Стоячи на фоні мерехтливої зелені, Вадим Манюк показав на молоду білу вербу. “Те, що тут сталося, – це диво, – сказав він. “Деякі рослини вже сягають 4 метрів заввишки. Такого більше немає ніде на планеті. Навіть Амазонка й близько не стоїть”.
Манюк, еколог, продирався крізь зарості молодих дерев. Неба над головою майже не було видно. У багнюці, потрісканій після багатоденної задушливої спеки, лежали рештки молюсків. Вчений показав на чорні тополі, що також тягнулися вгору, очерет і невелику шовковицю. Під кронами було досить прохолодно.
Трохи більше року тому місце, де стояв Манюк, знаходилось під водою. У 1920-х роках Сталін наказав побудувати декілька гідроелектростанцій уздовж Дніпра. Територія між двома греблями, однією в Запоріжжі, а іншою в Каховці, перетворилася на величезне штучне озеро.
Радянське водосховище затопило давні козацькі поселення, а також городи та пасовища, які для цілих поколінь українських селян були джерелом їжі та заробітку. Натомість Кремль пообіцяв провести модернізацію: дати електрику та забезпечити зрошення для полів і колгоспів по всьому південному регіону.
У 2022 році, коли СРСР вже давно не існував, Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в незалежну Україну. Водосховище швидко перетворилося на частину лінії фронту. Російські війська розташувалися на лівому березі, українські – на правому. Потім, у червні 2023 року, Москва підірвала Каховську електростанцію, що знаходилася нижче за течією. Це відбулося якраз у той час, коли Київ почав великий контрнаступ.
Вибух призвів до вивільнення понад 14 кубічних кілометрів води, затопив населені пункти і забрав життя щонайменше 35 людей. Минулого місяця президент України Володимир Зеленський назвав цей вибух “навмисним і спланованим злочином”. Одразу після катастрофи водосховище нагадувало ландшафт іншої планети, спустошений і схожий на пустелю.
Проте вже за кілька місяців з’явилися перші зелені паростки. “Я приїхав у серпні минулого року. Водосховище вже був яскраво-зеленим. Я був шокований, в хорошому сенсі цього слова, – розповідає Манюк. “Раніше було багато води. Люди її мало використовували. Зараз це захоплююче і сповнене життя місце”.
Цього тижня Манюк відвідав Малокатеринівку, село, яке колись було популярним місцем для рибалок і знаходиться біля залізничної магістралі, що веде до Криму. Залізнична станція закрилася, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Росіяни були приблизно в 10 милях від неї, і вдалині часто виднілися стовпи диму. На берегах колишнього водосховища лежать великі брили каміння, а на білому перламутровому березі лежать мільйони мертвих молюсків.
Далі починається ліс. За словами Манюка, він займає близько 140 000 гектарів і схожий на прадавні ліси, які існували наприкінці останнього льодовикового періоду 100 000 років тому. Російські солдати туди не заходили. “Там нічого не видно. Будь-хто, хто зайде всередину, заблукає. Там є болота і річки”, – сказав він.
За відсутності людей, тут поселилися тварини і птахи. Зозулі та ластівки літають над лісом. Місцева мешканка Каріна розповіла, що бачила кабана зі свого балкона на другому поверсі. “Вчені кажуть, що відновлення водосховища після перемоги України спричинить другий екоцид. Але я більше боюся того, що кабан поїсть наші овочі”, – сказала вона.
Дніпро повернувся у своє старе русло. Знову з’явилися риби, яких не бачили вісімдесят років, зокрема осетри та оселедці. Поліція дізналася про цей дивовижний факт, коли заарештувала групу браконьєрів. У їхньому човні було 16 осетрів, які знаходяться під загрозою зникнення. “Можливо, риба має генетичну пам’ять. Вода знову швидко тече. З’явилося більше лящів і окунів”, – каже Манюк.
Знищення водосховища не всіх схвилювало. Труби, які забезпечували Малокатеринівку водою, спорожніли. З червня питну воду підвозять вантажівками. Мешканці на Центральному проспекті, колишній вулиці Леніна, стоять у черзі з відрами. Міський пляж, де люди купалися влітку, зник.
“Наші троянди та помідори гинуть. Ми більше не можемо їх нормально поливати”, – каже Ліда Спільник, гуляючи по своєму городу. Її чоловік Геннадій поскаржився, що врожай картоплі був меншим, ніж зазвичай. Сільська голова Людмила Волик була відвертою: “Нам не потрібен природний парк. Ми хочемо повернути нашу воду”.
