхідні допуски, виносять взаємовиключні висновки. І сторони процесу цим користуються. Наприклад, їдуть до Києва — отримують один висновок, потім у цій же справі їдуть до Одеси — і отримують прямо протилежний. Обидві установи сертифіковані, мають право проводити такі дослідження і надавати висновки. Але результати — діаметрально протилежні. Як у справі сумнозвісного Казимирова: один висновок зробило київське бюро СМЕ, інший — десь в іншому місці, а третій уже винесло кримське бюро СМЕ. Це дуже слизькі моменти, і що з цим робити — напевно, не знає ніхто.

— Експерт завжди каже: «Я роблю висновок із того обсягу матеріалів, які мені надали». І формально це його виправдовує. Тому притягнути експерта до відповідальності вкрай складно.

— А по-хорошому, мабуть, суд мав би поставити питання про відкриття кримінального провадження, щоб з’ясувати, хто ж усе-таки сфальсифікував результати експертизи.

— Такого в нашій практиці ми ще не бачили. Але суд може оцінити результат конкретної експертизи — визнати її доказом або ні.

— Тобто в нас існує величезний юридичний інститут, на висновках якого часом вирішальною мірою ґрунтуються рішення слідчих, а потім і суду. І фактично цей інститут є неконтрольованим і непідсудним.

— Корупція і недбалість є всюди. Але я б не став «всіх собак вішати» саме на експертів. Адже експертиза теж не виникає сама по собі. Є низка супутніх дій, які ведуть до її призначення, і від яких також залежить її результат.

— Наприклад?

— Якщо ми вже торкнулися питання експертиз у кримінальному провадженні щодо ДТП, бувають доволі цікаві ситуації. Поліцейські (не експерти) проводять слідчий експеримент із водієм, який не має процесуального статусу. Вони просто ведуть людину й кажуть: «Показуй, як було». А в нього немає процесуального статусу. Ми запитуємо слідчого: «У якості кого ви його викликаєте? Він підозрюваний?» — «Ні. Ми не повідомляли йому про підозру». — «А хто він?» — «Просто водій». Такого процесуального статусу не існує. Потім із цього ж слідчого експерименту «народжується» експертиза. А вихідні дані були отримані незаконним способом.

А як, з іншого боку, повідомити людині про підозру, якщо у вас ще немає результатів експертиз? Ось тут і виникає правова колізія: вони не знають, як правильно діяти. Починають вигадувати норми закону, за якими «втягують» людину в провадження. А за законом вони повинні викликати людину на слідчий експеримент уже тоді, коли вона є підозрюваним. «Проводили якийсь слідчий експеримент у справі?» — «Так». — «А коли? Коли тобі вже повідомили про підозру?» — «Ні. Раніше». — «Чому?» — «Ну, я погодився. Вони так сказали».

Витягли з людини якісь первинні дані, призначили експертизу й отримали висновки. А людина не користувалася послугами адвоката, взагалі не розуміла, що відбувається. А висновки вже є, і потім щось дуже важко доводити в суді. Бо суд теж каже: «Він же погодився. Це ж його свідчення». А я вважаю, що таку експертизу слід призначати вже в суді — коли обвинувачений дав свідчення під присягою, коли свідок під присягою дав свідчення, коли нам відкриті матеріали справи — схеми, протокол огляду місця події. Тоді така експертиза може бути призначена і отримана судом. Але це дуже рідкісна практика. Суди здебільшого отримують уже готовий «продукт» у вигляді кримінального провадження, а оцінка доказів — це, звісно, вже прерогатива суду.

 

Вина має бути беззаперечною

 

— Є ще один аспект — суто моральний. Як працює адвокат, коли, по суті, немає за що зачепитися? Наприклад, він отримує клієнта, який у стані алкогольного сп’яніння з власної вини скоїв тяжке ДТП, унаслідок якого загинули люди. Як його захищати, якщо вина очевидна і, здається, навіть нічого доводити не потрібно?

— Будь-яка вина має бути доведена. А для цього мають бути дотримані всі процедурні моменти, усі формальності. Як я намагався довести в суді в одній із нещодавніх справ: обвинуваченого притягають за тяжкий злочин, за який передбачено до десяти років позбавлення волі. Але навіть у такому разі вина має бути беззаперечною. Не хиткою й слизькою, як холодець, а такою, де кожен елемент чітко вивірений і правильно сформульований. А для цього потрібен повний комплекс усіх слідчих дій. У нас же часто буває так, що матеріали оформлюються поспіхом і дуже поверхово. Мета одна — швидше завершити справу й якомога швидше направити її до суду.

