Татьяна Черновол: Три последних года я работала против Януковича

В квітні минулого року трьох депутаток Партії регіонів закидали сніжками після мітингу опозиції під будинком Верховної ради. Протягом трьох наступних днів уся Партія регіонів в один голос засудила невідомих молодиків у масках. Нестор Шуфрич публічно закликав опозицію попросити вибачення перед жінками за дії "виродків". Його колега Михайло Чечетов заявив, що учасники мітингу мають "знайти "цих моральних виродків і здати правоохоронним органам", а Олена Бондаренко взагалі заявила, що цей інцидент є маркером "на прихильність до демократичних принципів".

Минуло менше року, і під удари вже інших молодиків потрапила інша жінка. Вночі 25 грудня колишнього журналіста та кандидата в депутати від опозиційних сил Тетяну Чорновол по-звірячому побили невідомі на Бориспільській трасі. Єдина емоційна заява, яка пролунала від партії влади, належала тій самій Олені Бондаренко, яка поклала всю відповідальність за жорстоке побиття на опозицію. Жодних закликів щодо пошуку "моральних виродків", жодних промов про демократичні принципи.

Цинізм та публічне висміювання фактів насильства стало вже нормою для представників влади. Михайло Добкін який публічно виставляє у своєму твіттері фото побитого Андрія Іллєнка із словами "грішно сміятися над хворими…але я не можу стриматись" - це лише один з таких оскалів.

Втім, побиття Тетяни Чорновол так і залишиться одним з найдраматичніших моментів історії Євромайдану. І попри всі намагання влади відмежуватися від подій в країні, цей інцидент, як і низка численних випадків насильства проти громадських діячів та опозиціонерів, стане обличчям часів президенства Віктора Януковича. І це обличчя буде не менш потворним, ніж перші фото, які опублікували усі впливові світові ЗМІ на наступний день після інциденту з Чорновол.

Тим часом з дня побиття Тетяни Чорновол минуло вже більше десяти днів. Ніяких офіційних версій того, хто міг за цим стояти, поки немає. Питань багато як до слідства. Так і до самої потерпілої. Ми намагалися встановити версію того, що трапилося тієї ночі у самої Тетяни Чорновіл, з якою зустрілись у її палаті в клініці Борис.

- Перш за все, скажи як ти себе зараз почуваєш?

- В принципі, для розмови я почуваю себе нормально. А от для того, щоб, наприклад, лізти в Межигір'я або писати статтю – ще ненормально.

- Ти в стані спілкуватися, для цього нормально себе почуваєш?

- Довго спілкуватися я не можу, йде якесь навантаження, і в мене починає боліти голова. А так нормально.

- Давай тоді почнемо з самого початку. Хто в той день знав про твої плани?

- Абсолютно ніхто. В принципі, я вирішила їхати додому, вже коли була за кермом. Наступного дня вранці у сина в садочку було дитяче свято. І мені дуже хотілося до малого. Йому три роки, він маленький хлопчик, зазвичай ми разом спимо. А так як я вдома не ночувала вже майже місяць, мені дуже хотілося до нього притулитися.

- Чому ти не ночувала вдома?

- Тому що була загроза арешту. Тому в основному, я жила у будинку профспілок у душі.

- Ти кажеш, що вирішила їхати додому вже за кермом. А чому взагалі сіла за кермо, якщо жила в будинку профспілок?

- Справа в тому, що окрім душу в Будинку профспілок, в мене було ще декілька квартир, які мені зняли прихильники Майдану, в яких я інколи ночувала. Зізнаюсь, душ – це не найкращі умови. І коли я сідала за кермо я хотіла якраз їхати на одну з цих квартир, але вибрала поїхати додому.

- Тобто чи правильно я розумію, що про твої плани не знав ніхто, навіть родичі?

- Ні, ніхто. Як я вже сказала, я це вирішила вже за кермом. Але подзвонити з машини нікому не могла, навіть під час переслідування не могла подзвонити в міліцію. Справа в тому, що зазвичай, щоб не було маячку, виїжджаючи за межі Майдану, я телефон розкладала – виймала батарею, і всі ці запчастини просто клала собі в кишеню. Тобто навіть щоб зібрати телефон, мені був потрібен якийсь час, і на Бориспільському шосе я не могла його навіть знайти.

- Де була припаркована твоя машина?

