Подорож автобусом з дітьми з Миколаєва до Познані: їхати, не можна залишитися!

Інформація про те, що з Миколаєва є автобусний прямий рейс до Польщі, особисто для мене стала новою — чомусь здавалося, що для такої поїздки треба спочатку вирушати з валізами до Львова поїздом, там пересідати на колісний транспорт, і все це досить клопітно та втомлює. Виявилося, все простіше — сідаєш у комфортабельний автобус і їдеш хоч до Кракова, хоч до Вроцлава, хоч до Познані. Заманливо? Мені здалося, що так. Єдине, що лякало – тривалість поїздки. Як зазначено в розкладі, до кінцевого пункту призначення з Миколаєва автобус «Херсон – Познань» прямує приблизно 30 годин. Чи комфортною буде подібна подорож, та ще й із двома дітьми? Авантюризм у мене в крові, тож вирішила перевірити. Благо, дочки теж загорілися ідеєю, сприйнявши пропозицію про поїздку до Познані як пригоду. Сказано – зроблено, збираємо валізи!

Перевізником на цьому маршруті є миколаївське підприємство «Оріон Авто», і це якось вселяло впевненість — все ж таки свої, перевірені. І дуже зручно, що забронювати місця можна заздалегідь, як телефоном, так і на сайті.

Отже, ми на автостанції «Південна» у Миколаєві. Обнадіювало, що автобус, який нас повезе – двоповерховий, м'який.

При вході водії зустріли, перевірили документи – щоб не сталося ситуації, коли вже на митниці з'ясовується, що чогось не вистачає. Валізи завантажені у багажне відділення, із собою – речі першої необхідності. Сидіння зручні, в салоні чисто та тепло. Деякі досвідчені туристи подорожують із кімнатними тапочками та подушками. У нас цього не було, принаймні, цього разу, але почувалися ми теж непогано: сидіння відкидалися назад, на сидінні, що стоїть попереду - відкидна поличка, підставка для ніг. Насправді потрібно усвідомлювати, що в найближчі 30 годин салон автобуса стане тимчасовим житлом, тому, звичайно, комфорт повинен бути максимальним. У принципі, нам вдалося облаштуватися досить затишно: теплі речі чудово вмістилися на поличку під стелею, і нам не заважали. Необхідності в них у салоні точно не було, тому що в автобусі було дуже тепло – ідея про те, щоб одягнути під светри футболки та їхати саме в них, була правильною. Невеликі рюкзаки з їжею та іншими потрібними речами були відправлені під сидіння та о 13:45 ми рушили в дорогу.

В автобусі є гнізда для зарядки гаджетів, Wi-Fi працював, тому коли за годину виявилося, що у нас вже перша санітарна зупинка у Новій Одесі, було навіть трохи несподівано.

Якщо чесно, перед поїздкою були невеликі переживання щодо того, чи діти зможуть витерпіти без туалету між зупинками. Виявилося, що із цього приводу можна не турбуватися — зупинки досить часті, водії докладно пояснюють де і що знаходиться. Та й загалом екіпаж нашого «лайнера» був дуже доброзичливим, тому в будь-якій нестандартній ситуації допомогли б знайти рішення.

Після автовокзалу в Новій Одесі, де можна було скористатися туалетом, купити собі каву чи чай, була зупинка у Южноукраїнську.

Через 4 години після відправлення, о 17:40, ми прибули до Первомайська. Нашою помилкою було саме те, що скористатися послугами туалету та іншими ми вирішили саме там.

Але, побачивши туалет, ми зрозуміли, що зазнали ще не всіх принад гостинності Первомайська. Окремо стоячу будівлю ми знайшли за запахом.

На вході — табличка «7 гривень», поряд — ще одна: «Пільг немає» та грізний знак оклику. Сам туалет вразив — штукатурка, що обвалилася, і потіки на стінах, одна з кабінок була просто відгороджена шторкою або навіть шматком якоїсь тканини не першої свіжості.

Злив працював через раз, і касирка щоразу кричала «Ви силу прикладайте!». Натомість у 7 гривень входила вартість клаптика туалетного паперу, який кожен мав відірвати собі на вході.

