Кінокостюми, які пошиті так історично достовірно, що комар носа не підточить (фото)

В історії кіно багато фільмів, присвячених не абстрактному часу, а конкретним історичним епохам. Такі кінострічки кидають виклик своїм творцям, бо очікується, що все, особливо костюми, буде достовірним. Якщо ж вбрання героїв виявляться не опрацьованими, то глядачі можуть не перейнятися атмосферою часу і скласти негативну думку про стрічку.

Ми переглянули фільми, де костюми не просто розкішні, а й історично достовірні. Також ми поцікавилися, чим митці керувалися, коли накидали ескізи. А у бонусі ви дізнаєтесь, як у вітчизняному фільмі «31 червня» можна знайти відлуння зарубіжної моди 60–70-х років XX століття.

Емма (2020)

Оскароносна художниця за костюмами Олександра Бірн уважно  вивчила  архіви, вінтажні зразки та тканини епохи Регентства, щоб розуміти, які кольори, тканини та предмети гардеробу були популярними у 1800-х.

Багато хто помилково думає, що в ті часи люди носили одяг похмурих, бляклих відтінків. Але справа в тому, що тодішні багаті модниці щосили  намагалися  підкреслити свій смак і статус через вбрання. Вони воліли розкішні тканини та буяння фарб. Тому Бірн вирішила розвіяти оману, що прижилася, і показала в костюмах всю насичену, цукеркову палітру: від ніжно-рожевого до яскравих охрових квітів.

Бирн также вдохновлялась музейными экспонатами. Например, бледно-розовый спенсер, в котором появляется Эмма, действительно был частью образа модниц эпохи Регентства. Еще в 1790-х этот короткий жакет носили только мужчины, но потом он быстро перекочевал на женские плечи. Спенсер помогал девушкам хоть как-то разнообразить надоевшие белые платья, которые были повсеместно распространены в первой четверти XIX века.

Несколько раз Эмма и другие героини появляются в характерных для этого периода шемизетках — тоненьких манишках с оборками. Девушки в дневное время надевали их поверх платья, чтобы прикрыть голую шею и зону декольте.

Маленькие женщины (2019)

В 2020 году фильм получил «Оскар» за лучшие костюмы. И хотя Жаклин Дюрран позволяла себе исторические неточности, есть эпизоды, где дизайн нарядов был тщательно продуман в соответствии с эпохой.

Например, на первый взгляд кажется, что ярко-зеленый шарф Мэг смотрится неуместно, потому что девушка ее достатка не могла позволить себе дорогие, насыщенных цветов ткани. Но на самом деле в 1850-х в промышленных масштабах начали производить синтетические красители. И цвета типа королевского синего, ярко-фиолетового или зеленого, как у Мэг, стали доступны и простым людям.

Титаник (1997)

Костюмами занималась Дебора Линн Скотт, которая за свою безупречную работу получила «Оскар». Режиссер наказал ей передать эпоху в точности до мельчайших деталей, поскольку сюжет был основан на известном историческом событии. Художница по костюмам изучила то время и прочла много книг об этикете, чтобы понимать, в каких нарядах представители высшего света должны были появляться на публике.

Так, когда мы впервые видим на экране Розу, она выходит в послеобеденном костюме в полоску, который является практически копией костюма со страниц французского журнала мод 1912 года. Такого рода наряд был идеальным модным выбором для путешествующей девушки во второй половине дня.

Дебора Лін Скотт особливу увагу  приділяла  і білизні героїв. Відомо, що жінки 1912-го не носили бюстгальтери, але мали з'являтися в суспільстві в нарядах із чітко окресленим силуетом. Саме тому героїня Кейт Уінслет змушена завжди носити корсети.

Герцогиня (2008)

У 2009 році британського художника Майкла О'Коннора цілком заслужено нагородили за свою працю «Оскаром». Він  створив  30 костюмів для Кіри Найтлі, яка грає герцогиню Джорджіану Кавендіш. Свого часу ця історична особистість була наймоднішою серед англійської аристократії.

Дія зачіпає чималий пласт часу: з 1714 до середини 1800-х років. І костюми наочно відбивають еволюцію моди. Наприклад, весільну сукню герцогині явно натхнено розкішним французьким вбранням кінця 1770-х років:  тут  ви можете переконатися, що навіть волани на спідниці збігаються. Зверніть увагу і на однакову панью – каркас із пластин китового вуса, за допомогою якого сукня тримала форму.

Джорджіана - перша, хто  зробив  зі страусиного пера модний аксесуар. Герцогиня позувала для художника, одягнувшись у капелюх з пір'ям та широкими полями. Саме тоді цей головний убір став мати попит по всій Англії. Зрозуміло, художник по костюмах відбив цей факт у гардеробі Кіри Найтлі.

Мулан (2020)

Костюми — незаперечна перевага цієї кіноадаптації. Дизайнер Біна Дайгелер  вирушила  у тритижневий тур Китаєм. Там вона  поринула  в історію країни та надихнулася одягом часів династії Тан (VII–X століття). Тоді жінки носили сукні з подовженими рукавами та завищеною талією. Також гардероб цього періоду відрізнявся яскравістю фарб: чиновники носили пурпурову, блакитну та червону уніформу, а у сукнях налічували до 5 кольорів одразу.

Найбільше запам'ятовується костюм, у якому Мулан приходить до свах. Дайгелер  взяла  за основу ханьфу — традиційну китайську сукню. Воно прикрашене вишивкою ручної роботи: метеликами, магноліями та феніксом. На його виготовлення пішло майже чотири тижні.

Ребекка (2020)

Костюми для нової екранізації роману Дафни дю Мор'є  розробляв  Джуліан Дей. Оскільки дія фільму розгортається у 1930-ті роки, Дей надихався Голлівудом та сильними жінками того періоду. Так, на образ нової місіс Вінтер вплинула Марлен Дітріх: героїня Лілі Джеймс теж носить штани та піджаки ніби з чоловічого плеча, що було досить революційно у 1930-х.

Бонус: як дизайнери відбивають у фільмах моду свого часу

Творці не завжди показують за допомогою вбрання епоху, в якій живуть герої. Іноді вони надихаються своїм часом. Так сталося і з фільмом-мюзиклом  «31 червня» , який вийшов 1978-го. Його сюжет розгортається відразу в 2 тимчасових пластах: у XII та XXI століттях. Але митці черпали ідеї з модних тенденцій 60-х та 70-х років XX століття.

Принцеса Мелісента постає перед глядачем у яскравому вбранні та чалмі. Цей головний убір якраз  був  на піку популярності у 1970-х. Чалму носили Барбра Стрейзанд і навіть королева Єлизавета.

Ще одне незвичайне модне поєднання дісталося леді Нінет. На голові вона носить  фероньєрку  — прикрасу у вигляді ланцюжка, що спускається на чоло. Вперше цей аксесуар з'явився в Італії наприкінці XV ст. Можливо, прикраса відсилає і до модних пов'язок, які у 1960-х носили хіпі на лобі.

А волосся, прибране під ланцюжок, — це явний натяк на німецьку актрису та модель  Верушку , яка з аналогічною зачіскою красувалася на обкладинці Voque у 1969 році.