Cтая чи нація? Чому має навчити українців історія з єгипетською акулою

Масова радість у соцмережах щодо того, що акула з'їла росіянина в Єгипті — індикатор того, як українці переживають війну, вважає волонтер Геннадій Друзенко. Він нагадує, що ми ведемо війну за свободу та людяність

Реакція на жахливу трагедію в Хугарді, коли акула з'їла живцем росіянина на очах батька, на жаль, свідчить, що росіяни щонайменше досягли однієї мети своєї "спецоперації" — змусили українців перетворитися на зграю.

Так, за останні 15,5 місяців путінська орда зробила нам дуже боляче. Вони вбили десятки тисяч українців. Покалічили – сотні тисяч. Змусили мільйони залишити батьківщину. Зруйнували сотні наших поселень. Перетворюють на пустелю колись квітучі поля. Руйнують критичну інфраструктуру... Але головне — руйнують нашу людяність, випалюють напалмом ненависті дуже тендітні екстракти емпатії в наших серцях. Примушують їх кам'яніти.

За ідеєю, 23-річний Володимир Попов, який загинув, ніколи не воював проти українців, не був помічений в українофобії, навіть виїхав з Росії кілька місяців тому і останнім часом проживав в Єгипті. Він помер на очах у свого батька страшною смертю. Чому ми так радіємо, ніби морський хижак з'їв Пригожина чи Путіна? Звідки стільки мімчиків у стилі російської пропаганди? Чим перед нами завинив цей молодий ілюстратор з Архангельська? Лише тим, що він росіянин?

Якщо цього достатньо, щоб насміхатися і радіти смерті людини, то чим ми відрізняємося від орди, яка вбиває нас і руйнує нашу землю лише тому, що ми є українцями?

На жаль, воюючи з драконом, дуже легко перетворитися на іншого дракона. Який відрізняється від ворога лише кольором прапора, язиком та національним пантеоном. У якому людяна постать Шептицького губиться в тіні героїчного Бандери.

Реакція українців на загибель росіянина в далекій Хугарді — це симптом нашого розлюднення, з яким треба щось робити. Бо бачити людину лише у "своїх" і демонізувати "чужих" лише через їхню національну (або етнічну) приналежність, - це і є шлях "російського світу". І цей шлях дуже легкий. Тому що ненавидіти легко – любити важко. Бути зграєю, яка загризає чужинців тільки тому, що вони чужинці, легко — важко бачити в людині раніше за людину і ставитися до неї так, як би ми хотіли, щоб вона ставилася до нас.

Якщо ми претендуємо на те, що наша війна — це не просто війна української зграї проти російської зграї, а екзтенційний поєдинок за гідність, людяність та свободу, треба щось робити із "синдромом акули". Бо не встигнемо озирнутися, як станемо неймовірно схожими на україномовних москалів із козацькими вусами та чубами…

focus.ua