У Миколаєві невідомі руйнують будівлю найстарішої синагоги на півдні України

У Миколаєві, на вулиці Шнеєрсона, невідомі частково зруйнували історичну будівлю т. зв. Старої синагоги, що входила до списку пам'яток культурної спадщини. Будівлю було передано єврейській громаді міста тридцять років тому, але всі ці роки вона залишалася покинутою, поступово приходячи в аварійний стан.

За словами мешканців сусідніх будинків, на початку лютого будівельна техніка, що заїхала на ділянку, обрушила одну зі стін і дах синагоги. Цікаво, що це сталося невдовзі після того, як громадські діячі звернулися до мерії з проханням провести заходи для консервації пам'ятки культурної спадщини, з якою пов'язані імена багатьох видатних історичних особистостей. Щоправда, Олександр Сєнкевич відповів, що коштів у бюджеті на це немає, але пообіцяв підтримку у пошуках меценатів, які готові профінансувати збереження унікальної пам'ятки архітектури та історії Миколаєва.

В Україні, на жаль, широко поширена порочна бізнес-практика, коли забудовники поступово доводять будівлю, що охороняється законом, до стану, в якому можна отримати довідку про неможливість її відновлення і звільнити перспективну ділянку. Не дивно, що в єврейській громаді виникли побоювання, що подібна доля загрожує одній із найстаріших будівель Миколаєва в історичному центрі міста.

Наша редакція попросила прокоментувати ситуацію з будівлею «Старої синагоги» Ігоря Грасевича, одного з десяти осіб, які ще у 1989 році подавали заяву про реєстрацію єврейської релігійної громади в Миколаєві та повернення їй будівлі синагоги.

- Ігорю Станіславовичу, Ви були серед тих, хто домагався передачі будівлі старої синагоги єврейській громаді. Ви бачили, що сталося з нею?

- Так, я побачив це 7 лютого і був просто шокований. Не стало даху та верхньої частини південної стіни. Для мене ця будівля завжди була особистою сімейною реліквією: у цій синагозі молився мій прадід, і прадід мого прадіда теж молився у цій будівлі; і моя мама, будучи ще маленькою дівчинкою, приходила туди з бабусею і спостерігала з балкона, як унизу в залі моляться чоловіки, а в одне з єврейських свят вона спускалася до діда, коли той танцював зі свитками Тори в руках, і вона танцювала разом з ним, тримаючись за його піджак.

Ви скажете, що це «сентименти», що життя йде вперед, треба дивитися в майбутнє і не «заморочуватися» на старому. Так, життя не зупинити, але в минулому – наша пам'ять, а без цієї пам'яті люди перетворюються на бидло, яке заради своєї вигоди навіть могили предків викине на смітник і на їхньому місці збудує розважальний центр. Саме з цієї причини в усьому світі збереження культурної історичної спадщини є пріоритетним завданням та ознакою цивілізованості будь-якої держави, будь-якої влади.

- Але ця будівля входить до списку об'єктів культурної спадщини. Як могло статися, що вона опинилась у такому стані?

- Цю синагогу збудували у 1822 році, їй вже понад 200 років. На півдні України це найстаріша синагога. У Миколаєві споруд, які були збудовані раніше, ніж ця синагога, залишилося одиниці. Вона зберегла унікальну будову, характерну для культової архітектури початку 19 століття. Але не тільки архітектурою цінна ця будівля, вона пов'язана з іменами видатних історичних особистостей. Так, у закладці фундаменту синагоги у 1819 році брав участь Миколаївський генерал-губернатор адмірал Олексій Самуїлович Грейг. З найбільшою ймовірністю саме в цій будівлі популяризував свої сіоністські ідеї майбутній перший президент держави Ізраїлю Хаїм Вайцман.

Але найпримітніше для релігійного єврея в тому, що саме в цей будинок 18 Нісана 5662 (25 квітня 1902) рабин Леві-Іцхок Шнеєрсон приніс свого сина на восьмий день після його народження, щоб зробити обрізання і вперше озвучити його ім'я – Менахем-Мендель. Справа в тому, що на той момент у Миколаєві існувала лише одна хасидська синагога, де працював могель – працівник синагоги, який робить брит-мілу, тобто обрізання. Тому ніде, окрім цієї синагоги, зробити обряд брит-міли майбутньому духовному лідерові всього світового єврейства було неможливо. Цей факт «розкопала» в архівах наша чудова краєзнавиця Єва Семенівна Авербух, яка розповіла про це, коли синагога була передана хабадській громаді. До речі, цей факт був повідомлений, зокрема і мною, рабинам Ієшуа Раскіну та Дов Карпову у серпні 1991 року, коли вони приїжджали на відкриття цієї синагоги. Я завжди був упевнений, що цей факт завжди пам'ятався в релігійній громаді і враховувався щодо цієї синагоги.