- Вона стояла біля верхнього виходу з метро Хрещатик. Зі сторони Жовтневого палацу на бордюрі, не доїжджаючи до заїзду у палац. Цікава деталь, що я ніколи там не паркувалася до того. Зазвичай я ставлю машину на Європейській площі. А на Інститутську я потрапила випадково, бо не встигла до 5 години вечора приїхати - там по парковій дорозі о 5 годині закривається рух знизу.

- Тобто ти була припаркована саме в тому місці, де за словами одного з затриманих зустрілись хлопці, які потім опинились в тому Porsche?

- Так, там, звідки вони типу вони вирушили на тест-драйв.

- Була інформація, що в тебе весь час був якийсь супровід. Чому в той день з тобою нікого не було?

- У мене не було якогось офіційного супроводу. Це просто люди-добровольці, які зголошувалися мене супроводжувати. Теоретично, цих людей треба було вже десь селити. А в той день я їхала просто додому, не хотіла якихось проблем мамі, яка і так з двома дітьми, тому я їхала одна. Але зауважу, що до машини мене проводжали і дивилися, щоб за мною ніхто не поїхав. За їхніми словами, за мною ніхто не поїхав.

Тобто хлопці на Porsche таки приєдналися до мене трошки далі, на Інститутській. Можливо, метрів через 200. Хоча, коли за мною почалося слідкування, я не звертала увагу. Це вже була майже 12 година ночі, я дуже хотіла спати і їхала в такому напівсонному стані з швидкістю 80-100 км/год. В мене був важкий день: вранці я була у Захарченка, потім була біля Пшонки, це була така катавасія з самого ранку. Тому я дуже спокійно їхала собі додому, поки не доїхала до села й не побачила це стеження.

- Де саме ти помітила стеження?

- Це сталося вже на повороті на село. Цікаво те, що при в'їзді в наше село стояв блок-пост ДАІ. О 12 годині блокпост ДАІ на в'їзді в село - це вже дуже дивно. Треба в ДАІ попитати, що вони там робили. І чому вони не звернули увагу на те, що відбувається, бо мені здається, було добре чутно, як там пищали наші колеса.

- Але на відео з реєстратора видно, що переслідування почалось ще на заправці, ти їх тоді бачила?

- Бачила, але це було вже пізніше, бо заправка знаходиться в селі. Саме стеження я побачила лише на повороті в село. Останні три місяці повертаючи на село, я завжди перевіряла, чи є в мене хвіст чи нема. Там дуже легко це робиться.

По-перше, о 12 годині ночі навіть по Бориспільській трасі мало хто їде. По-друге, ну хто в цей час повертає на село Гора біля Борисполя? Ніхто не повертає. Це село рано лягає спати, там о 12 ночі люди вже не їздять.

А в той день, коли я повернула на село, я побачила в склі заднього виду два вогники – дві машини повернули за мною. Я зрозуміла, що це не просто так. Щоб подивитися на їх реакцію, я перетнула подвійну суцільну і поїхала не до себе на вуличку, а взагалі на сусідню вулицю. Ці дві машини поїхали за мною. Тоді я чітко зрозуміла, що це хвіст.

- Чому ти не намагалася укритися вдома?

- Я боялася, що це є спостереження, щоб потім викликати машину захоплення, бо я боялась арешту. Коли ж я зрозуміла, що це хвіст за мною, я вирішила повернутися на Майдан. Я поїхала по селу, що покрутитися, у мене була надія, що я їх залишу десь там на цих вузьких покручених невідомих їм вуличках. Одна машина так і залишилась десь позаду. Мені здається, вона поїхала до моєї хати.

- Чи ти роздивилась, що то була за перша машина, яка була крім Porsche?

- Ніяк не можна було, бо я бачила тільки фари. Тим часом друга машина ніяк з хвоста не йшла, я не могла її загубити. Навпаки, вона під'їхала ще ближче, майже впритул. І ще була проблема ожеледиці. Була дуже слизька дорога, а в мене – погані шини. Я просто маю свій досвід їзди, досить давно їжджу, і я всю зиму прекрасно проїжджаю на всесезонні, просто їжджу обережніше.

В той момент мені треба було відірватися, але на льоду всесезонка такої можливості не давала. І Porsche, навпаки, щільно сів за мною. Я зрозуміла, що я його не втрачу в селі, треба просто швидко їхати на Майдан.

- Ці хлопці, яких зараз затримали, кажуть, що нібито хтось когось таранив. Коли це відбулося?

