Репортаж Бі-бі-сі з фронту: лінії оборони України розтягуються та стають тоншими

Це переклад репортажу нашого кореспондента, оригінал англійською можна прочитати тут .

Ми на пристойній швидкості мчимо машиною до українського села Липці, яке знаходиться на північ від Харкова, у бік кордону з Росією. Після того, як у цьому районі почався наступ російських військ, населений пункт знаходиться в облозі.

Супроводжують нас військовослужбовці Національної гвардії України — одного з бойових підрозділів, які нещодавно кинули на підтримку ЗСУ, щоб зупинити росіян. Нещодавно вони боролися з супротивником, що запекло наступає, на сході країни, а тепер без жодного відпочинку переключилися на бої біля північного кордону.

У міру того, як ми під'їжджаємо до позиції Нацгвардії, всього за півтора кілометри від лінії фронту, все голосніше чути важкі гуркіт артилерії. Мимо вогню, що димить, ми біжимо в бік бункера, де нам сказано сховатися.

У темному та похмурому підвалі група солдатів дивиться на стрім з камери квадрокоптера. Ці військові коригують вогонь української артилерії лісосмугою.

«Ситуація динамічна, напружена, її важко передбачити», — каже один із військових, Андрій.

Нам кажуть, що надовго затримуватись у бункері не можна. Розкати вибухів чути навіть з-під землі.

Я питаю Андрія, чи змінює ситуацію на краще перекидання на цей фронт його самого та його товаришів по службі.

«Відносно, — відповідає він. — Хоча завжди важко приєднуватись до чужої лінії оборони, тому що немає необхідної взаємодії з іншими підрозділами».

Однак Андрій розуміє всю важливість свого завдання та називає причину, через яку командування російських військ відкрило цей новий фронт.

«Вони хочуть відтягнути наші сили з кордонів оборони у Донецькій та Луганській областях, – упевнений він. — Цей [наступ] був лише питанням часу. Росіяни завжди використовують підлу тактику».

На вулиці вже стемніло, і тепер пересування росіян відстежують за допомогою встановленого на безпілотнику тепловізора.

"Наш пілот щойно виявив рух ворожої групи біля наших позицій", - каже мені раптом Андрій.

Нам велено швидко йти.

У польовому шпиталі, розташованому далеко за лінією фронту, українські медики надають допомогу черговому пораненому.

Внаслідок мінометного вибуху Віктор втратив кілька пальців. Він лежить на ліжку, у свідомості, обгорнутий теплозберігаючою ковдрою, і за ним доглядає медсестра.

Ми швидко, просто і зрозуміло пояснюємо, що сталося, чому це важливо, і що буде далі.

Але Віктора більше турбують залишені ним на фронті однополчани.

«Я без своїх хлопців жити не можу, – каже він. - Вони мої друзі, моя друга сім'я». Він запевняє, що повернеться на позицію, як тільки його вилікують.

Російські сили теж зазнають великих втрат. Але на їхньому боці чисельна перевага.

Віктор каже, що атаки росіян відбивали хвилю за хвилею: "Ну дуже їх багато", - каже він.

За оцінками, у цей прикордонний район російське командування стягнуло понад 30 тисяч своїх військових. Україна поступається противнику не лише числом, а й озброєнням.

«У росіян все, що вони хочуть, — упевнений Віктор, — а нам нема чим воювати. Але ми робимо, що можемо».

Затримка американської військової допомоги ще більше ускладнили їх завдання. Останні кілька місяців використання боєприпасів довелося обмежити.

У середньому російські війська випустили вдесятеро більше снарядів, ніж артилерія ЗСУ. Є надія, що з прибуттям додаткової американської зброї та боєприпасів ситуація із постачанням покращиться.

На артилерійській позиції, що сховалась у лісосмузі поблизу Вовчанська, бійці 57-ї бригади ЗСУ щодня випускають для захисту міста від 50 до 100 снарядів.

На момент нашого прибуття вони чекали на доставку свіжої партії боєприпасів для самохідки радянського виробництва. Незабаром невеликий фургон справді підвіз ще 20 снарядів. Артилеристам цього вистачить на кілька годин.

Бійці цього підрозділу також брали участь у битвах на сході країни, але отримали наказ вирушити на захист Харкова.

Лінії оборони України розтягуються та стають тоншими. Ще одна розташована неподалік бригада прибула з Работіно (населений пункт у Запоріжжі, на півдні країни), де йде наступ російських військ.

Деякі успіхи, досягнуті внаслідок контрнаступу України у 2023 році, повільно, але вірно випаровуються. Минулого року на цей час українці сподівалися повернути свої території. Нині вони сподіваються, що їм хоч би вдасться утримати лінію фронту.

Кинуті на підкріплення українські сили допомагають відбити атаки росіян, що продовжуються. Але якою ціною це обходиться для решти ділянок фронту, що розтягнувся майже на 1300 км?

Витіснити всі російські сили, які зараз закріпилися на Харківщині, буде дуже нелегко.

«Ми втрачаємо Вовчанськ, — каже мені командир артилерійської батареї Михайло. — І ми також втрачаємо села навколо Вовчанська».

Є відчуття, що цього можна було б уникнути, якби оборона була підготовлена ​​краще.

«Ми могли використовувати колоди та бетон для будівництва оборони, – вважає Михайло. — Тепер доведеться використати снаряди та людей, щоб повернути цю землю».

www.bbc.com