Токсичні батьки на прикладі персонажів із казок, які будь-яку дитину до ручки доведуть. Або до психотерапевта

Бути батьком — це, мабуть, одна із найскладніших робіт у світі. Причому й у казках також. Тут ніхто не застрахований від помилок і немає єдиної інструкції, як чинити в тій чи іншій ситуації. Однак деякі рекомендації все ж таки є.

Ми згадали найбільш токсичних батьків із казок і на їхньому прикладі проаналізував поведінку, яку точно не варто повторювати, щоб вибудувати гармонійні стосунки з дитиною.

Висміювання мрій дитини («Русалочка»)

Русалочка мала мрію: їй дуже хотілося потрапити на сушу і пройтися землею. Однак замість того, щоб підтримати свою дочку, її батько лише висміював цю витівку і відмахувався від неї. До якого трагічного фіналу це спричинило, ми пам'ятаємо.

Мріяти для дитини цілком  природно . Однак багато батьків ставляться до цього як до дурості чи чергової дитячої фантазії, на яку не варто звертати уваги. Така байдужість може не лише зменшити довіру дитини до дорослих, але й зробити її менш впевненою у собі.

Що робити?  Батькові Русалочки треба було сісти та чесно поговорити про все з дочкою. Він міг попередити її про можливі небезпеки і разом з нею продумати план дій — надійніший, ніж задіяння сумнівної магії. У цілому нині така стратегія підійде й спілкування зі звичайними, не казковими дітьми.

Гіперопіка (Дюймовочка)

Мати Жаби з «Дюймовочки» звикла настільки опікуватись свого дорогоцінного синочка, що, навіть коли той виріс, сама підібрала йому наречену. А він перетворився на безпорадного дорослого, який нічого не вміє, який не зміг утримати і те, що йому принесли на блюдечку.

У реальному ж житті за такої  гіперопіки  діти начебто і перетворюються на дорослих, але так часто й не стають повністю самостійними. Згодом це впливає і на їхню власну якість життя і самооцінку, і на життя батьків.

Що робити? Мамі Жаби потрібно було дозволити своєму синові зазнати  невдачі . Захотів одружитися - шукай і завойовуй дружину сам. Зрештою, може, бажання одружитися і зовсім прийшло йому від нудьги. Педагог Джесіка Лейхи навіть написала з цього приводу  книгу  «Дар невдачі», в якій йдеться про те, що не варто боятися давати дітям помилятися. Саме через це вони й навчаються, знаходять способи досягнення своєї мети.

Знецінення («Попелюшка»)

Отношения мачехи и Золушки — это замечательная иллюстрация обесценивания. Что бы ни делала старательная падчерица, мачеха все равно находила то, к чему можно было придраться. Родные дочери видели такое обращение их матери с падчерицей. Возможно, это повлияло на то, что они выросли типичными нарциссами.

Конечно, дети вряд ли могут сделать то, что по-настоящему впечатлит их родителей. Ведь у них пока так мало знаний и возможностей. Но то, что кажется легким для взрослого, может быть огромным скачком и достижением для ребенка. Об этом нельзя забывать.

Что делать? Если бы мачеха хотя бы просто благодарила и хвалила Золушку, не стараясь постоянно умалить ее значение, то, вполне вероятно, конец у сказки был бы иным. Например, счастливая семья в полном составе переехала бы в королевский дворец. Если переносить эту ситуацию на реальную жизнь, то, конечно, не стоит восторженно хлопать в ладоши после каждого самостоятельно завязанного ребенком шнурка. Но обратить на это внимание и похвалить бывает очень важно.

Игнорирование страхов ребенка («Гретель и Гензель»)

Поведение родителей Гензеля и Гретель — это готовая инструкция о том, как поступать, чтобы потерять своего ребенка. Если же цель противоположная — сохранить его и наладить с ним гармоничные отношения, то один из первых пунктов заключается в том, чтобы прислушиваться к детским страхам.

Так, дорослим вони можуть здатися дурними, але психіка дитини влаштована інакше, і з цим треба рахуватися. Щоб одного разу діти не опинилися в зачарованому пряничному будиночку. Або, наприклад, на прийомі у психотерапевта, опрацьовуючи дитячі травми.

Що робити?  Тут все просто: не кидати дітей у лісі та не  ігнорувати  їхні страхи.

Неповагу кордонів («Король Дроздоборід»)

Неповагою  особистих кордонів  своїх дочок грішать взагалі багато казкових королів. Принцес видають заміж проти їхньої волі для зміцнення влади королівства, у «виховних» цілях і навіть просто так. І добре, коли все чудовим чином дозволяється благополучно.

Тільки ми не в казці живемо, і зневажливе ставлення до думки дитини найчастіше має негативні наслідки. Діти можуть віддалитися або так і не навчитися відстоювати свої межі та інтереси, дуже сильно страждаючи від цього у дорослому житті.