- Це відбулося, коли я вже розвернулася. Я спочатку через заправку виїхала на Бориспільську трасу. Потім за мостом, який їде на аеропорт "Бориспіль", я повернула на іншу полосу – в бік Києва. І як тільки я повернула, почалась активність: машина, яка їхала за мною, почала мене переганяти і таранити.

- Тобто правильно я розумію, що перший удар стався вже після того, як ти поїхала з села Гори і поїхала назад?

- Так. Перший удар був несильний, в бік. А вже другий удар був дуже сильний. Він скинув мене з траси. Я думала, що моя машина покотиться і перевернеться. Але я змогла її знову вивести на трасу.

Потім вони стали прямо переді мною, я була змушена зупинитись, з їх машини вискочила людина й почала відкривати переді мною двері. Двері були закриті на замок. Тоді він першим же ударом розбив скло.

- Все це відбувалось мовчки?

- В якийсь момент, мені здається в їхній машині я почула сварку. Це було вперше, коли вони в мене боком врізалися. Там якісь матюки в салоні звучали. На мою, в принципі адресу. Мені здалося, що вони хотіли мене притиснути до боку, щоб я зупинилася. А я не відійшла в бік, не зупинилася, тобто вони тупо врізались в мою машину. І це викликало агресію. Я почула через скло їхні матюки.

Мені взагалі здається, що у них щось пішло не так, не за планом. Тому вони зробили ці прорахунки, що не побачили реєстратор і тому подібне. Мені ще здається, що в них було завдання на якомусь етапі викрасти мене біля будинку.

- Що було далі після того як тобі розбили скло?

- Це трапилось дуже швидко. В цей момент я все-таки вирулила повз нього, знову обігнала його Porsche поїхала вперед. Porsche поїхав за мною, залишивши того хлопця, який розбив вікно, на трасі. Далі вони мене знову таранили, від удару мою машину частково перевернуло. Я була вимушена змінити рух і поїхала по зустрічній Бориспільської трасі.

Це насправді був один з найстрашніших моментів у всій цій історії, бо як на зло, в цей момент на Бориспільській трасі з’явилась величезна кількість машин, які мчали по четвертій полосі. Мені чудом пощастило нікого не зачепити. Трохи далі, там, де дві траси знову сходяться, я знову вискочила на свою сторону. І саме в цей момент я побачила того хлопця, який раніше вискочив і побив мені скло, і яку вони залишили на трасі. Я бачила його обличчя, він біг мені назустріч.

- Ти б могла впізнати цю людину?

- Так. Я її впізнала. Хоча 100% гарантувати не можу. Тебе б впізнала 100%, бо я з тобою раніше знайома, а впізнати з першого разу людину, яку ти ніколи не бачила, це, звичайно, є певна похибка.

- Слідство знає про те, що ти впізнала цю людину?

- Знає. Слідчі показували мені її фотографію. Зараз я очікую офіційного впізнання.

- Це один з тих, кого вони затримали?

- Так.

- Ця людина брала участь у твоєму побитті?

- Не знаю. Вони її підібрали. І теоретично вона могла брати участь у побитті.

- Ти можеш назвати прізвище цієї людини і описати її?

- Я не скажу зараз прізвище, бо я не бачила їх по прізвищах. Слідчі показували мені лише фотографію. Це людина з повним обличчям і кошлаті брови. Порівняти з фото в Інтернеті, я не можу, бо не хочу дивитись ці фото, щоб не закручувати собі свідомість до офіційної процедури впізнання.

- Добре. Що було далі?

- Вони підібрали цього хлопця і тому трошки від мене відстали. Я змогла проїхати трошки вперед. Я прямувала до "Нової лінії". В мене з'явилася думка, що якщо я протараню їм, наприклад, вхідні двері, їм в будь-якому випадку доведеться викликати міліцію. Тому що до цього звернути увагу на свої проблеми я не могла.

Я, наприклад, постійно пищала в свій сигнал. До речі, навпроти знаходилася заправка, з якої так ніхто і не подзвонив у міліцію. Тобто ніхто не звертав увагу. Машини нас об’їжджали байдуже. У мене була остання надія на "Нову лінію". Я думала, що якщо я доберуся туди, є хоч якийсь шанс на порятунок.

Мені було зрозуміло, що якщо вони знищували свою дорогу машину, у них були найгірші плани стосовно мене. Я тут не мала ніяких ілюзій.

