Вибач, Україно, ми вчинили некрасиво

"Коаліція рішучих", на перевірку, виявилася зовсім не рішучою, а боягузливою та егоїстичною, пише британська The Times

Ми обіцяли підтримувати тебе скільки буде потрібно, але спочатку нам стало страшно, а потім набридло.

Дорогі українці, нам дуже шкода. Великобританія, як і вся Західна Європа, як і раніше, любить розмірковувати про підтримку України — як, наприклад, це робив Кір Стармер у розмові з Володимиром Зеленським у понеділок. Але зараз, коли адміністрація Трампа насідає на Київ з вимогою "протягом кількох днів" поступитися територією, правда, спливає назовні. Насправді спершу нам стало страшно, а потім набридло.

Не приховую, було дуже надихаюче спостерігати, як ви боретеся за свободу, демократію, законність, суверенітет і гідність — усе те, що ми вважаємо зрозумілим. Ми вас самі штовхали боротись далі, а потім покинули. Поки ми сперечалися і вдавалися до фантазій, путінська система продемонструвала рішучість і стійкість. Росія ще не знищила Україну, але вже перемогла.

Вперше ми помилилися, коли відступили перед ядерною загрозою. Адміністрація Байдена у вересні 2022 року оцінювала ризик застосування Росією на полі бою тактичної ядерної зброї як 50 на 50. Замість того, щоб рішуче відкинути ці побоювання ми здали назад. Ми так і не надіслали вам необхідну для перемоги зброю.

Нашим навченим історичним досвідом союзникам Східної Європи було ясно: єдиний спосіб остаточно перемогти росіян — це радикальні політичні зміни після розгромної військової поразки. Тієї ж думки дотримувалися й українці. Зрозуміло, перемога приховувала свої небезпеки. Але провал обернувся пеклом.

Звісно, ​​з погляду Західної Європи, повний розгром Росії — ризикована справа. Вона загрожує хаосом, можливо, навіть громадянською війною, ядерними вибухами, сплеском тероризму та економічними потрясіннями. До того ж, стабільний післяпутинський режим напевно обрушить на нас страшний гнів. Коротше кажучи, ми злякалися.

Наша єдність також виявилася фікцією. Частина країн, наприклад, Прибалтика, напружила всі сили, щоб підтримати вас, одночасно зміцнюючи власну оборону. Але інші не впоралися навіть із найелементарнішими речами: не змогли ні зупинити "тіньовий флот", що перевозив російську нафту, ні вилучити заморожені активи Центробанку на суму понад 150 мільярдів фунтів стерлінгів.

Тепер ваша потужна збройова промисловість із приголомшливими безпілотниками, ракетами та іншою зброєю працює напівсили через брак грошей.

Ми обіцяли підтримувати Україну "скільки потрібно", не уточнивши при цьому, як. На практиці ми не надто допомагали вам у добрі часи. В результаті часи стали погані, і ми знову допомагаємо вам, але знову ж таки не дуже старанно. Як результат ми маємо горезвісну боротьбу до останнього українця. Це ми сказали вам розпочати літній наступ 2023 року. Але ви виявились до нього не готові, і воно закінчилося катастрофою. У таких умовах ми нізащо не відправили б у бій своїх солдатів. Що ми маємо тепер: сотні тисяч трупів та калік, мільйони зруйнованих сімей. Нічого вже цього не виправити.

Чим довше ми виявляли неміч, тим сміливішим ставав противник. Так, збитки російській економіці великі, як і бойові втрати. Але росіяни зупиняться тільки там, де їх зупинять, а ми цього не зможемо. Може, ви зможете – попри все. Ми були б дуже вдячні, адже наша власна оборона нинішніми темпами буде готова лише через десять років.

Ми не лише завадили вам перемогти, а й навіяли поразницькі настрої:

— Правосуддя (репарації та військовий трибунал)? Неможливо!

— Ви, звісно, ​​розумієте, у майбутньому доведеться віддати деякі території. Разом із населенням!

- Членство в НАТО? Навіть не обговорюється!

Далі ми посилили ситуацію, наївно переконавши себе, що Росія виявить розсудливість і погодиться на компроміс: "справедливий та міцний мир". Насправді ми погодилися на формулу, яка не гарантує ні того, ні іншого.

А що далі? Якщо ми не були готові воювати з Росією, коли на нашому боці були ви — потужний, згуртований і стійкий союзник — як нам боротися, коли ви знекровлені, поранені та принижені? Якщо ми змусимо вас укласти перемир'я і надішлемо безпорадний контингент "коаліції рішучих", то пожертвуємо не лише вами, а й нами самими.

Ми не можемо просто так розписатися в боягузтві. Ми маємо інші, більш правдоподібні відмовки. Одна з них – прагматизм. Насправді, ми не хотіли йти на економічні жертви. В результаті не було введено санкцій, які б по-справжньому вивели з ладу військову машину Кремля. Деякі з нас, особливо довірливі американці, бачать у майбутній Росії перспективного бізнес-партнера. Наївні ділки гадають, що світ принесе їм великі бариші. Виходить, жадібність — це справді добре. ("Жадібність - це добре!" - фраза з фільму "Уолл-стріт" - прим. перекл. ).

Але це все лірика: реальна причина ще ганебніша. Насправді нам просто набридло. Колись ви були такими "прикольними" - з вашими веселими жовто-блакитними прапорами, фотогенічними людьми та дотепними мемами. Ми відчули власні шляхетність і сміливість, прийнявши у себе ваших біженців і розсилаючи гуманітарні конвої Європою (принагідно отримали урок географії: з'ясували, де знаходиться Україна і що вона на диво близько).

Але зараз усе це так застаріло: "на подвір'ї що, 2023 рік? І до того ж, як там справи з Газою? А з Суданом? Адже нашої уваги на всіх не вистачить!"

Ми класичний мерзотник-спокусник, що ухиляє від зобов'язань. І все, що ми робимо, заради себе, а не вас. Ми хочемо залишитися друзями: "Сподіваємося, що ви будете хорошими сусідами і до того ж вмієте програвати: цур, ніякої помсти і ніяких образ. Не замислюйтесь про минуле, йдіть вперед! Ми віримо, ви вище помсти та реваншів". Сьогодні Україна, зауважимо, цілком справедливо, не довіряє адміністрації Трампа і бачить нікчемність політичних лідерів Західної Європи. Їхній пріоритет зараз — виживання на самозабезпеченні, а альтернатива — ліквідація.

А що ми? Ми егоїстичні досі. І ви нас за це пробачте.