— А трапляється так, що слідчий або суд ставить вам палиці в колеса? Коли потрібно провести певну дію, ви на цьому наполягаєте, а вам просто не дають цього зробити.

— Звичайно. І таких випадків дуже багато. Не варто думати, що перед адвокатами всі двері відчиняються за першим же зверненням і всю інформацію вони отримують одразу. У деяких справах, щоб захистити права свого клієнта, доводиться серйозно боротися.

У нас був такий випадок. Ми вимагали від органів досудового розслідування провести слідчий експеримент. На той момент у них уже була експертиза, згідно з якою людина винна — нібито рухалася автомобілем зі швидкістю 98–123 км/год. Я наполягаю на проведенні слідчого експерименту. Ми виїжджаємо на місце й у ході експерименту отримуємо інші дані, які можуть спростувати цю експертизу. Відповідно, ми просимо призначити ще одну експертизу — з урахуванням нових даних. Нам відмовляють. І нам доводиться буквально з боєм домагатися того, щоб її зрештою призначили й провели.

— Коли слідчий відмовляє, він зобов’язаний аргументувати свою відмову?

— Зобов’язаний. Але є такі слизькі моменти, розібратися з якими одразу неможливо. Нам надають цю експертизу для ознайомлення вже під час ознайомлення з матеріалами справи, коли досудове слідство завершене. Я ознайомився — одразу ж подаю скаргу на дії слідчого слідчому судді. І мене ставлять перед фактом, що досудове розслідування закінчено, і слідчий суддя вже не може це розглядати. Нам кажуть: «Ось постанова про закінчення досудового розслідування. Ознайомлюйтеся». Ми відповідаємо: «Ми не згодні. Ми хочемо внести доповнення». — «У суді будете заявляти». А в суді, коли ми просимо призначити експертизу, суддя у відповідь запитує: «А чому ви не робили цього на стадії досудового слідства?».

— А відмови вам дають у письмовій формі?

— Так. І всі ці відмови ми, звісно, демонструємо для суду. Але далі все вже залежить від судді. Частина матеріалів не була досліджена експертом. Це допустимі докази, але вони не були предметом експертного дослідження. Я судді все це детально пояснив, буквально «на пальцях» розклав. А мені відмовляють на тій підставі, що я не є спеціалістом у сфері автотехніки.

— У зв’язку з цим питання вже щодо суддів. У адвокатів є спеціалізація. Ви — адвокат у справах ДТП. А у суддів є спеціалізація?

— Ні. Це називається «суддя загальної юрисдикції».

— Тоді, можливо, цей суддя й за кермом ніколи не їздив? Як він може ухвалювати рішення про винуватість того чи іншого учасника ДТП?

— Ми з цим стикаємося дуже часто. Не називатиму імен, щоб не давати підстав звинувачувати мене в упередженості чи симпатіях. Але якщо говорити про Центральний суд, то там принаймні є один суддя, у якого справи слухаються доволі уважно й розбираються дуже детально. Беруться до уваги доводи сторін, особливо сторони захисту. У мене не було випадків, щоб у цьому складі суду мені відмовляли в дослідженні будь-яких матеріалів.

Є й протилежний приклад. Не так давно в нас був відеозв’язок із Херсонським апеляційним судом. Я для себе дізнався багато нового й не дуже приємного. Було ДТП у Хмельницькій області, яке скоїв наш підзахисний. Це сталося ще в лютому, але ми почали його захищати значно пізніше. Ситуація банальна до неможливості. Він рухався головною дорогою за межами населеного пункту. Посеред дороги стояла фура- «довгомір». Він у неї врізався. Це було вночі. Його звинуватили.

Причому як? Спочатку він отримав травми, його доставили до лікарні. Його «DAF» — просто вщент розбитий. Дивишся на фото й не розумієш, як водій взагалі вижив. Але він відбувся легкими тілесними ушкодженнями. Коли він лежав у лікарні, з нього взяли пояснення. Цей «довгомір» — величезний, понад 20 метрів — перекривав усю проїзну частину. Спочатку в нього не було адвоката, і справою фактично ніхто не займався. А в липні його направляють за місцем проживання, до Херсона, для притягнення до адміністративної відповідальності. Тримісячний строк на той момент уже минув, до ЄРДР нічого не внесли. Матеріали просто лежали без руху. Їх направили до поліції, і доблесна поліція вирішує: «Ну раз на нього прийшло — значить, на нього і складемо протокол». Складають протокол — з купою помилок, із неправильними напрямками руху.

