Поїхати означало втекти: історія незламних медиків з Миколаєва

Життя обласної дитячої лікарні Миколаєва змінилося з початком повномасштабної війни Росії проти України. Кожен третій працівник лікарні виїхав із міста, рятуючи своє життя та життя близьких.

Але є й ті, хто залишився, розуміючи, що потрібні у лихоліття. Так сформувався колектив запеклих лікарів. Історії мужніх медиків із Миколаєва у матеріалі Вести .

24 лютого дитячий ортопед-травматолог Михайло Стефаник прокинувся від вибухів. Подивився новини, зібрав речі, зателефонував рідним, батькам, друзям та поїхав на роботу.

"Зовсім не було думки про те, щоб їхати з Миколаєва. Вивіз рідних за місто і повернувся на роботу. Тоді і почалося моє найдовше чергування, яке тривало близько двох місяців", - згадує він.

З цього моменту Михайло жив у лікарні. Березень став йому найважчим періодом. На початку місяця околиці міста зазнали ракетних обстрілів. Тоді до лікарні привезли сестер трьох та 17 років у критичному стані.

Поранення були настільки сильними, що лікарі, на жаль, не змогли їх урятувати. Цей день Михаїл запам'ятав на все своє життя.

У важкий час колеги намагалися підтримувати один одного, потім полегшало, і їм вдалося пристосуватися до нових умов життя та роботи.

Щоб була можливість працювати під час обстрілів, у лікарні зачинили вікна мішками, зміцнили приймальні відділення. Допомагали всі — вантажили пісок, возили, зварювали стелажі. Медична допомога не припинялася, лише змінилися умови.

Оперували не лише дітей, а й дорослих, надавали допомогу військовослужбовцям, працювали як шпиталь.

Дитячий лікар-нейрохірург Сергій Чернишев також жив у лікарні. Вперше він переступив поріг свого будинку через півтора місяці від початку повномасштабного російського вторгнення.

"Не уявляв, що поїду з Миколаєва. Дитячий нейрохірург у лікарні один, тому я не міг покинути своїх хворих. Виїхати для мене означало втекти", - каже лікар.

У неонатальному відділенні за час повномасштабної війни отримали допомогу 352 новонароджені дитини, з яких 50 — передчасно народжені. Наталія Мартьянова — лікар-неонатолог, яка займається захворюваннями та відхиленнями у розвитку новонароджених дітей.

"Пологи відбуваються навіть незважаючи на війну, тому покинути свою роботу я не могла. Крім того, ми дивилися на керівників, бачили, як вони тримаються", - розповідає лікар.

Наразі у місті блекаут, в області відсутня вода, а 70% інфраструктури зруйновано. Щоб лікарня могла працювати за нинішніх умов, її обладнали генераторами. Також є своя свердловина із чистою питною водою, автономне опалення. Отже, лікарі можуть надавати необхідну допомогу в повному обсязі.

Завідувач відділення фізичної та реабілітаційної медицини Наталія Пономаренко теж не залишила своїх пацієнтів:

Коли ти дивишся в очі дітям, то розумієш, що це і є сенс нашого життя. Коли ти дивишся в очі батькам, ти розумієш: Хто, якщо не ти? І це надає сил. Це надихає. Це мотивує.

Вся команда лікарні продовжує працювати разом, щоб надавати важливу та потрібну допомогу тим, хто найбільше її потребує — маленьким українцям.