Було дуже неприємно та відверто соромно — саме такий вокзал у нашому Первомайську бачать мандрівники, і це явно не додає позитиву.

Натомість на вокзалі в кіоску можна купити пиріжок з різними начинками, щоправда ціна – 30 гривень.

О 19:15 наш автобус був уже в Умані.

Після зупинки водій вперше, і, як виявилося, єдиний раз за всю поїздку, попросив не залишати цінних речей без нагляду. Ось просто наголосив! З'ясувалося, що не дарма — за 15 хвилин стоянки двічі невідомі особи намагалися увійти до салону автобуса, але були зупинені пильними пасажирами та водіями. Зрештою, водії були змушені закрити двері в салон і відкривати на прохання пасажирів. Такий цікавий вокзал в Умані.

Гайворон був нашою транзитною зупинкою о 20:35, Вінниця – о 21:50. Зрадницьки защипало в очах, коли на сусідню з нашим автобусом платформу заїхав автобус, який сполучав якесь німецьке місто та Маріуполь. Саме так було написано на табличці, і дуже захотілося повірити, що звичайні мирні жителі у звичайнісінькій мирній країні просто їдуть додому, до свого українського Маріуполя.

Хмельницький, Тернопіль – ці міста ми проїжджали вже вночі. Тут треба поділитися враженнями про нічліг. Переживання з приводу того, що шестирічній доньці буде некомфортно спати, виявилися взагалі марними — їй якраз було зручніше, ніж дорослим: вона могла калачиком звернутися в кріслі, покласти мені голову на ноги або просто затишно лягти, відкинувши спинку. Щодо нас зі старшою донькою, то ми припускали, що буде набагато гірше. Насправді ж, відкинувши спинку і поклавши ноги на підставку на кріслі, що стоїть попереду, можна було досить комфортно розташуватися. Так, не двоспальне ліжко в номері "люкс", але цілком собі нічого.

О 4:15 ранку автобус привіз нас до Львова, а під ранок ми були на українсько-польській митниці. Проходження кордону – завжди лотерея: як пощастить. На жаль, нам не пощастило – поїздка в період різдвяних ярмарків – це окремий «вид спорту»: багато туристів, бажаючих з'їздити до рідних на свята або повернутися, ретельніші перевірки. Український контроль пройшли швидко, але варто звернути увагу на нюанс – на дітей, навіть за наявності закордонних паспортів, потрібно мати при собі свідоцтво про народження, щоб підтвердити материнство. На щастя, ми мали всі документи.

Перед польською митницею водії всім розповіли про правила, показали, де знаходиться туалет та попередили: молочну та м'ясну продукцію ввозити не можна, в обмеженій кількості дозволяється ввозити сигарети та алкоголь. Тому бутерброди з ковбасою, які не встигли з'їсти до того, благополучно були відправлені у сміття – треба враховувати цей нюанс під час поїздки.

На польському кордоні виникли проблеми у двох пасажирок автобуса: на жаль, через нестиковки з документами їх не пустили до Польщі. Водії "Оріон Авто" кажуть, що таке буває, коли наші громадяни не дуже відповідально ставляться до оформлення документів, сподіваючись, що "а раптом прокатить". У Польщі, та й у всіх країнах ЄС, до цього питання ставляться дуже ретельно і перехитрити електронні бази даних неможливо. Тому цю деталь також потрібно враховувати і краще зайвий раз проконсультуватися перед поїздкою.

На жаль, на польській митниці не обійшлося і без неприємного моменту – після перевірки документів усіх попросили вийти з приміщення на вулицю, де йшов сніг. А автобус у цей час відправили на перевірку. Зайняла ця процедура близько години, і весь цей час люди, зокрема з дітьми, стояли на вулиці. Наш водій, як міг, підтримував пасажирів, пояснював ситуацію, терпляче відповідав на всі запитання, – в даному випадку якось вплинути або прискорити процедуру неможливо.