За словами Волик, мешканці часто чують вибухи. Раніше тут проживало 3200 людей, а зараз їх кількість скоротилася до 2500. Над селом пролетіли два українські гелікоптери. Російські обстріли пошкодили наше майно, сказала голова, додавши, що 13 “наших хлопців” загинули, воюючи з Росією, а четверо зникли безвісти. “Ми сидимо на пороховій бочці”, – додала вона.
Михайло Муленко, начальник відділу охорони природи Національного заповідника “Хортиця”, сказав, що втрата води стала соціально-економічним ударом. Але він додав: “Водосховище шкодило природі. Тепер у нас є шанс щось змінити, використавши те, що сталося”. За його словами, в майбутньому він хотів би відновити водосховище в менших розмірах або прокласти судноплавний канал.
Тим часом біорізноманіття процвітає. Заповідник “Острів Хортиця” дивиться на Дніпрогес в Запоріжжі. Колись безбарвне озеро тепер перетворилося на мережу скелястих островів і порогів, де живуть чайки. Вони були знайомі козакам, воїнам 16-го століття, які побудували фортецю на берегах Дніпра і яка була частиною молодої української держави.
З’явилася мережа ставків і зарослих очеретом лиманів. Затоки острова переповнені мертвими молюсками та рибою. Однак, за словами Муленка, в новій екосистемі збільшилася кількість жовточеревих кумок, жаб і водяних змій. Берегові ластівки літають над водою, а плямисті мухоловки пищать на верхівках дерев неподалік. Їх приваблює велика кількість комах.
Нещодавно у воді можна було побачити червоних качок, які гойдалися на хвилях разом з канадськими казарками, яких до цього мало хто бачив в Україні. Мох і лишайники активно ростуть, сказав Муленко. На острові є невелика популяція козуль та сайгаків. “Я думаю, що у нас дуже цікава екологічна система. У певному сенсі, це диво. Нічого подібного в Європі більше немає”, – сказав він.
Дискусії щодо водосховища почалися задовго до того, як росіяни підірвали Каховську греблю та автомобільний міст у Херсонській області. Укргідроенерго, оператор електростанції, заявляє, що водосховище має бути повністю відновлене. За його оцінками, це займе щонайменше п’ять років і коштуватиме 1 млрд доларів (770 млн фунтів стерлінгів). Уряд у Києві поділяє цю думку. Екологи хочуть, щоб ця місцевість розвивалася природним шляхом.
Тим часом, спад рівня води зробив видимими археологічні пам’ятки, які були приховані з 1950-х років. Серед них кургани бронзового віку, скіфські горщики та козацькі укріплення, а також інші артефакти, залишені готами в ІІІ столітті і татарами в середні віки. Радянська влада навмисно затопила багато з них, щоб знищити багату історію України, стверджує Муленко.
Грецький історик Геродот, який жив у п’ятому столітті до нашої ери, яскраво описав скіфську культуру, географію та релігію. Причорноморський регіон “переповнений, як то кажуть, деревами всіх видів”, – зазначав він у своїх знаменитих “Історіях”.
Денис Сікоза, заступник начальника управління охорони культурної спадщини в Херсонській області, зазначив: “Ми мало знаємо про ці місця. На розкопках, які проводилися на початку 20 століття, використовувалися застарілі методи”. Серед знайдених предметів – кераміка, прикраси, браслети, зброя та зубчик часнику, якому 2 500 років, знайдений у стародавній печі.
За останній рік археологи здійснили лише кілька виїздів до нещодавно відкритих пам’яток. Територія є небезпечною зоною, близькою до бойових дій, зазначив Сікоза. Деякі потенційні місця розкопок знову зникають під килимом зеленого листя, додав він. “Ми б хотіли їх дослідити. Наразі це неможливо. Можливо, це ніколи не стане можливим. І, звичайно, ми не маємо доступу до окупованих територій”, – сказав він.
У водосховищі, яке перетворилося на джунглі, вітер ніжно шелестить у вербах. “Тут унікальний запах. Пахне жуками, – з захопленням говорить Манюк, тримаючи в руках гілку рослини. Що буде далі? “За воду йде велика боротьба. Дерева, які виживуть, стануть великими через 50-60 років, спочатку верба, а потім такі породи, як дуб. Ми матимемо чарівний ліс”.