Що робити?  Згадати, що до дочки король таки передусім батько. І що дочка, раз її видають заміж, вже досить доросла людина зі своєю сформованою думкою. До якого варто дослухатися. І це не заважало б робити не лише стосовно думки казкових принцес.

Звернення до почуття провини («Пряничний чоловічок»)

Сказка «Пряничный человечек», как и ее русский аналог «Колобок», по мнению некоторых исследователей, представляет собой историю взросления. И когда Пряничный человечек уходит в большой мир от своих родителей, они очень сожалеют об этом, причитая и прося его вернуться. Однако вряд ли это происходит исключительно из-за мыслей о его безопасности. Ведь родители испекли его для себя, а он ушел! Без их на то разрешения.

В реальной жизни родители, конечно, не бегают за детьми, но могут взывать к их чувству вины, например, прося помочь им по хозяйству. Правда, в таком виде это скорее манипуляция, нежели отношение взрослого человека и зрелой личности. Обычно такое поведение лишь отталкивает ребенка и делает его более закрытым.

Что делать? Надо было сразу честно и открыто поговорить обо всем с Пряничным человечком, поделиться тем, что на него рассчитывают и что его пожилым родителям нужна его помощь. В реальной жизни таких откровенных разговоров тоже многим не хватает.

Перекладывание ответственности за ребенка на других («Пиноккио»)

В оригинальной сказке старый столяр вдруг обнаружил, что полено, которое он обрабатывал, заговорило. Испуганный, он, чтобы избавиться от этого наваждения, отдал кусок дерева своему знакомому, который впоследствии и вырезал живую куклу.

В реальной жизни груз родительской ответственности тоже давит и пугает настолько, что проще либо вовсе отказаться от нее, либо переложить на кого-то другого. Например, обвинить учителей и школу в плохом образовании ребенка.

Что делать? Все мы чего-то боимся и совершаем ошибки. И в воспитании детей тоже. Не бывает идеальных родителей и идеальных сыновей и дочерей. Не надо паниковать, если что-то пошло не по плану. Лучше успокоиться и проанализировать: может, это не наваждение, а настоящее чудо?

Перекладывание обязанностей на ребенка («Красная Шапочка»)

Если отвлечься от того, что это сказка, и попробовать посмотреть на историю Красной Шапочки глазами взрослого человека, то некоторые вещи действительно удивляют. Как мама могла отправить свою маленькую дочку одну в лес? Неужели она не переживала за нее? Или ей просто не хотелось самой идти и проведывать бабушку?

В реальной жизни некоторые родители тоже могут взваливать на детей те обязанности, которые им еще не по возрасту, по сути, превращая их во взрослых слишком рано, когда дети еще не готовы ими стать. Такой подход может привести не только к опасным ситуациям, с которыми ребенок еще не умеет справляться, но и к психологическим проблемам.

Что делать? Разделять обязанности по дому — хорошая и правильная идея. Но вот отпускать дочь куда-то далеко одну — вряд ли. В конце концов, мама могла сходить проведать бабушку вместе с Красной Шапочкой, превратив это в приятное совместное времяпрепровождение. В обычной жизни некоторым родителям тоже неплохо бы пересмотреть, не много ли обязанностей они взвалили на свое чадо. Ведь это пока еще не совсем взрослый человек.

Родительская тирания («Свинопас»)

И вновь отцы-короли, которые всегда все знают лучше. Стоило принцессе немного увлечься и поцеловать свинопаса, который, кстати, вел себя не очень-то честно и благородно, как король вспылил и выгнал дочь из дома.

В жизни такие слишком жесткие и властные родители тоже напоминают тиранов, которым никто не в силах противостоять. Особенно если этот кто-то — маленькое и полностью зависимое от них существо.

Что делать? Понять и простить. Возможно, обсудить этот поступок с дочерью.

Невнимание к ребенку («Карлсон»)

Неувага  до дитини часом виявляється більш небезпечною та травматичною для дитячої психіки, ніж, наприклад, надмірний контроль або строгість. Так Малий і опинився на даху, мало не до смерті налякавши своїх батьків. Адже він чесно розповідав їм про свого нового друга. Тільки хіба хтось його слухав?

Цей приклад насправді не такий уже й далекий від наших реалій. Якщо не приділяти уваги дитині, завжди від неї відмахуватися, посилаючись на відсутність часу, то одного разу, можливо, її теж доведеться звідкись діставати.

Що робити?  Все просто: батькам варто було приділити увагу своєму синові і більше дізнатися про його нового друга. У звичайному житті все ще легше: частіше слухайте своїх дітей, особливо, коли вони самі намагаються вам щось розповісти. Можна завести традицію — наприклад, вечорами за сімейною вечерею обговорювати новини та думки, що прийшли за день у голову.

/adme