- В перших інтерв’ю ти казала, що не пам’ятаєш марку машини, ти дійсно не знала?

- Знову-таки, те, що це Porsche, я побачила тільки тоді, коли вони стали мене таранити. Тоді я оцінила цю машину. У мене машина доволі скромна і мені раніше було цікаво, навіщо такі великі круті машини. Тепер я розумію: для боїв на дорозі (сміється). Хоча той факт, що це був саме Porsche я дізналась пізніше, коли мені розповіли.

Отже, я рушила до "Нової лінії". Але не доїжджаючи до повороту на "Нову лінію", певно, метрів 200, вони знову мене догнали, знову перетнули мені дорогу, вдарили машину, і я зупинилась. В цей момент я вирішила, що мені з машини треба тікати.

- Скільки людей вибігло з машини?

- Я не знаю, я цього не бачила, я в цей момент бігла.

- Я бачив на кадрах реєстратора, що двічі вибігали дві людини. При цьому на відео видно, що Porsche продовжував рухатись. В той же час один з затриманих Сергій Котенко стверджує, що він весь час сидів на задньому сидінні, а до тебе вибігали дві людини. Тобто в машині окрім Сергія та тих двох, що вибігали до тебе, знаходився ще й водій.

- Не могло бути троє, з яких один не брав участі в цих подіях. Тому що ми бачили на реєстраторі, як вийшло дві людини. Після того я ще змушена була тікати з-під коліс автомобіля, бо автомобіль їхав на мене. Автомобіль їхав з бажанням мене задавити. Тим часом ті двоє також бігли побігли за мною. І останнє, що я пам’ятаю – що я якось вискакую з-під коліс цього автомобіля, і в цей момент потрапляю під удари цих хлопців.

- Під час побиття вони щось говорили?

- Насправді сам момент побиття я не чітко пам’ятаю. Не пам’ятаю і коли вони закінчили. Я лише пам’ятаю якусь середину. Пам’ятаю, що я якось дивно себе поводила: я стою на ногах, і мене б'ють в обличчя. А я при цьому не затуляюсь руками. Тобто я була в якійсь прострації. І в цей момент я просто відчуваю, як мене б'ють, б'ють і б'ють в обличчя.

- З травм видно, що били лише по одній стороні обличчя. Ти це пам’ятаєш?

- Справа в тому, що в основному, била одна людина. Друга, як я розумію, мене притримувала. Я відчувала, як мене б'є одна людина.

- Людей які тебе били ти б могла впізнати? У що вони були вдягнені?

- Ні, коли мене били, я їх не бачила. Очевидно, в мене очі були в крові чи ще щось.

- Що було далі? Коли ти прийшла до тями?

- Як людина я прийшла до тями в клініці. А як певний фізичний об’єкт я прийшла до тями ще тоді на дорозі, коли мені зачитали покази працівника ДАІ, який приїхав оглянути машину… До речі він приїхав оглянути машину лише через годину після того, як все це трапилося. І передзвонили їм не з заправки, навпроти якої все це відбувалось, а охоронець "Нової лінії". Він поскаржився, що на трасі на четвертій полосі з включеними фарами вже годину стоїть автомобіль, в дивному стані, побитий.

- Наскільки я розумію, твою машину наші журналісти знайшли на правій смузі, а не на четвертій, як це пояснити?

- Я цих подробиць не знаю. Я точно пам’ятаю, що я її лишила, коли виїхала в бік Борисполя і їхала по крайній лівій. Я не думаю, що вони її зсовували. Вона мала б бути як мінімум по центру. Це дивно.

Я знаю, що приїхала бригада ДАІ, вони подивилися машину і потім почули чиїсь зойки, й побачили десь там далеко в посадці мене. Я там якось ще спиралася на щось або трималася за якийсь дорожній знак. Далі в мене є якийсь короткий спалах свідомості. Я пам’ятаю, як мені сунули в руки телефон і примусили кудись дзвонити. Тобто я виконувала якісь найпростіші вказівки.

- А кому ти дзвонила?

- Чоловікові дзвонила, далі дзвонила Олексію Гриценку з Автомайдану, ще комусь дзвонила.

- Вибач, а як ти їм дзвонила, якщо в тебе телефон був розібраний?

- Я погано все пам’ятаю. Спочатку вони мене попросили назвати телефон чоловіка, я їм по пам’яті продиктувала. Вони набрали, але він не відповідав. Тоді вони дали мені мій телефон і попросили набрати когось з телефонної книжки.

