Нам усім загрожує нафтовий шок: Іран та США увійшли у стадію затяжної війни

Протистояння між США та Іраном перейшло до стадії затяжної конвенційної війни на виснаження, не залишаючи простору для швидкого врегулювання. Початкові розрахунки Вашингтона на блискавичне придушення військової інфраструктури Тегерана змінилися жорсткою реальністю: конфлікт торкнувся ключових глобальних артерій постачання енергоносіїв і почав серйозно тиснути на світову макроекономіку.

Стратегічний глухий кут і фактор Білого дому

За даними The Wall Street Journal, ключові радники американської адміністрації, включаючи віце-президента Джей Ді Венса та держсекретаря Марко Рубіо, у закритих доповідях попереджають президента Дональда Трампа про те, що активна фаза протистояння може затягнутися аж до закінчення його президентського терміну у січні 2029 року. Подібний сценарій несе у собі прямі ризики для американських військових ресурсів та стабільності світових ринків.

Зі свого боку, керівництво в Тегерані демонструє готовність до ескалації всупереч колосальному економічному тиску. Високопоставлений іранський чиновник у коментарі для агентства Bloomberg охарактеризував поточну позицію влади так: 

 «Керівництво в Тегерані повне рішучості продовжувати боротьбу, незважаючи на економічні витрати, що накопичуються, оскільки вважає конфлікт безпосередньою загрозою існування країни»

Незважаючи на жорстку військово-морську блокаду портів із боку США, яка обрушила національну валюту та розігнала інфляцію в Ірані приблизно до 90%, військова промисловість ісламської республіки адаптувалася до ударів. В офіційній заяві Міністерства оборони Ірану наголошується, що ВПК країни «ніколи раніше не був більш стійким, живим, розумним та передовим», а світ скоро  має побачити «верхівку цього айсберга».

Нафтовий шок і криза в Ормузькій протоці

Енергетичним епіцентром конфлікту залишається Ормузька протока, через яку до початку активних бойових дій проходило близько п'ятої частини світового експорту нафти та зрідженого природного газу. Військові дії, взаємні атаки на танкери і дії Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), який оголосив коефіцієнт жорсткої відплати (атака 20 цілей за кожні два уражених Вашингтоном об'єкта), призвели до масштабних перебоїв у логістиці. 

На цьому фоні котирування еталонної нафти марки Brent подолали психологічний рубіж і закріпилися понад 105 доларів за барель. Додатковим фактором напруги стало різке скорочення видобутку в Саудівській Аравії: за даними щомісячного звіту ОПЕК, королівство знизило видобуток майже на 1,9 млн. барелів на добу (до 6,23 млн. барелів), що стало мінімальним показником за всю сучасну історію спостережень в умовах близькосхідних криз. 

Дипломатичний глухий кут і ядерне досьє

Спроби Вашингтона змусити Іран до капітуляції через економічне удушення та погрози на адресу третіх країн поки що не дають результатів. Регіональні посередники, зокрема Оман, який веде з Тегераном переговори щодо створення альтернативних безпечних маршрутів судноплавства через протоку, не фіксують готовності іранського керівництва піти на поступки. Європейські дипломати за умов анонімності поділяють песимізм Маската щодо ефективності силового тиску.

Ситуація навколо іранської ядерної програми залишається сліпою зоною для міжнародного співтовариства. Починаючи з червня 2025 року – моменту перших ударів США та Ізраїлю по ядерних об'єктах країни – Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) не має можливості верифікувати статус та точне місцезнаходження запасів збагаченого урану. Більш того, МАГАТЕ зафіксувало активні будівельні роботи в районі Кіркової гори (Kavir Mountain), сильно укріпленого об'єкту поблизу Натанза. Президент Дональд Трамп уже виступив із попередженнями про можливість нових точкових ударів по цьому об'єкту.

Внутрішньополітичний аспект у США та глобальні наслідки

Адміністрація США намагається ув'язати тимчасові рамки конфлікту з електоральним циклом, заявляючи, що війна завершиться відразу після проміжних листопадових виборів, а Іран нібито «відчайдушно намагається вплинути на їх результат». Однак незалежні аналітики зазначають, що ескалація вже запустила довгострокові інфляційні процеси по всьому світу.

Поєднання логістичного колапсу в Ормузькій і Баб-ель-Мандебській протоках (де активізувалися проіранські хусити, що взяли під контроль портове місто Моха), скорочення видобутку ключовими експортерами ОПЕК і глухого кута в переговорах робить близькосхідну кризу ключовим дестабілізуючим чинником.