П'ять уроків для України: історія заморожених військових конфліктів

Росія шукає можливості заморозити війну в Україні, щоби мати територію нестабільності на довгі роки. Такий підхід є частиною державної політики РФ. Вона не тільки має кілька таких конфліктів на пострадянському просторі, зокрема, у Придністров'ї, Абхазії та Північній Осетії, але й намагається розбурхувати протистояння в Європі, Азії та Африці. Фокус досліджував заморожені конфлікти у світі та намалював потенційну карту вогнищ нестабільності.

Після нападу РФ у 2014 році, на сході, а також у Криму виникли території, контрольовані Росією. Битва за їх повернення, зокрема, у Донецькій та Луганській областях тривала вісім років. І весь цей час доводилося чути необхідність визначення статус-кво. Іншими словами, Україна мала погодитись із втратою контролю над певними територіями, тому конфлікт має бути заморожений.

Минуло майже десять років, Росія здійснила новий акт агресії,  окупувавши значну частину Лівобережної України. І розмови про можливу фіксацію так званої лінії розмежування не припинялися. Зокрема, і з вуст міжнародних партнерів та вищого керівництва України. Щоправда, тональність їх дещо розрізняється. У той час як у кулуарах європейських самітів та світових форумів можна почути необхідність вести переговори з РФ, і навіть мова може йти про вступ до НАТО в межах контрольованих територій, в Україні наміри Росії розуміють добре. Президент України та інші високопосадовці, а також окремі міжнародні партнери неодноразово заявляли, що Україна не може дозволити собі слабкість погодитися на заморожування конфлікту з Росією.

"Заморожений конфлікт - це така сама війна. Це вулкан, який спить. Ми розуміємо цього звіра - він все одно відновить свої сили і піде далі. Тому ми не можемо дозволити собі будь-які патові ситуації", - сказав Зеленський у нещодавньому інтерв'ю іноземним журналістам.

"Розширення можливостей": між Грузією та Молдовою

Після розпаду Радянського Союзу Росія почала втрачати свій вплив на колишні республіки. Тому й вирішила заявляти права на певні території, починаючи воєнні конфлікти. Головною її зброєю була підтримка сепаратистських настроїв, які заявляли про "утиски російськомовних". Так було у Придністров'ї, Південній Осетії та Абхазії, а потім і в Криму, і на Донбасі.

У 1989 в Молдові було прийнято закон, який визначав румунську мову з латинським правописом офіційним. Незабаром на лівому березі Дністра виникли вогнища протестів проти цього. Вони виступали проти такої мовної політики Кишинева. Так було оголошено створення Придністровської радянської молдавської республіки. На їхньому боці виступила 14 гвардійська армія РФ. Внаслідок цих виступів Молдова втратила контроль над територією. Офіційно цю республіку не визнало міжнародне співтовариство. І навіть Росія, хоч і почала неофіційно надавати підтримку — економічну, політичну та дипломатичну. 2006 року в Придністров'ї відбувся так званий референдум, за результатами якого тотальна більшість жителів нібито висловилася за незалежність та майбутнє об'єднання з РФ.

15 березня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала Придністров'я територією Молдови, окупованою Росією. Росія там тримає свій військовий контингент. Його чисельність невідома.

Грузино-абхазький конфлікт 1992-1993 років розпочався з того, що Грузія ввела війська з метою забезпечення цілісності території країни. Натомість Росія надала підтримку абхазькій стороні. Зрештою, Грузія втратила контроль над територіями, їх змушені були залишити близько 250 тисяч етнічних грузинів. 1992-го Грузія втратила і контроль над Південною Осетією, колишньою автономною областю у складі Грузії. Тоді ж сталося заморожування конфлікту. У цю зону нестабільності було запроваджено "миротворчі сили", більшість їх представників були росіянами. У період до 2008 року ці регіони то просилися до складу РФ, то проголошували свою "незалежність". Зрештою, війна Росії проти Грузії 2008 року внесла визначеність. Тоді Москва визнала ці регіони "незалежними державами", а також спонукала це зробити Нікарагуа, Венесуела та Науру. Міжнародна спільнота і зараз вважає Абхазію та Південну Осетію невід'ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією.

"Зараз на пострадянському просторі є два заморожені конфлікти - Придністров'я та Абхазія з Південною Осетією. Але можливості для їх активізації немає", - говорить у коментарі Фокусу військовий експерт та історик Михайло Жирохов. Він досліджував конфлікти на пострадянському просторі.