- Тобто правильно я розумію, що вони дали тобі твій телефон? Але ж він був розібраний.

- Так, це був мій телефон і він був зібраний, вони його самі зібрали.

- Найбільше питань викликав цей відеореєстратор. Він в тебе працював весь час?

- Я не знала, чи він взагалі працює. Ми його купили ще під час виборчої кампанії. Він працював цілий рік, а потім зламався підкурювач, з якого він живився і протягом півроку він не працював.

Полагодив його батько якраз напередодні, але чи працює він, я не перевіряла. Я навіть не знала, що батько поставив там картку. Тобто, фактично цих зловмисників зловив батько, це його заслуга. Хоча в той момент в мене була думка, що я ж постійно бачу номери і треба задокументувати машину, яка мене переслідує, а потім подумала: "Яка мені різниця, якщо мене вб'ють, хто це буде?". І я полишила це.

- Хто після побиття насправді зняв з машини відеореєстратор? В нас є інформація, що це був не твій батько.

- Ні. Це був мій батько. Він знімав. Він і передав його Арсенію Яценюку та Віталію Яремі.

- У ЗМІ з’являлась інформація і такі підозри виникають при перегляді, що відео з реєстратора було змонтоване. Це так?

- Ні, там не монтаж. Там принцип запису. Це недорогий відеореєстратор, на якому була включена програма запису маленькими файлами. Коли воно перестрибує з файлу на файл, воно губить кілька секунд.

- Чи правильно я розумію, що вони передали в міліцію рівно те, що було на реєстраторі, нічого іншого там немає?

- Ні, там є ще багато чого. Наприклад, відеореєстратор працював весь той час, поки стояла машина годину. Тому багато файлів на початку втрачені і немає деяких фрагментів початку переслідування. Воно почало переписувати коло.

- Ти кажеш, що перший раз, коли вискочив один хлопець, тобі побили вікно, чому цього фрагменту немає на відео з реєстратора?

- Це було після заправки, коли я скотилася з відкосу. Це фрагмент був перезаписаний коли машина годину стояла на дорозі вже після побиття.

- Ще одне питання, яке виникає при перегляді – чому ти весь цей час мовчала? Вибач, можливо це звучить цинічно, але чому ти не кричала, врешті-решт не матюкалася?

- Я не матюкаюся взагалі просто. Стосовно того, щоб кричати – це ж час займало. Мені треба було думати, як вибратися з цієї ситуації, мені треба було перемагати, а не матюкатися, кричати чи ще щось.

- Що питали тебе слідчі на першому допиті? Можливо, з цих питань можна зробити висновки про їх версії?

- Ні, вони питали звичайні речі. Просили мене розказати, як це відбувалося.

- У них були якісь специфічні питання, які тебе дивували?

- Ні, не було. Їх цікавила ситуація. Їх не цікавило моє минуле, їх не цікавили замовники, про яких я думаю чи не думаю, чи речі, в яких я брала участь. Їх цікавили лише обставини.

- З того, що лунає публічно, слідство натякає на дві версії. Одна х них – це побутовий конфлікт на дорозі. Ти можеш це якось прокоментувати?

- Я можу лише зазначити, що у мене права з 18 років, зараз мені вже 34. За весь цей час я не побувала в жодній аварії. Незважаючи на свій характер, на дорозі я супер-обережна. Знову-таки, я ніколи не користуюся зимовою резиною, тому що я чудово проїжджаю на всесезонці весь рік. Я ніколи нікого не чіпляла, ніколи не була в жодній аварії.

- Друга версія, яку вони не оголошують, але, знову ж таки, на яку натякають, полягає в тому, що твоє побиття могло б бути вигідно опозиції.

- Я абсолютно відкидаю цю версію. І тому саме це робили на Різдво, коли повний інформаційний вакуум? Повна дурня! До речі, я вважаю, що це саме влада підібрала цей час.

- Чи знала ти до того когось з тих, кого затримали?

- Ні. Взагалі ніколи, ні разу, ні зблизька, ні здалеку я їх не бачила.

- В тебе є версія, як ці люди можуть бути прив’язані до влади або до інших людей?

- Є, але я не хочу це зараз розказувати.

- Ти можеш хоча б натякнути, чим вони пов’язані?

- Вони пов’язані навіть службовими зв’язками. Але я реально просто зараз не хочу розказувати, тому що цю інформацію добула не я. Ці люди вважають, що не треба її поки що оприлюднювати, я не маю права.