— Тобто ДТП сталося в Хмельницькій області, а протокол складають уже тут, не бачачи й не знаючи реальної ситуації?..

— Саме так. І суддя Херсонського міського суду ухвалює рішення, що наш клієнт винний. Я намагався все пояснити — здавалося б, усе очевидно. Що йому інкримінували? Стоїть фура поперек дороги, він рухається правою смугою. У світлі фар він бачить цю фуру й намагається піти вліво, але фура перекриває й ліву смугу. Там була широка розв’язка — можна було виїхати на зустрічну. Він її вже фактично проїхав. А в цієї фури спереду висить така «балда», нічим не освітлена. Він цього, звісно, не очікує — і врізається саме в неї. Машина — вщент. А йому інкримінують пункт 13.1 — порушення дистанції.

— Яка ж це дистанція? Дистанція — це між двома транспортними засобами, що рухаються…

— В межах однієї смуги! Я це намагався пояснити судді. Цілу годину ми з нею спілкувалися по відеозв’язку. Я все роз’яснював, буквально «на пальцях». «Ну він же порушив». — «Що саме він порушив?» — «Він не встиг зреагувати…». А це апеляційна інстанція. Усе, далі вже нікуди. Мало того, що людина постраждала, розбила свою машину через фуру, яка перекрила всю проїзну частину, так ще й отримала величезні збитки. А якби адвокат був на стадії складання протоколу — цього б не сталося.

— Давайте торкнемося делікатного питання — морально-психологічного стану самого адвоката. Якщо вам трапляється умовний «дорожній Чикатило» — людина, з вини якої в ДТП загинуло кілька осіб, — як ви почуваєтеся, захищаючи його?

— У нас є обов’язок, це наша професія. Я почуватимуся як лікар, до якого потрапив тяжкий пацієнт. Я його оперуватиму — виконуватиму свій обов’язок. Навіть якщо людина скоїла тяжкий злочин, у неї все одно є права. Якщо вона винна — ця вина має бути беззаперечно доведена. Адвокат повинен виконати свою функцію. На те він і захисник. А щоб вважати людину злочинцем, має бути рішення суду. І жодних упереджень у мене як у адвоката, та й у будь-якого учасника процесу, бути не повинно. Для нас це насамперед людина, наш клієнт, який потребує захисту. Завдання суду — всебічно дослідити всі обставини й зробити об’єктивні висновки. Наше завдання — зробити так, щоб ці висновки не були «притягнуті за вуха». Для нас це основа основ.

— На вашу думку, наскільки об’єктивно наші суди ухвалюють рішення у справах про ДТП? Чи можна це якось оцінити у відсотках, хоча б інтуїтивно?

— Я б орієнтувався на відсоток виправдувальних вироків. Офіційної статистики я не знаю. Але якщо судити з тієї практики, у якій я беру участь, то виправдувальні вироки становлять приблизно 5–7 % від загальної кількості справ. І я вважаю це досить хорошим показником. Бо отримати виправдувальний вирок — це показник рівня адвоката, якості й повноти його роботи.

Але є й так звані «безнадійні» справи, де шансів на виправдання немає. Проте навіть у них від роботи адвоката дуже багато залежить. Наприклад, якщо людині після тяжкого ДТП «світив» строк у 10 років, а нам вдається знизити його до п’яти, звернувши увагу суду на важливі моменти (без професійного адвоката це було б неможливо), — це теж результат нашої роботи.

— Як часто, на вашу думку, суди виносять несправедливі вироки? Пригадуєте резонансне ДТП у Харкові, коли Зайцева збила людей і загинуло п’ятеро. У цій трагедії був і другий учасник — водій «Туарега» Дронов. Його провина полягала в тому, що він стартував на жовтий сигнал світлофора й виїхав на перехрестя вже на зелений. У підсумку Зайцева отримала 10 років, але й Дронов — також 10… Чи справедливий, на вашу думку, такий вирок щодо другого водія?