"Нинішня грузинська влада, яка прийшла демократичним шляхом, проросійська. Вона не виступає за вирішення цього конфлікту - її влаштовує така ситуація, яка є зараз, - додає він. - У Придністров'ї Росія може і була готова активізувати, але не мала можливостей. Відсутнє пряме сполучення з російським контингентом - у Придністров'ї відсутній сухопутний і повітряний коридор з РФ, а місцевий російський контингент досить умовний - там служать жителі Придністров'я, які взяли російські паспорти і вважаються громадянами Росії. Молдова іноді заявляє про можливе загострення проте вони обрали шлях мирної реінтеграції, різких рухів не спостерігається. Немає ні в суспільстві, ні у владі настроїв для вирішення цього конфлікту вже зараз.

Придністровський конфлікт міг бути активізований внаслідок вторгнення в Україну.

"Але повторю: те угрупування, яке там знаходиться, досить обмежене у військовому сенсі. У нього немає танків, авіації — фактично нічого. Так звана армія не має жодного військового значення. Вона тільки охороняє величезні склади із застарілими боєприпасами в населеному пункті Ковбасна. Якби Росія захопила узбережжя Чорного моря, змогла б утворити сухопутний зв'язок з Придністров'ям, і росіяни планували висадку морського десанту та пробивання коридору.Якби Росія могла там активізуватися, вона б активізувалася на початку широкомасштабного вторгнення, був би відкритий ще один фронт проти України".

Азербайджан там назавжди

Ще одна точка нестабільності на пострадянському просторі – Нагірний Карабах. Там офіційно конфлікт стосувався двох суверенних держав – Азербайджану та Вірменії. Однак Росія також мала там значну сферу впливу. Конфлікт почався ще 1988 року, і довгий час вважався замороженим. Але 19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав військову операцію на території Нагірного Карабаху. І вже наступного дня керівництво невизнаної Нагірно-Карабахської республіки погодилося вивести військових, розформувати та повністю роззброїти свою "армію оборони".

"Конфлікт у Нагірному Карабаху закритий. Саме за цю територію. Тому що всі, в тому числі і Вірменія, визнали, що ця територія знаходиться під юрисдикцією Азербайджану", - продовжує Жирохов. Але зауважує: ситуація може розгойдуватись лише за рахунок того, що Азербайджан на тлі потужної перемоги може пробивати шлях до Нахічевані.

"Тобто вони як переможці можуть висунути якісь умови для Вірменії. Росії в цьому регіоні неможливо щось зробити, це не так як за часів невизнаної якоїсь республіки. Азербайджан там назавжди. Інше питання, що Вірменія відходить від Росії, йде на Захід, і це може не подобатися Росії, і вона може застосувати чинність, утворивши ще одне вогнище нестабільності", - говорить він.

Після програшу в Карабахській війні Вірменія ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, який видав ордер на арешт Путіна, а наприкінці жовтня представник цієї країни взяв участь у зустрічі з української Формули миру на Мальті. Це суттєві ознаки того, що Вірменія справді прагне відірватися від РФ. Але експерти вважають, що Росія може розпочати процес, націлений на зміну влади у Вірменії, вона просуває наратив, що "захід зацікавлений у дестабілізації Вірменії".

"Десятиліттями пострадянські кордони були причиною конфліктів. Росія продовжувала через заморожені конфлікти тримати Кавказ залежним від себе — головним чином через економіку, постачання зброї та посередництво. Однак Карабах зараз повністю під контролем Азербайджану, і зрештою Баку вирішить, чи продовжуватиме там свою присутність". Карабахський конфлікт після поглинання азербайджанською стороною поки що трохи позбавив Росію важелів впливу.Москва закликає приєднатися до протестів проти уряду і підтримати так званих "патріотичних лідерів". Багато хто з цих "патріотичних лідерів" служать інтересам Росії", - говорить в одному з інтерв'ю науковий співробітник Лабораторії цифрових розслідувань Атлантичної Ради Ані Меджлумян.

Європейський регіон: акцент на Косові

Ще один заморожений конфлікт між Сербією та Косово.

1996 року розпочалася громадянська війна армії визволення Косова разом з албанськими військовими формуваннями проти сербсько-югославських військових частин. Протягом кількох років ситуація лише ускладнювалася: міжнародне співтовариство фіксувало численні військові злочини з боку югославських військових, репресії проти албанського населення та небажання Белграда йти на поступки. Все це призвело до того, що 24 березня 1999 року сили НАТО розпочали військово-повітряну операцію Allied Force – бомбардування Югославії, а Косово перейшло під контроль ООН.