- Чи є в тебе власний перелік прізвищ, кого ти підозрюєш сама?

- В принципі, я про це думала. Три останніх роки я працювала проти одної-єдиної людини в цій країні – це Віктор Федорович Янукович. Виключно проти нього. Всі інші люди, про яких я писала, потрапляли в мої статті тільки тому, що працювали в його команді, в його інтересах і мали якусь високу ступінь ієрархії в його піраміді.

І зараз в мене є тільки одна підозра – мене побили через Віктора Януковича. Я була в його чорних списках. Хто конкретно це робив – не має значення. Більше того, я думаю, що для виконання він знайшов людей, які не були засвічені в моїх статтях.

- Але до того з твоїх вуст лунали інші прізвища, наприклад, Кусюка.

- Ні, ці люди не є самостійними.

- Напередодні побиття ти написала блог про будинок Віталія Захарченка. Тебе не дивує такий збіг обставин?

- Віталія Захарченка я, до речі, не підозрювала. Знову ж таки, тільки як виконавця волі Віктора Федоровича. Крім того, я могла б написати два блоги, бо в цей день я була ще й у Віктора Пшонки. Блог я не написала тільки тому що там виявилося три обійстя, які теоретично належали Генеральному прокурору, і я до кінця не з'ясувала, який будинок його, а який ні.

До речі я цього не з'ясувала до кінця тільки тому що мене звідти спугнула машина "Беркуту", яка переслідувала мене по всій Житомирській трасі майже до Києва. Я планувала поїхати туди ще раз вранці.

Але в будь-якому випадку, виконавцем міг бути будь-хто. Ми всі чудово розуміємо: до цього я була політичним журналістом, останнім часом я громадський діяч, але знову-таки з великим політичним ухилом. Хто зараз монополізував усю державну політичну владу в країні? Віктор Федорович Янукович. І саме він несе відповідальність за знищення людей, які працювали проти машини, яку він побудував.

- Ти дійсно вважаєш, що Віктор Янукович сам дав наказ?

- Так. Наразі я думаю, що так і було. Чому він дав наказ стосовно мене? Справа в тому, що в нього були і певні особисті причини. Я останнім часом зробила кілька кроків, які дратували його особисто, а також членів його родини.

- Що саме ти має на увазі?

- Це стосується його резиденцій. По-перше, у мене була публікація стосовно будинку на мисі Айя. Кілька років він намагався усім задурити голову, що це власність Клюєва. Я чітко написала, що це власність його старшого сина. І стою на цій позиції і зараз. Це ніякий не Клюєв. Це так само як говорити, що Клюєву належить Межигір'я.

Крім того я писала про його новий маєток, який нібито належить Юрію Іванющенку. Насправді, це маєток родини Януковичів. Вони поки що не вирішили, хто там буде жити – сам Янукович, чи його старший син.

- Що ти плануєш робити, коли тебе випишуть з лікарні?

- Насправді у мене були дуже серйозні плани з автомайданом, вже була побудована ціла стратегія, чим я буду займатися завтра, післязавтра і т.д. І, на жаль, вони це перекреслили. Мене це надзвичайно обурює. Чи скоро я зможу до цього повернутися? В цьому є певні обмеження.

- Хто зараз сплачує твоє лікування?

- Народний депутат Сергій Пашинський.

- Особистим коштом?

- Не знаю, особистим чи партійним. Мабуть, особистим. Тому що зараз і Майдан оплачується особистим коштом. Мені казали, що це обходиться у 70 тисяч доларів щодня. Звичайно, є пожертви, але пожертви далеко не перекривають всіх витрат.

- Коли теоретично тебе можуть виписати?

- Взагалі мене хочуть виписати по швидше. Справа в тому, що людей, які мене били, покриває влада, яка робить все можливе, щоб їх звільнити з в’язниці. Вона хоче їм максимально м’якого терміну, щоб інші йшли тим же шляхом. Якщо мене випишуть, мої травми теоретично можна вважати легкими і це стане підставою для пом’якшення.

Тому, наприклад, сьогодні з'явилися якісь інсинуації з боку Міністерства охорони здоров’я, що нібито мені запропонували виписку з лікарні, а я відмовилася. Це повна брехня. Я що, забарикадувалася тут в палаті?

Мені не робили такі пропозиції. І я не від чого не відмовлялася. Це дуже низько з боку МОЗу.

Украинская правда