- Може, у громади не було коштів на ремонт?

- Це абсурд! Миколаївська єврейська релігійна громада належить до хасидської течії ХАБАД. Це видатна організація, вона охоплює своєю діяльністю майже весь світ. Девіз цієї організації: скрізь, де живуть євреї, вони повинні мати можливість жити єврейським релігійним життям, єврейськими національними традиціями. Завдяки ХАБАДу мільйони людей повернулися до свого національного коріння, зокрема й у Миколаєві. Бюджет цієї найчисленнішої та найвпливовішої релігійної єврейської організації, на мою думку, цілком дозволяв провести ремонт будівлі синагоги. Тому пояснень, чому синагога жодного разу не ремонтувалася, я не маю. Принаймні, питання не в грошах.

- Ви не припускаєте думки, що будівля цієї синагоги не була потрібна громаді в принципі? Ми чули різні версії руйнування будівлі, висловлювалися й підозри, що в руйнуванні старої будівлі міг бути зацікавлений миколаївський рабин Шолом Готтліб. Можливо, місце, де стоїть ця будівля, хтось бажає використати під якусь забудову?

- Я в це не вірю! Цього просто не може бути! Будівлю будь-якої синагоги, навіть найпростішу, найзвичайнішу, навіть напівзруйновану, релігійний закон забороняє руйнувати. Будь-якому єврею, тим паче рабину. Тим більше таку синагогу, як ця, яка є святинею для цілого спрямування в юдаїзмі. Духовна цінність об'єкта визначається тим, з чим цей об'єкт пов'язаний, а не його віком, старістю чи новизною. Камені Стіни Плачу – найстаріші з каменів в Єрусалимі, але ніхто навіть не думає їх зносити, оскільки вони пов'язані зі священними подіями єврейської історії. Для Миколаєва з його історією, для євреїв нашого міста таким священним камінням є каміння цієї синагоги. Про яку забудову на цьому місці може йтися?! Заподіяння шкоди будові цієї синагоги як об'єкту духовної спадщини, що охороняється державою, є не лише юридичним злочином, але також і релігійною ознакою відсутності елементарної культури та глибокої моральної ущербності. І я просто не уявляю, щоб до цього могла бути причетна нормальна людина, тим паче рабин. Цього просто не може бути!... Зрештою, Ви можете взяти інтерв'ю і запитати про все це у самого рабина Шолома Готтліба, я думаю, він Вам все роз'яснить.

- Будівлі синагоги завдано серйозної шкоди. Як ви оцінюєте можливість її відновлення?

- Так, будівля сильно постраждала. Зараз буде потрібно набагато більше зусиль щодо її відновлення, ніж було до цього акту вандалізму, – я все-таки вважаю, що це була умисна руйнація. Але в Україні є прецеденти відновлення старих синагог буквально з пороху, з повних руїн. Це і Сандгірська синагога у Чернівцях, і синагога у Вільхівцях на Закарпатті, і хоральна синагога у Дрогобичах, і Острозька синагога на Рівненщині, Жовківська синагога на Львівщині… Цей список можна продовжувати та продовжувати. Скрізь намагаються зберегти, відродити, відбудувати пам'ятки культури та духовності. Тільки з нашим Миколаєвом відбувається щось не так: в історичній частині міста зносять будинки, пиляють дерева. І навіть війна цьому не завадила.

Але будівлю нашої синагоги можна відтворити у первозданному вигляді, нічого ще не втрачено. Зараз необхідно, перш за все, зберегти цю споруду у списку пам'яток духовної спадщини, щоб ті, хто намагається поставити всіх перед фактом її знесення, не могли цього зробити. По-друге, потрібні негайні консерваційні роботи: будівля залишилася без даху і може зруйнуватися без стороннього впливу. І, звичайно, відповідні органи повинні з'ясувати, хто стоїть за цим актом вандалізму, і дати йому оцінку. У важкий воєнний час влада має як ніколи виявити свою принциповість та твердість.