— На жаль, є справи, де все вирішує резонанс. У мене є схожа справа, не така гучна, але з подібними обставинами. У Первомайському районі один із водіїв, керуючи автобусом у стані алкогольного сп’яніння й везучи власну дитину, виїхав на зустрічну смугу, де рухався мікроавтобус із пасажирами. Вони зіткнулися. Слідство визначило винуватими обох водіїв. Обох направили до Арбузинського суду, і все розглядалося в межах однієї справи. Моєму підзахисному закинули те, що він, бачачи перешкоду, не вжив заходів для зупинки або безпечного об’їзду.

Але якщо дивитися об’єктивно: як він міг передбачити дії п’яного водія? Якби він пішов на узбіччя, де були люди, він би їх просто вбив. Він вирішив піти ліворуч — на зустрічну смугу, по якій мав рухатися зустрічний водій. Той, усвою чергу, виїхавши назустріч, теж маневрує. Вони обидва намагаються уникнути зіткнення, і в результаті воно стається посеред проїзної частини. Слідство вирішило, що винні обидва водії. І суд погодився. Обидва отримали реальні строки. Як тут говорити про справедливість, коли один водій був п’яний і виїхав на зустрічну, а другий — тверезий, віз пасажирів і рухався своєю смугою? Ми, звісно, подали апеляцію й намагаємося оскаржити це рішення.

— На стадії апеляції часто вдається переглядати рішення судів першої інстанції?

— Так, доволі часто. Саме на стадії апеляції нам нерідко вдається скасувати або змінити рішення судів першої інстанції. Тут велику роль відіграють автотехнічні експертизи. Бувають справи, які направляються на новий розгляд, щоб провести експертизи об’єктивно й розібратися глибше.

— А касаційна інстанція — Верховний Суд — допомагає?

— Ніколи. У нашій практиці не було жодного випадку, щоб Верховний Суд допоміг переглянути рішення у справах про ДТП.

— До Європейського суду зверталися?

— У справах про ДТП — ні. Європейський суд більше стосується питань порушення прав людини.

— Якщо справу направляють на новий розгляд, її розглядає інший склад суду?

— Так. Суддя, який ухвалив первинне рішення, повторно розглядати справу вже не може.

— Чи можлива ситуація, коли при новому розгляді сторони захочуть укласти ту угоду, про яку ми говорили раніше?

— У нас таких випадків не було, але теоретично це можливо. Усе починається спочатку: підготовче засідання, оголошення обвинувального акта. Теоретично можлива навіть зміна кваліфікації. Наприклад, спочатку визначили, що водій був у стані алкогольного сп’яніння, а при новому розгляді прокурор може змінити обвинувачення.

— Ми вже говорили про резонанс і вплив громадської думки. Є адвокати, які перетворюють справи на шоу — залучають ЗМІ, активістів, організовують пікети. Чи доводилося вам використовувати такі методи?

— Ні, ніколи. Ми брали участь у резонансних справах, але нагнітати обстановку, привертати зайву увагу й розпалювати емоції — це не наш метод.

 

Функція автошкіл дуже звужена

 

— Кількість автомобілів на вулицях постійно зростає. Відповідно, зростає і кількість ДТП. На вашу думку, чи можна на державному рівні вжити кардинальних заходів, щоб зупинити це зростання? Передусім — зменшити кількість ДТП із тяжкими наслідками?

— Вважаю, що можна. Перше — це рівень освіти в автошколах. Саме там, по суті, «народжується» водій. Там він проходить теоретичну підготовку, опановує практичні навички. Адже в ДТП дуже часто потрапляють водії, які за кермом лише один–два роки. Тобто від підготовки та досвіду водія залежить дуже багато. Другий аспект, який впливає на рівень аварійності, — це організація вулично-дорожньої мережі. Бо є перехрестя, де світлофор просто «проситься», а його немає. Або ж наносять таку розмітку, за якою проїхати, не порушивши правил дорожнього руху, просто неможливо.

— Яскравий приклад — перехрестя Садової та Великої Морської…

— Абсолютно вірно! У деяких місцях розмітка справді потрібна і допомагає водієві зорієнтуватися. Але в інших вона просто не відповідає правилам дорожнього руху й лише заважає.

— Ще одне таке перехрестя — Крилова та Генерала Карпенка. Та сама історія — смуга виходить на смугу.

