Бракує ППО, кораблів, боєприпасів: війна в Ірані виявила проблеми армії США

Сьогодні Сполучені Штати проходять через жорсткий процес, який британський історик Корреллі Барнетт називав військовим обліком — моментом безжальної ревізії реальних можливостей країни на тлі затяжного конфлікту. Місяць активних дій у Перській затоці оголив парадоксальну картину: безпрецедентна технологічна перевага знаходиться поряд  з критичною нестачею ресурсів для ведення тривалої війни.

Тріумф технологій та професіоналізму

З технічного погляду американська машина війни залишається неперевершеною. Здатність проектувати міць на великих просторах суші і моря в ході довгої кампанії - навичка, якою не володіє жодна інша держава.

Розвідка: Збір даних через технічні канали (супутники та перехоплення сигналів) характеризується як «чудовий».

Авіація: Винищувачі-бомбардувальники F-35, що діють у зв'язці з ізраїльськими ВПС, підтвердили статус комп'ютерів, що «літають». За час конфлікту не було втрачено жодного борту, що доводить ефективність систем скритності та координації датчиків.

Командування: Дії генерала Дена Кейна (ОКНШ) та адмірала Бреда Купера стали еталоном холоднокровності та рішучості.

Однак за цим блискучим фасадом ховаються структурні проблеми, які можуть перетворити тактичні перемоги на стратегічну поразку.

Пастка «якості проти кількості»

Фундаментальна вада сучасного американського стилю ведення війни — фанатична ставка на наддорогі одиничні платформи на шкоду масовості. Історія повторюється: як у 1940-х роках ВМС США нехтували простими ескортними суднами заради лінкорів, так і сьогодні флот страждає від нестачі кораблів.

Дефіцит флоту. У 1980-х роках проти Ірану діяло 30 кораблів США. Сьогодні у регіоні ледь набирається дюжина.

Мінна сліпота. Маючи всього 4 застарілі протимінні кораблі (проти 21 у 1986 році), ВМС виявилися не готовими до загрози, яку Тегеран ефективно використовує вже 40 років.

Вразливість баз. Стагнація військової думки призвела до того, що на базах типу Аль-Удейд (Катар) літаки стоять «крило до крила», як у 1941 році, стаючи ідеальною мішенню для іранських дронів.

Боєприпасний голод та економіка війни

Найтривожніший висновок «воєнного обліку» стосується виснаження арсеналів. Війна 2026 показала, що США орієнтовані на «швидкі війни з малими втратами» за зразком 1991 року, але не готові до конфлікту високої інтенсивності.

«Багато технологічних систем високоточної поразки вже витрачено в обсягах, що перевищують річне поповнення, заплановане на 2026 фінансовий рік»

Особливо критична ситуація склалася із системами THAAD. За конфлікти 2025-2026 років витрачено близько 50% усіх світових запасів ракет цього типу. Це ставить під удар глобальну безпеку, оскільки перехоплювачі доводиться буквально знімати з чергування в інших частинах світу.

Погляд ззовні

Згідно зі звітами Center for Strategic and International Studies (CSIS), поточні темпи виробництва ракет Javelin та систем HIMARS вимагатимуть від 5 до 8 років для відновлення запасів до рівня початку 2024 року. Це підтверджує тезу про «свідому зневагу оборонної промисловості» у минулі десятиліття.

Більше того, вразливість американських радарів (10 ключових вузлів) перед дешевими дронами підкреслює технологічний розрив у галузі РЕБ та систем ППО малого радіусу, які вже масово та успішно застосовуються в інших сучасних конфліктах.

Політичний виклик

Адміністрація Трампа заявляє про виділення 200 мільярдів доларів на потреби ВС, проте аналітики наголошують: питання не в грошах, а у промисловій стратегії.

«Конгрес має продемонструвати готовність схвалити на перший погляд не найефективніші рішення, наприклад, будівництво двох заводів там, де вистачило б одного, з метою збереження потенціалу для розширення виробництва»

Якщо уроки поточного конфлікту не будуть засвоєні, зіткнення з сильнішим противником (наприклад, в Індо-Тихоокеанському регіоні) може скінчитися катастрофою. Сучасним адміралам слід пам'ятати слова Джона Пола Джонса : щоб перемогти в епічній битві, потрібно бути готовим втратити корабель і мати ресурси, щоб його замінити.