1 травня - День праці: історія свята та чи скасують Першотравень в Україні

Витоки — в Австралії

Вважається, що традиція проводити демонстрації на захист прав трудящих походить зі Сполучених Штатів. Справді, 1 травня 1886 року 35 тисяч робітників заводів та фабрик Чикаго паралізували місто, влаштувавши мітинг з вимогою восьмигодинного робочого дня.

До протестів приєдналися жителі Нью-Йорка, Балтімора, Вашингтона, Мілуокі, Цинциннаті, Піттсбурга, Детройта та інших міст. Поліція розганяла мітингувальників.

2−3 травня багатотисячні протести в Чикаго тривали, а 4 травня хтось із натовпу страйкарів кинув бомбу у правоохоронців. Семеро поліціянтів загинули. Проти демонстрантів застосували зброю, найактивніших заарештували. Пізніше чотирьох із них стратили.

Але з’явилася традиція влаштовувати цього дня демонстрації, до організації яких бралися профспілки та анархістські гуртки. У 1888-му з'їзд Американської федерації праці у Сент-Луїсі оголосив 1 травня днем загальнонаціональної боротьби за права робітників. За рік, у 1889-му, ІІ Конгрес Інтернаціоналу постановив зробити цю дату днем солідарності трудящих усього світу.

Утім, пальму першості, згідно з дослідами істориків, слід віддати австралійцям. Саме робітники цієї країни першими вийшли на масовий весняний протест з вимогою обмежити робочий час вісьмома годинами на добу. Сталося це 21 квітня 1856 року.

«Перша демонстрація сильно вплинула на пролетарські маси Австралії, пожвавила їх і привела до рішення проводити подібні святкування щороку. Справді, що може надати робітникам більше мужності та віри у свої сили, як не масовий робочий страйк, на який вони самі ж і зважилися? Що може надихнути вічних рабів фабрик і майстерень більше, ніж їхня здатність до самоорганізації? Відповідно, ідея пролетарського свята незабаром здобула широке визнання, і від Австралії вона почала поширюватися і на інші країни, доки остаточно не підкорила весь пролетарський світ», — писала наприкінці ХІХ століття публіцистка-революціонерка Роза Люксембург. 

СРСР: працю оголосили «комуністичною»

Після більшовицького перевороту в Петрограді нова влада проголосила 1 травня офіційним святом і вихідним. З 1928 року вихідним днем стало і 2 травня.

Свято називалося Днем Інтернаціоналу. У 1972-му провели «ребрендинг», перетворивши його на День міжнародної солідарності трудящих. Першотравень посідав одне з трьох перших місць у пропагандистському календарі, поряд із річницею жовтневого перевороту та Днем перемоги.

 

 

Радянський плакат / Фото: архів

Першотравневі демонстрації вже проводили не з метою боротьби за права робітників, бо вважалося, що ці права при «розвинутому соціалізмі» гарантовані. Пролетар відтак мав буцімто прагнути побудови нового суспільства, стаючи «ударником комуністичної праці» та водночас демонструючи солідарність із трудящими капіталістичних країн.

Люди під червоними прапорами та з портретами комуністичних керівників цього дня ходили вулицями своїх населених пунктів. Не завжди охоче: начальство заманювало на демонстрації преміями або відгулами.

Головна демонстрація відбувалася у Москві. Ватажки КПРС вітали колони з трибуни Мавзолею. Велася пряма телетрансляція, із включеннями з інших великих міст СРСР та столиць соціалістичних країн.

Винятку не було зроблено навіть у 1986 році в Києві — на п’ятий день після Чорнобильської катастрофи.

Востаннє в такому форматі радянські громадяни святкували Першотравень у 1990 році.

Українські маївки

Перша демонстрація робітників у Львові відбулася одночасно з рештою Європи — 1 травня 1890 року.

«О десятій ранку близько двох тисяч українських, польських та єврейських робітників зібралися біля львівської Ратуші, — розповідала Історична правда. — Мітингарі вимагали скоротити робочий день до восьми годин, скасувати дитячу працю і нічні зміни для жінок. Того ж дня галицькі трударі виборювали право на таємне голосування з 21 року та безкоштовну шкільну освіту».

 

 

Меморіальна табличка на львівській ратуші / Фото: Вікіпедія

Українці Австро-Угорщини влаштовували першотравневі ходи до початку Першої світової. На українських землях Російської імперії першу маївку провели 1900 року — у Харкові.

Українська Народна Республіка 1917 року проголосила День праці 1 травня неробочим днем.

Та в часи панування комуністів цей день в українських містах і селах мало чим відрізнявся від того, як його проводили в інших республіках Союзу.

Після проголошення незалежності 1−2 травня залишилися вихідними в Україні. Ідеологічного навантаження День солідарності трудящих, а з 2017 року — День праці, вже не мав, хіба що комуністи і соціалісти проводили свої ритуальні мітинги. Утім, і на карнавали, які в цей день влаштовують жителі багатьох країн Західної Європи, святкування не було схожим.

Традиційно довгі травневі вихідні були призначені для відпочинку на природі (передвоєнні прогнози президента Володимира Зеленського походять звідти) та висадження городини.

Як буде далі

Окрім перейменування свята, в 2017 році Верховна Рада скасувала і вихідний 2 травня. Причому вже тоді лунали голоси і щодо можливого прощання з неробочим днем 1 травня.

Противники вказували, що весняний День праці відзначають у 143 країнах світу, а у 83 він є національним святом.

У 2020 році у зв’язку з пандемією коронавірусу шашлики на природі опинилися під забороною: українці мусили залишатися вдома.

Після вторгнення Росії у 2022 році всі святкові та неробочі дні в Україні були скасовані на період дії воєнного стану.

У 2024 році середа, 1 травня, також є робочою.

13 лютого 2023-го група нардепів (позафракційна Оксана Савчук; представники Голосу Наталія Піпа, Соломія Бобровська, Ярослав Юрчишин, від Слуги народу — Ростислав Тістик та Ігор Гузь від депутатської групи За майбутнє) зареєструвала законопроєкт про внесення змін до Кодексу законів про працю щодо встановлення українських свят. Пропонувалося прибрати з переліку святкових днів 1 травня, а заразом — 8 березня та 9 травня.

Необхідно «усунути спадщину колоніального минулого в культурному житті та побуті» та «покінчити з нав’язаними традиціями минулої спадщини», ідеться в пояснювальній записці.

1 травня законодавці пропонують працювати «для уникнення економічних втрат через ще один вихідний». А замість Дня праці відзначати День матері, який припадає на другу неділю травня.

Комітет парламенту з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 17 травня 2023 року рекомендував включити законопроєкт до порядку денного сесії Верховної Ради, на цьому в його просування було взято паузу.