— Окрім розмітки, є ще й надмірна інформативність. На перехрестях кількість знаків, розмітки, табличок інколи така кількість, що людина просто відволікається — вона не розуміє, куди дивитися і що взагалі робити. Згідно з ДСТУ, на одній опорі має бути обмежена кількість знаків, щоб водій не відволікався. А буває, що навішають стільки знаків, що вони не допомагають, а лише створюють проблеми на дорозі. Впливає навіть кількість зовнішньої реклами над проїжджою частиною або на узбіччях. Вона відволікає водія від керування транспортним засобом. Він дивиться не на дорогу, а на рекламний щит і читає, що на ньому написано. А є ще такі щити, які працюють як телевізор — вони загоряються й гаснуть. У нічний час, коли їдеш - і раптом спалах! Водій смикається: що сталося? Вибух? Пожежа?

Третій аспект, на який я хотів би звернути увагу, — це організація роботи правоохоронних органів. Потрібно приділяти увагу вдосконаленню їхніх знань і навичок у ситуаціях, коли вони виїжджають на ДТП. І, на мою думку, правоохоронці мають своєчасно втручатися в процес руху транспорту — наприклад, у пікові години на проблемних, особливо аварійних перехрестях. Десь необхідно переходити на ручне регулювання, особливо коли вимикають світло і на дорогах темно. А в нас як відбувається: ДТП на Центральному проспекті — і миттєво утворюється затор. Виявляється, не працював світлофор. І ніхто нічого не регулює! Це ж теж створює аварійну ситуацію. Або інший момент: стається навіть незначне ДТП — поліцейські приїжджають на місце, і за правилами дорожнього руху вони можуть позначити положення транспортних засобів по осях, зафіксувати їх і прибрати з проїжджої частини, щоб відновити рух. А натомість вони створюють затор. І вже в цьому заторі стається ще три ДТП.

Бувають і зовсім трагічні випадки. Як це було в Новій Одесі, де загинула жінка. Там оформлювали ДТП. Поліцейський на «Ланосі», який перебував поза службою, врізався в автомобіль, що стояв на місці пригоди.

— До речі, а в таких випадках хто нестиме відповідальність? Коли під час оформлення ДТП хтось гине.

— Має бути розпочато службове розслідування — чи були вжиті всі заходи для безпечного оформлення ДТП. Дорожні знаки, огородження місця події, світловідбивні жилети на поліцейських — усе це має бути обов’язково! У світлу пору доби місце можна обгородити стрічкою. Так зберігається слідова картина. Бо трапляється так: сталося ДТП — і через це місце їздять вантажівки, розносять уламки. У результаті експерт не може відповісти на запитання, де саме було зіткнення, адже місце концентрації уламків «роз’їздили» в обох напрямках.

Саме на ці три аспекти й потрібно звертати увагу, якщо ми хочемо, щоб ситуація з ДТП у нас покращилася. Підвищувати рівень професіоналізму саме поліцейських. А для цього, на мою думку, потрібен спеціалізований підрозділ, а не так, що є патрульна поліція й вона займається всім підряд. Це вузькоспеціалізовані питання. Раніше існував відділ з оформлення ДТП із власною черговою частиною, де працювали фахівці, які займалися саме цими питаннями, тісно взаємодіючи зі слідчими. Відділ слідчих з ДТП залишився, а все, що пов’язано з оформленням ДТП, поклали на патрульну поліцію. Це, звісно, питання до державних управлінців. Але моя думка така: такий підрозділ має бути. Він повинен бути оснащений спеціальними технічними засобами, спеціальним автомобілем, у якому, наприклад, можна було б прийняти пояснення. Бо ДТП бувають дуже різні, і в окремих випадках потрібно привезти обладнання для освітлення проїжджої частини. Вирішувати такі питання було б надзвичайно доцільно.

— А що ж робити з підготовкою таких спеціалістів?

— Я вважаю, що в нас достатньо багато автошкіл, але їхня функція, на мій погляд, дуже звужена. Автошкола могла б не лише навчати людину керувати автомобілем, а й виконувати завдання з підготовки та підвищення кваліфікації профільних спеціалістів. Було б дуже доцільно передбачити окремі заняття для адвокатів, слідчих, тих самих патрульних. На такі заняття могли б приходити й судді, і прокурори. Це давало б їм необхідні знання. Особливо це стосується патрульної поліції. Нам дуже часто доводиться аналізувати складені ними матеріали. Буває, що вони оформлені дуже якісно, але, на жаль, таких випадків небагато. Вважаю, що такі заняття були б надзвичайно корисними. Обмін досвідом і думками завжди приводить до правильного розуміння, правильних висновків і правильних дій.