Трохи виручали встановлені автомати, де можна було, навіть не маючи польських злотих, скориставшись карткою, купити гарячий чай, каву, печиво, воду або шоколадні батончики.

Зрештою, пізніше, ніж очікувалося, а саме близько 10:40 ранку, наш автобус рушив уже по території Польщі.

Їхати стало цікавіше – можна було розглянути незнайомі краєвиди за вікном, бо вже був день.

Близько 13:00 зробили першу після митниці санітарну зупинку: тут було спеціально обладнане паркування для транспорту і туалет. Туалет був безкоштовний і цілком пристойний.

До Кракова ми прибули близько 14:00 за польським часом. Тут вразили масштаби автовокзалу – величезна будівля зі скляними вітражами, лавочки для очікування, всюди чистота, автомати з кавою та всякими смаколиками.

У принципі, схожа картина була на кожному з польських автовокзалів, куди ми заїжджали. Ми хоч і виходили на зупинках, особливо далеко від автобуса відходити побоювалися — чужа країна, інша мова, тому всі враження від відвідування міст так і закінчувалися на будівлях вокзалів.

Близько 16-ї години у нас була зупинка в Катовице.

Тут на автовокзалі зустрілися одразу два автобуси «Оріон Авто» з миколаївськими номерами: водії дружнього автобуса, побачивши пасажирів із Миколаєва, привітно помахали – було приємно.

Так, туалет на вокзалі в Катовіце теж безкоштовний. Напевно, дурні ці поляки, такий бізнес прямо під носом пропадає. Іронія, якщо що.

Далі на шляху був Вроцлав — цю станцію ми розглядали з вікна автобуса. Виходити вже не хотілося, тим більше, що ми з донькою були зайняті — дивилися мультфільм на планшеті, благо і на території Польщі Wi-Fi у салоні безперебійно працював. Потрібно загалом зазначити, що окрім огляду вокзалів та пейзажів за вікном, ми знаходили чим зайнятися: дивилися мультфільми, малювали, розмальовували, клеїли наклейки у спеціальні книжки, які завбачливо взяли із собою. Іноді дрімали — м'який хід автобуса заколисував. Загалом, особливо ми не нудьгували, і час у поїздці проходив досить швидко.

Приблизно о 21:40 ми були в Познані, де нас радісно зустріли друзі, а ми були натхненні в очікуванні вражень від відвідування нового міста. Але це вже зовсім інша історія.

А от щодо поїздки, то за її підсумками у мене навіть сформувалися кілька порад для мандрівників з дітьми.

Поради мандрівникам:

1. Ретельно готуйте документи, не варто покладатися на «а раптом прокатить». Не прокатить.

2. Беріть із собою їжу з розрахунку на те, що перед кордоном вам доведеться викинути ваші бутерброди.

3. Капці, надувна подушка з собою в салоні та футболка під основним одягом зроблять вашу поїздку комфортнішою.

4. Карта українського банку вирішить питання оплати покупок навіть до того, як ви поміняєте гроші на злоті чи іншу валюту. Тому вона має бути, з нею зручніше.

5. Якщо подорожуєте з дітьми, продумайте, чим можна їх розважити, крім гаджетів та інтернету, щоб уникнути цілодобового занурення в телефони та планшети. Книжки, розмальовки з олівцями, альбоми з наклейками – все це зараз цілком доступно і значно полегшить довгу подорож.

І остання порада: не бійтеся їхати в далеку дорогу в сучасних та комфортних автобусах. Постійні санітарні зупинки, зручні сидіння, можливість зарядити гаджети та Wi-Fi не дадуть відчути, що подорож вам у тягар. Принаймні у моїй поїздці з «Оріон Авто» відчула це особисто, тому залишається лише подякувати всім співробітникам підприємства за якісний сервіс. А напередодні Нового року ще хотілося б і привітати працівників зі святами та побажати миру та благополуччя, адже всі вони роблять набагато більше, ніж просто здійснюють пасажирські перевезення — вони з'єднують родини, привозять близьких людей один до одного крізь тисячі кілометрів, чужі країни та міста, що так важливо у наші дні.