Забавні відмінні риси собачників (ФОТО)

Як це знайоме!

Відмінні риси собачника, передає   Фрешер .

Усередині собачника вбудований навігатор, поряд з яким гугл- та яндекс-картки здаються просто дитячою забавою. На внутрішній карті відзначені всі поклади кісток, риб'ячих хребтів та розсипів хлібця; тут помічені всі паркани, за якими злі собаки та всі місця, де можна зустріти собак добрих; тут скло - обходимо, тут пеньок - ми його любимо, тут недавно щось розсипали - туди не підемо.

Коли собачник гуляє зі своїм вихованцем, у нього включається захисне поле - він ніколи не вступить у какахи. Без собаки може – а із собакою ніколи!

Собачник знає "на морду" всіх собак, які труться в його ареалі проживання: прізвиська, характер, специфіку поведінки, болячки, настрій, але господарі все на одне обличчя. Зустрівши людину, з якою ти проводиш годину-дві на день без собаки – не впізнаєш.

Собачник розуміється на тональності гавкання. Якщо у не-собачника є тільки три різновиди: «гавкає», «не гавкає», «шото гавкає», то собачник розуміє, що песику сумно, чи самотньо чи їсти хочеться, а ось, чуєте, здається його хтось вкусив !

Усі собачники не гладять, а чують. Навіть котів та дітей. Причому насамперед руки самі тягнуться до вух.

Справжній собачник настав босоніж на щось гостре, кричить не від болю, він кричить «Гей, я знайшов твій шипастий м'ячик! На!»

Досвідчений собачник знає, що найдорожче, що має людина – взуття. Взуття – це помста, яку собака готує холодною. Так що якщо ви зустріли людину в гарному костюмі, але з погризеними туфлями, то вчора його собаці було сумно, самотньо і, головне, нудно.

Собачники – люди без комплексів, із мовами без кісток. Вони відразу починають бурхливе спілкування з незнайомцями, звичайно за умови, що поруч із ними теж товчеться песик. Говорять про все на світі. Без комплексів і як із найріднішими.

Собачник, приходячи на новий майданчик, одразу ділить усіх присутніх псинок на три категорії «хоч би як мій його з'їв», «хоч би як він мого не з'їв», «хоч би як наробити цуценят».

Собачник завжди розмовляє із собакою. Завжди. Навіть із чужою. Якщо коротко, то «Ня-ня-ня, мі-мі-мі! А хто це у нас тут такий...»

Всі собачники беззахисні перед ласкою чужих собак, у той час як свій пестливий собака або підлизується, або нашкодив.

Есть конечно и породная специфика: у хозяев легавых и гончих длиннее руки – собачки очень тянут, у хозяев такс искусаны пятки – собачки не терпят возражений, хозяева овчарок полуглухие – собачки звонко лают.

Опытный собачник воспринимает перепады погоды со стойким фатализмом – всё равно деваться некуда и нужно идти, вон оно уже под дверями сидит и зыркает на поводок, ему все равно, что там -20.

У хозяев непослушных собак хорошо поставленный голос и подтянутые задницы – потому что минимум час в день они бегают по просторам и весям и орут.

Собачнику всегда мало. Даже если трудно, даже если собака – полный псих, у него всегда на горизонте маячит соблазн взять еще одну-две-три собаки. Лучше пять. Ох, и эта порода такая классная. Ну, ведь правда, им вдесятером будет веселее? А я и на пуфике жить смогу…