 

Правила дорожнього руху — не лише для водіїв

 

— Останнім часом на дорогах з’явилося не лише більше транспортних засобів, а й самі вони стали більш «екзотичними» — на дорогах можна побачити і електроскутери, і електросамокати. Вони їздять як проїжджою частиною, так і тротуарами. Наскільки врегульоване це питання?

— Нашим законодавством це питання взагалі не врегульоване. Особливо щодо електроскутерів, мінімальна потужність яких — до 3 кіловат. Вони не підлягають ані реєстрації як транспортні засоби, ані обов’язковим видам страхування. Водночас такий скутер цілком може збити людину як на проїжджій частині, так і на пішохідній, врізатися в інший об’єкт — рухомий чи стаціонарний. І таких випадків уже достатньо.

— Він може не лише збити, а й вбити! Маса людини, яка їде, плюс маса самого скутера, плюс швидкість — ось вам і результат.

— Їхня швидкість має бути не більш як 25 кілометрів на годину. Але це зазначено лише в технічних характеристиках, а в правилах дорожнього руху про це не сказано нічого.

— А де вони мають їздити — дорогою чи тротуаром?

— Для цього мають передбачатися спеціально виділені смуги. Але в нас вони є далеко не всюди. По-друге, такі учасники руху наражають на небезпеку не лише інших пішоходів, а й самих себе. А якщо взяти моноколеса, які рухаються проспектом у ряду між транспортними засобами, то рівень їхньої рівноваги самі розумієте який. Не дай Боже впав — і виникає наступне запитання: хто на нього наїде. Але головне питання інше: як його кваліфікувати? Чим він є? Засобом пересування, пішоходом?.. Це теж питання.

— Тобто це щось середнє між пішоходом і транспортним засобом?

— Так. І закон поки що не визначає їхній статус на дорозі. А як тоді проводити й призначати експертизу? Так, у нас є певні параметри, розрахункові формули. Вони стосуються темпу руху пішохода. А як бути з рухом на моноколесі? Визнати його транспортним засобом ми не можемо — немає відповідної нормативної бази. Але й називати пішоходом теж не можемо. Бо пішохід не може рухатися зі швидкістю 20–25 кілометрів на годину та ще й проїжджою частиною. Усе це потребує законодавчого врегулювання. І як тут розмежувати кримінальну та адміністративну відповідальність? Приклади ДТП за участю електроскутерів у нас уже є. Не так давно в такій пригоді загинула жінка — скутер збив її на пішохідному переході в самому центрі Миколаєва. Це — ДТП. Але кваліфікація йде не за статтею 286, а за статтею 291.

Пішоходи теж не повинні забувати про свої обов’язки й розраховувати на те, що якщо вони на тротуарі чи на пішохідному переході і загорілося зелене світло, то їм нічого не загрожує. У правилах дорожнього руху є цілий розділ про те, як має поводитися пішохід. Хоча б для власної безпеки, не для інших, він повинен прораховувати ризики виходу на проїжджу частину. Транспортний засіб, згідно з правилами дорожнього руху, має право завершувати проїзд перехрестя на заборонний сигнал світлофора. Тобто, умовно кажучи, загоряється червоний, автомобіль завершує рух, а пішохід уже виходить, бо для нього загорівся зелений. Добре ще, якщо в цей момент він дивиться на дорогу. Але ж часто ми бачимо іншу картину: пішохід «завис» у телефоні, у вухах — навушники, транспортних засобів, що проїжджають повз, він не чує й не бачить. І дуже часто це призводить до непоправних наслідків.

У правилах дорожнього руху чітко зазначено, що пішохід не повинен виходити на проїжджу частину за наявності небезпеки для себе та інших учасників дорожнього руху. Адже найчастіше пішоходи, якщо вони не є водіями, правил дорожнього руху просто не знають. Вони вважають, що ці правила їх не стосуються. Але це не так. Правила дорожнього руху пішоходам теж бажано знати й дотримуватися. Це також допомогло б уникнути багатьох трагічних випадків.

— Дякую за цікаве та пізнавальне інтерв’ю.