З Божою поміччю: рецензія на фільм “Конклав”

Давно ми нічого не чули в кіно про католицьку церкву у кіно. І хай нинішній Папа Римський не дуже friendly щодо України, але фільм “Конклав”, який щойно вийшов у прокат, пропустити ніяк не можна.

“Конклав” – це психологічна драма, а ще трішечки трилер і детектив. Це безпрецедентний і яскравий погляд на внутрішню роботу католицької церкви, а конкретно – високохудожнє осмислення одного з найтаємніших і найдавніших ритуалів Ватикану – виборів нового Папи.

За сюжетом у Ватикані несподівано помирає Папа Римський. Члени католицької Колегії кардиналів – представників різних єпархій з усього світу та найвпливовіші лідери церкви – з’їжджаються щоб обрати нового Верховного Понтифіка та визначать нову еру для католиків. Більше сотні кардиналів добровільно погоджуються на повну ізоляцію від зовнішнього світу. За зачиненими дверима Сикстинської капели вони будуть голосувати допоки один з них не отримає в голосуванні більшість. Таємним процесом доручено керувати декану Колегії кардиналів – кардиналу Лоуренсу (Рейф Файнс). Сценарій дійства трохи міняє несподіваний приїзд Бенітеса (Карлос Діц), загадкового кардинала мексиканського походження, який представляє єпархію… Кабула. Як виявилось, Бенітес був призначений до церкви Кабула кардиналом “in pectore”, тобто таємно, щоб захистити його від політичних наслідків у мусульманському Афганістані.

Під час голосування з’являється кілька фаворитів. У кожного на шляху до перемоги є свій план, свої методи і власні таємниці, розкриття яких можуть заблокувати шлях до найвпливовішої посади в католицькій церкві. Але декан Лоуренс стоїть горою за справедливість і амбіційні плани кардиналів зриваються. Коли ж декан дізнається, що покійний Папа мав власні секрети, почуття обов’язку змушує його їх розкрити, але в фіналі розслідування його чекає шокуюче відкриття. Чи зробить кардинал крок на шлях світла, чи зруйнує план померлого понтифіка заради застарілих норм законів Ватикану.

Стрічка заснована на однойменному бестселері британського письменника Роберта Гарріса, який вийшов у 2016 році. Гарріс написав історію про світ священиків, повний політичних інтриг і конкуруючих інтересів. Вони начебто обирають нового понтифіка, щоб далі служити Господу під орудою самого гідного з них, та насправді більшість бореться за владу. Але “Конклав” врешті- решт не про політичну боротьбу, він про душу та віру, які, як не дивно, ще існують і щось важать. І це вселяє надію.

Режисер Едвард Бергер перетворив церемонію обрання нового Папи в мистецьке дійство, знявши фільм невимовної краси. Деякі кадри, вибудовані на грі кольорів та геометрії, кожен момент перебування кардиналів в Сикстинській капелі, де вони голосують і в Casa Santa Marta, місця на кшталт готелю, де добровільні заручники проводят час між спробами обрати найгіднішого, має художню цінність і виглядає досконалим.

Продюсер “Конклаву” Тесса Росс (“Мільйонер з нетрів”, “Ex Machina”) зізнається, що студії неймовірно пощастило залучити Бергера у цей проект, бо він “надзвичайно розумний, пристрасний і весь час прагне до досконалості, а його режисура «Патріка Мелроуза» є одним із найнеординарніших творів на телебаченні за останній час”. Нагадаємо, що Едвард Бергер у 2022 році змусив світ говорити про себе, знявши “На Західному фронті без змін” (9 номінацій на Оскар і 4 перемоги, в тому числі як “Найкращий іноземний ігровий фільм”). З того проекту в “Конклав” режисер привів з собою оскароносного композитора Фолькера Бертельманна. Музика в фільмі є невідʼємною складовою, яка робить “Конклав” триллером, весь час посилюючи напругу. Іноді музика говорить нам набагато більше, чим обличчя кардиналів, навчаних тримати свої емоції в міцних лещатах. І саме музика весь час змушує наші серця тріпотіти і розмовляє з нами від обличчя кардинала Лоуренса, який говорить в кадрі дуже мало.

Під стать візуальній частині “Конклаву” і акторський каст. В головних ролях суцільні зірки: Стенлі Туччі (кардинал Белліні), Джон Літгоу (кардинал Трембле), Ізабелла Росселліні (сестра Агнес). Та виносить весь фільм на своїх плечах незрівнянний, хоч і помітно постарілий, Рейф Файнс (“Англійський пацієнт”). В “Конклаві” він феноменальний, здається – це його найкраща робота за останні роки. І як же Файнсу, цьому британському аристократу, личить криваво-червона кардинальская мантелла.

Файнсу дістався непростий персонаж. Його кардинал Лоуренс – людина обережна та хитра, але при цьому настільки чесна, наскільки це можливо. Його залізний характер дає змогу навіть в найскладнішій ситуації вибирати шлях правди. В той же час всередині у декана Лоуренса духовне сум’яття – вже давно він втратив віру і мріє піти в монастир, щоб залишитись наодинці з Богом. Тому ці політичні перегони під час конклаву йому поперек горла. Але померлий Папа волів, щоб саме він розгрібав всі суперечки серед кардиналів і бідолага тягне цю ношу, але з великою гідністю. Лише один раз декан дає собі дозвіл бути слабким – і одразу незрозумілий терористичний вибух під стінами Сикстинської капели, а може то був гнів Божий, повертає його в форму.

До речі про Сикстинську капелу з фресками Мікеланджело, Апостольський палац та про Casa Santa Marta – цю шикарну вʼязницю для кардиналів. Всі питають, невже це Ватикан впустив на свої безцінні квадратні метри кіношників. Ні. Все було збудовано в Римі на легендарній студії Cinecitta. Але ключове слово тут “Рим” – атмосфера у фільмі по-справжньому італійська.

Отже резюмуємо: коли дуже зрідка зустрічаєш таку історію, як “Конклав”, на екрані, кажеш сам собі: “а я думав, подібні фільми вже не знімають”. Дяка Богові, ще знімають! Фільм – справжнє задоволення, він як найкраща страва в дорогому ресторані. Смак, оформлення, подача – все на вищому рівні. Після всіх  блокбастерів, які осипаються з тебе, наче сухе лушпиння, тільки но ти зробив крок за межі кінотеатру, тобі, нарешті, “відрізали” шматочок справжнього мистецтва. Тож не дивлячись на дуже дивний фінал і в чомусь справедливі закиди деяких критиків, що фільм перетворює священний ритуал католицької церкви на пародію, можемо вважати “Конклав” одним з найпереконливіших фільмів 2024 року.