Зараз ситуація відрізняється тим, що суверенітет Косова визнають понад 100 держав-членів ООН, а країна потенційний кандидат на вступ до ЄС.

І хоча цей конфлікт поки що є замороженим, між Косово та Сербією періодично виникають збройні протистояння. У 2022 та 2023 роках напруга між країнами поступово збільшується.

"Для розбурхування ситуації Росія може використати Косово. Там події можуть вибухнути будь-якої миті. Але підтримка Сербії від Росії не повна, сербське суспільство більше дивиться у бік Європи. Тому це можуть бути провокації, але не потужна війна, яку ми бачили в 1999 році. Але загострення може вплинути на інтереси багатьох, зокрема, США, тому що там зав'язані інтереси багатьох", - каже експерт Михайло Жирохов.

Вже десятки років продовжується заморожений конфлікт на Кіпрі. Його причина — міжетнічні розбіжності між греко-кіпріотами та турко-кіпріотами. Одні хотіли поєднатися з Грецією, інші прагнули роз'єднати на дві частини: турецьку та грецьку. Для врегулювання конфлікту 1964 року ООН розмістив на острові миротворчий контингент. І він там був там десять років. 1974-го Греція здійснила на Кіпрі переворот, у відповідь турецька влада ввела війська. Наступного року Кіпр розділився на дві частини – південну та північну.

Пізніше деякі експерти, зокрема тодішній міністр закордонних справ України Вадим Пристайко говорив, що "внаслідок зриву "нормандського формату", на Україну може чекати "кіпрський варіант" на Донбасі". Тобто вічно не врегульований конфлікт.

В Азії: від Південної Кореї до Тайваню

Досі в стадії "заморожування" знаходиться і конфлікт між КНДР та Південною Кореєю, яку підтримує США. Більше того, сторони формально досі перебувають у стані війни, після завершення 1953 року Корейської війни мирний договір між ними так і не був підписаний. І цей приклад також використовується для проектування українсько-російської війни. "Корейський сценарій" на Заході розглядають як можливий для заморожування війни РФ проти України.

Однак, враховуючи постійні загрози з боку КНДР, навряд чи хтось може сказати, що ситуація в регіоні вирішена і стабільна. Зараз не лише Китай, а й Росія допомагають Північній Кореї розширювати свій військовий потенціал, дозволяючи Пхеньяну ухилятися від санкцій.

Крім того, постійно рухається суперечка між Індією та Пакистаном за Кашмір. Вона триває з 1947 року і характеризується періодами як короткого перемир'я, і ​​загострень і провокацій.

План "заморозки" для України

Головний ризик заморожених конфліктів — вони тривають роками та десятиліттями, і певна сторона, можливо, третя сила може користуватися ними для здійснення провокації. У разі українських територій упродовж майже десяти років варіант заморозки завжди існував. Але в різні часи українське суспільство виступало проти цього. Головний аргумент — не можна залишати частину громадян у заручниках у окупанта

"Давайте згадаємо план Штайнмайєра, коли йшлося про створення умовних двох Україн за принципом північної та південної Кореї, - згадує Михайло Жирохов, - Думаю, тоді Порошенко та його адміністрація були більш схильні до цього варіанту. Але суспільство не сприймало його. Зараз і говорити про це нічого Під яким соусом можна це подати людям, які втратили рідних і знайомих у цій війні? Тому я не знаю, як можна чисто технічно реалізувати цей план заморозки, західні політики можуть наполягати на такому плані, і закулісні процеси, очевидно, продовжуються.

Один із них — згадана пропозиція колишнього генсека НАТО Расмуссена про прийняття України до НАТО в межах неокупованих територій. Експерт зазначає: колишні високопосадовці після звільнення висловлюють часто свою виняткову позицію, яка може не співпадати з офіційною.

"Можливо, тестують реакцію суспільства, зокрема, західну. Але будь-якої миті може прозвучати заява, що це особиста думка Расмуссена", - додає він.

Також від заморожування конфлікту намагається уберегти головнокомандувач Валерій Залужний. Нагадаємо, нещодавно він написав стовпчик для видання The Economist. У ній він каже, що війна "поступово переходить у позиційну форму", а для подолання її Україні необхідно отримати перевагу у повітрі. Тобто Залужний зазначає, що зараз ситуація на фронті визначається як певна пауза, яку кожна зі сторін може використати на свою користь.

focus.ua