Науковці знайшли рештки Homo erectus, які докорінно змінюють уявлення про еволюцію людини

Міжнародна команда археологів виявила на дні моря біля острова Ява (Індонезія) унікальні викопні рештки Homo erectus, що змінюють уявлення про ранню еволюцію людини в Південно-Східній Азії. Знахідку зробили у затопленій долині давньої річки в протоці Мадура, де під товщею осадових порід збереглися два фрагменти черепів і тисячі кісток тварин. Це перші рештки давніх людей, знайдені у затопленому регіоні Сунда — колишньому суходолі, який колись з'єднував Яву з материковою Азією.

Рештки було виявлено під час морських днопоглиблювальних робіт поблизу Сурабаї, у межах програми рекультивації. Серед понад 6 000 знайдених кісток також виявили залишки слонів, носорогів, крокодилів і варанів-комодських. Вік матеріалу, визначений методом оптично стимульованої люмінесценції, становить близько 140 000 років і відповідає періоду передостаннього льодовикового максимуму, коли рівень Світового океану був значно нижчим, а регіон являв собою відкриті саванни з річковими долинами.

Команда під керівництвом археолога Гарольда Бергхейса з Лейденського університету (Нідерланди) повідомила, що знайдені рештки дають змогу вперше простежити життя Homo erectus у прибережному середовищі. Серед кісток тварин дослідники виявили сліди розрубування на панцирах черепах і кістках великих травоїдних, що свідчить про організоване полювання, використання знарядь і соціальну співпрацю. Це відкриття заперечує попередні теорії про ізольованість яванських популяцій і вказує, що вони були активними мисливцями та стратегічними збирачами, здатними до планування.

П’ять фацій видобутого матеріалу, на основі нероздроблених блоків осаду з місця рекультивації BMS. Джерело: Berghuis et al., Quaternary Environments and Humans (2025)

Район відкриття, колись частина річкової системи Солоу, під час льодовикових епох служив природним коридором міграції людей і тварин між материком і островами. Це дозволяє припустити, що Homo erectus у Південно-Східній Азії не був еволюційною гілкою, відокремленою від решти людства, а міг підтримувати культурні або навіть генетичні контакти з популяціями на материковій частині.

Дослідники вважають, що ця знахідка відкриває новий розділ у розумінні поширення та адаптації Homo erectus. На відміну від попередніх знахідок у місцевостях Трініл, Сангірен і Нгандонг, нове місце демонструє, що давні люди мешкали також у низинних і прибережних зонах, нині занурених під воду. Як підкреслюють автори, це відкриття не лише змінює хронологію еволюції людини в Азії, а й показує, що давні популяції Homo erectus були набагато більш гнучкими, мобільними та соціально розвиненими, ніж вважалося раніше.