Українські бійці полонили двох камерунців: як вони потрапили на війну (відео)

Українські захисники взяли в полон двох мешканців Камеруну, які воювали на боці РФ.

Відео з російськими найманцями оприлюднили на YouTube-каналі 20 окремого полку безпілотних систем К-2.

За словами наших військових, затримання відбулося на Сіверському напрямку під час спільної роботи батальйону К-2 разом із 118-ю бригадою ТрО та двома іншими батальйонами 54 ОМБр — першим стрілецьким і першим механізованим.

«Мешканці центральноафриканської країни переконують, що прямували до Росії робити шампунь та лікувати зуби. Проте в аеропорту російської столиці їх зустріли не як «рятівників», — ідеться в описі під роликом.

Історія першого полоненого

Полонений на ім’я Метугена Уна-на Жан Пафе розповів, що приїхав до Москви в березні, аби працювати на фабриці з виробництва шампунів.

Він сказав, що відразу після прильоту в аеропорт його відвели в кабінет, де взяли відбитки пальців і мазок із рота, а пізніше — відправили до камери. За словами полоненого, усе відбувалося під примусом:

«Вони (росіяни — ред.) мене посадили в машину й повезли в напрямку бази. Я не знав, куди я їду та що відбувається».

Чоловікові запропонували приєднатися до армії, забрали документи й переодягли. Водночас він ствердив, що не хотів воювати.

«Нам дали зрозуміти, що ми підписуємо контракт терміном на один рік за один мільйон сто тисяч рублів. Це трохи більше семи мільйонів у місцевій валюті в Камеруні. Це великі гроші для мене, я приїхав сюди, щоб працювати. У нас є заробітні плати розміром 30–50 тисяч. Я не приїхав сюди, щоб воювати», — пояснив Метугена.

Бранець зазначив, що потрапив в Україну 6 травня, а вже наступного дня їх відправили в бік «бункера».

«Щойно ми розмістилися там, бункер бомбардували. Бог врятував моє життя, нас було дев’ятеро в бункері», — продовжив він.

Після обстрілу чоловік «шість днів і шість ночей» ішов пішки, ховаючись у кущах і намагаючись знайти когось, хто допоможе. Він наголосив:

 «Усе, що я хотів, це когось зустріти — українця чи росіянина, не важливо. Я тільки хотів, щоб мені зберегли життя».

Полонений підкреслив, що в Україні йому надали їжу та воду.

«На початку ставлення було дещо жорстким. Але під час мого перевезення мені пояснювали, куди мене везуть і кому передають. Мені це дуже сподобалося, бо я знав, що зі мною роблять», — додав він.

Метугена також заявив, що ніколи не хотів би повертатися в Росію, адже там його травмували:

«Я досі переживаю наслідки цього. Для мене це погані люди».

Історія другого полоненого

Полонений на ім’я Анатоль Франк розказав, що прибув до Москви 15 серпня 2024 року. За його словами, він мав намір пройти лікування зубів і вже мав квитки назад на кінець місяця.

«На моє здивування, мене та інших чоловіків міграційна служба покликала в кабінет. У мене взяли відбитки пальців, зліпок щелепи та сказали, що мені робити. Я відмовився. Мене заблокували та не дозволили повернутися назад», — уточнив він.

За кілька днів йому видали військову форму й примусили підписати контракт. Він запевнив, що не хотів воювати й багато разів просив відпустити його додому:

«Я казав, що не розумію мови та не розумію мети, як я міг воювати? Я поставив підпис».

Анатоль додав, що після цього його відправили на навчання в Ростов, а пізніше — розподілили в бригаду.

«Я вас запевняю, що під час навчання я постійно плакав. Я не міг спати, бо відчував, що найгірше наближається. У мене сталася панічна атака. Це не вкладалось у моїй голові. Мене відвели до психолога, тому що все було дуже погано», — засвідчив він.

Полонений зауважив, що тривалий час його не відправляли на бойові завдання, оскільки командир нібито «зрозумів його»:

«Я сказав командиру, що не можу цим займатися. Він мене зрозумів і не відправляв протягом семи місяців. Я не виходив на бойові місії, тому що я не знав, як це робити».

У березні його все ж відправили на завдання:

«Нас відправили в 6-ту бригаду, ми прийшли туди. Нам кажуть іти вперед. Я кажу: «Я не знаю, куди йду». Мені сказали просто йти вперед, я не знав, що робити.

Це було вночі, я не знав, куди йти, але мені сказали йти вперед. Мені дали рацію. Поки я йшов, угорі були дрони. Три дні йшов дощ і я був під дощем. В якийсь момент я сховався під кущем. Потім я вирішив рухатись у напрямку голосів. І якийсь чоловік запитав мене, хто я».

Франк пригадав, що в день його евакуації стався вибух, після якого він припинив відчувати ноги:

«Ми повзли на колінах, щоб сховатися в підвалі. Хлопці, які супроводжували мене, отримали поранення, але я не помітив цього відразу. Це відбувалося вночі, і російський дрон зробив скид на нас — мені так пояснили супроводжувачі».

Він підкреслив, що в Україні його «прийняли доброзичливо»:

«До мене було добре ставлення, і я був у безпечному місці. Ці милиці мені видали тут.

Ви можете побачити мої перебинтовані рани. Двічі на день мені перебинтовують рани: зранку й перед сном. Мені дали місце для сну, матрац, тому я не скаржуся.

Що стосується їжі, то з цим теж немає проблем. Я харчуюся й тут навіть є питна вода».

Анатоль резюмував, що не хотів би більше повертатися до Росії, адже там зіткнувся з упередженим ставленням і расизмом.

«Усі стигматизують тебе й наказують — іди туди, роби це. Їхнє ставлення було просто жахливим», — підсумував чоловік.