Свекруха пиляє мене за те, що я сплю солодким сном вранці, а не парюся на кухні біля плити

Сестра чоловіка вважає, що я — ледар і жахлива мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а лише натякає, заявляючи з подихами та охами: «Ні, Танечко, не зрозуміти мені, як тобі спокійно спиться, коли в тебе голодні діти бігають». А вся трагедія в тому, що я не готую вранці сніданок, та й взагалі не влаштовую з їди такого цирку, як у них зі свекрухою прийнято.

Для мене раннє піднесення  — справжнє катування. Ходжу зла, істерична, голова важка. По життю я людина спокійна і доброзичлива, але вставати ні світло ні зоря — не моє. Роботу спеціально вибирала таку, щоб можна було приходити на неї годинникам до десятої, а потім і зовсім на віддалення пішла. Чоловік ще до весілля знав, що я сова, і жодних ілюзій не робив. Свекруха ж зловтішно передвіщала: «Дивлюся я на тебе, засну, коли діти підуть».

Поки діти зовсім малі були, звичайно, я вставала. Пам'ятаю, як о сьомій ранку по стінці йшла закладати кашу в мультиварку, потім у душ і всю першу половину дня ходила, як варена. А одного разу зрозуміла, що нікому ця каша і зовсім не потрібна.

Діти підросли, мають свої переваги. Один хоче мюслі, інша сирок просить, третя взагалі з ранку від усього відмовляється, зате в садку уплітає за милу душу все, що лежить у тарілці, — виховательки з нянечкою не натішаться. І навіщо я мучаюся?

Нашому старшому вже 9 років, молодшим — 6 та 4. Тато у нас розуміє, що мама зранку не боєць, тож дітей будить він. І тікає одразу на роботу. У холодильнику завжди є сир та ковбаса (вже нарізані), сири та йогурти, молоко. Іноді з вечора сирники готую і оладки — їх тільки підігріти в мікрохвильовій печі треба, а з цим навіть середня впорається, ще й малечі допоможе. У шафі завжди є пластівці. Кожен може сам вибрати, що їстиме.

Тож я своїм дітям сніданки не готую — самі впораються. Встаю, коли вони вже вмилися, одягли приготовлений з вечора одяг, поїли. Заплітаю дівчат, перевірю, чи все гаразд, і залишається тільки доставити їх до школи та садка.

Якось у нас заночувала свекруха. З ранку вбігає до спальні з криками: «Вставай! Ти бачила, що в тебе на кухні діється? Я підскочила, в одних трусах рвонула коридором, халатик на ходу натягую, носом вожу — може, пригоріло що? Залітаю і бачу, що мої діти чинно сидять за столом, яєчню жують, чаєм запивають. Виявляється, кричати так варто було через те, що мати спалахне, а діти «корячаться» на кухні. На її думку, дитятко, якому майже десять, не повинно саме собі яєчню смажити. «Нормальна мати» повинна стати раніше за всіх, приготувати все швиденько, на стіл подати. Так прийнято.

Знаю я, як у них заведено. Свекруха підривається о 5-й ранку, щоб зробити сніданок і зібрати судочки чоловікові на роботу. Чоловік прокидається о сьомій. І врахуйте, що вчорашнього він їсти не буде. Мені таке незрозуміло. Чому, як мінімум, не вставати разом і разом не займатися готуванням, якщо принципово потрібно свіже?

Якось ми заїхали до них додому, треба було допомогти з комп'ютером. Буряк злий, невдоволений, хіба що на людей не кидається. Виявилося, що свекруха застрягла в черзі до поліклініки, і він сидить голодний. Гаразд, сам він собі приготувати нічого не може, але ж у них у холодильнику є і суп, і пюре з котлетами — треба тільки розігріти. Але ні, у нього лапки.

Попелюшка теж привчена вставати о 7-й, щоб сніданок приготувати. У неї два пацана 10 та 7 років. Ми якось жили разом на дачі — я думала, що збожеволію. Діти там дуже примхливі. Одному на сніданок подавай сирники, інший хоче омлет. Зробила омлет – ні, я хочу варене яєчко. І подати все це ще треба гарно, як у ресторані. У ранньому дитинстві вона їм взагалі інсталяції викладала — ведмедики, мишки, пики — інакше їсти не будуть. Нині начебто відпустило.

І бабуся поруч скаче: «Може, оладки? Ой, у нас тільки варення. Без згущеного молока не будеш? Дайте мені ключі від машини, я швиденько в магазин зганяю». Мої діти отетеріли від такого уявлення.

А свекруха олії у вогонь підливає, каже моїм: «Ой, які ви бліденькі! Ой, мама вас зовсім не годує! Я психанула і говорю, мовляв, як захочуть їсти, то відкриють холодильник і візьмуть що треба. Кудахтання було до неба. Через тиждень такого життя я схопила дітей в оберемок і з'їхала до міста.

Але до нас свекрухи із золовкою ходити не заборониш. І доводиться слухати їх голосіння. І посуд у посудомийку старшим не прибрати, і чашку не сполоснути — розіб'ють же. Пилососити середньої не можна - пилосос же важкий. Молодша допомагає мені на стіл накрити - жах, впаде, пораниться (тут бабуся шулікою летить перехопити виделки).

Сніданок у нас взагалі камінь спотикання. Я вже з усього поясню, що з ранку в них ще апетиту особливого немає, не прокинулися ще. Ось перекусять зараз, а поснідають уже в садку чи у школі. Але як об стінку горох.

Якось розмовляли із позоловкою. Я їй, мовляв, дивися, мене мама з дитинства привчала до  самостійності . Я зі школи приходила та обід собі гріла. Як стала старшою, картоплю начистити на вечерю могла, а прасування взагалі було моїм обов'язком. Вона мені відповідає: "Тоді часи були інші". Що перепрошую?

Зараз усі домашні обов'язки у рази легше виконувати. І мікрохвильова піч є, і пральна машинка, і навіть відпарювач замість праски. Ти ж білоручок ростиш. Як вони самі житимуть потім? А попелюшка відповідає: «Мої хлопчики собі хороших дружин знайдуть».

Ага, добрі — це такі самі, як вона. Будуть, виходить, її вирослих синочок-кошик обслуговувати і свіжі гарячі сніданки щоранку подавати. А я ось не хочу вирощувати побутових інвалідів. Я сплю ранком, поки діти снідають, і мені ні краплі за це не соромно.