«Щаслива соломинка» — японська казка, яка вчить не втрачати єдиного шансу

При уважному читанні японських казок можна зрозуміти, що цей народ з дитинства вчать важливу життєву мудрість: доля всім дарує шанс здобути своє щастя. Але одні люди такий шанс упускають, інші, навпаки, інтуїтивно розуміють, як правильно ним скористатися.

Ця тема порушується у казці «Щаслива соломинка» зі збірки  «Палац королеви котів. Японські народні казки» . Ми   з радістю ділимося цією повчальною історією з вами.

Щаслива соломинка

За старих часів, у далеку давнину, жив один бідний юнак. За що він не брався, у всьому зазнавав невдачі.

Пішов він помолитися богині Каннон у той її храм, що знаходиться у селищі Хасе провінції Ямато. З ранку до вечора і з вечора до самого ранку просив він богиню: «Допоможи мені, змилуйся наді мною, пішли мені щастя в житті!» Багато ночей провів він у храмі, але богиня жодного разу не з'явилася йому уві сні та не подала жодного знаку. Але юнак все не йшов. Закінчилась у нього їжа, вийшли всі гроші.

Помітили ченці, що він нічого не їсть, і стали між собою радитись:

— Погана слава про нас піде, якщо ми дамо людині померти на наших очах. І храм буде опоганений.

Почали вони годувати юнака. Так минуло ще багато днів. Якось на світанку юнак раптом побачив бажаний сон. З глибини святилища вийшла сама богиня і сказала йому:

— Чи довго ти будеш, наполегливо, докучати мені невідступними проханнями? Всі ви, люди, однакові: просіть готове легке щастя не за заслугами. Ти багато грішив у своєму колишньому житті, за це й терпиш. Даремні всі твої благання. Але мені шкода тебе. Одне, найменше щастя я все ж таки вправі тобі послати. Впустиш його, нарікай на себе. Пам'ятай же: перша річ, що тобі в руки потрапить, коли ти вийдеш з храму вранці, — це і є твоє щастя. Іншого не буде.

«Щаслива соломинка» — японська казка, яка вчить не втрачати єдиного шансу
 

Прокинувся юнак і аж кинувся з храму. Не терпиться йому здобути своє щастя. Але похапцем спіткнувся він об камінь біля воріт і впав обличчям у пилюку. Встав юнак із землі і раптом бачить, що ненароком затиснув у руці соломинку. Отож він, дар богині Каннон!

Стиснулося серце у юнака, але вдачею був він упертий і соломинку все ж не кинув.

Подумав юнак, подумав і пішов до столиці. День стояв весняний, теплий. Звідки не візьмись прилетів джміль, в'ється над головою юнака. Щоб хоч якось розсіяти своє горе, спіймав він джмеля і прив'язав травинкою до соломинки. Гудить і б'ється джміль, а юнак із соломинкою в руках йде собі далі.

Раптом потрапив назустріч йому багатий візок, запряжений биком, а навколо нього скачуть кінні слуги. Це їхала до храму знатна пані зі своїм маленьким сином.

Скучив хлопчик і визирнув з-за фіранок. Помітив він джмеля на соломинці і здійняв крик:

- А-а, хочу ось це, дайте, дайте, дайте!

Тут один із кінних слуг підскакав до юнака і каже:

— Нашому молодому пану сподобалась твоя соломинка. Чи не подаруєш ти йому на забаву?

— Соломінка моя не проста, її послала мені в дар сама богиня Каннон, — відповідає юнак. — Але я не можу відмовити дитині. Візьміть її.

Почула ці слова пані.

— Дякую тобі, — каже. — Але чим мені тобі віддячити? От хіба що в тебе, може, в горлі пересохло від пилу, то на, візьми.

Загорнула вона в білий папір три апельсини і подала юнакові. «Що ж, — думає він, — спершу непогано. Багато часу не минуло, а вже одна-єдина соломинка звернулася до трьох апельсинів».

Пішов юнак далі дорогою, а сонце піднімається все вище й вище. Раптом він бачить: лежить на узбіччі молода жінка. Біля неї розгублено слуги метушаться:

— Ось біда яка! Захотілося нашій пані пити, аж сомліла. Гей, перехожий! Чи немає тут десь поблизу води?

— Як не бути, є і колодязь, і струмок, але ще далеко. Краще візьміть ці три апельсини, хай ваша пані освіжиться... Може, їй і полегшає.

Вижали слуги сік із апельсинів і напоїли жінку. Схаменулась вона і каже:

— Велике тобі дякую. Якби не ти, довелося б мені, мабуть, померти на великій дорозі. Ось, візьми це на знак подяки. Невеликий подарунок, але іншого в мене немає нічого під рукою.

Дістала вона з дорожнього вузла три пакунки полотна і віддала юнакові. Заткнув він пакунки за пояс і пішов далі, радісний.

«Щаслива соломинка» — японська казка, яка вчить не втрачати єдиного шансу
 

Почало сутеніти. Раптом скаче йому назустріч самурай на чудовому коні, а ззаду слуга трусить на коні. «Ех, бувають же на світі такі красені-коні!» - подумав юнак. Порівнявся з ним самурай, і в ту ж мить могутній кінь впав, як блискавка. Сильно засмутився самурай. Пересів він на коня слуги, а йому наказав залишитися і доглянути коня.

Втік пан удалині, а слуга сів навпочіпки біля коня і розмірковує сам із собою: «Біда яка! Не витримав він далекого шляху... Продати, чи шкуру хоч за безцінь».

Тут підійшов до нього хлопець:

— Маю з собою згорток гарного полотна. Хочеш, візьми, адже це краще ніж нічого.

Взяв слуга полотно і подався наздоганяти свого пана.

Зрадів юнак: «Ось і день ще не скінчився, а соломинка вже звернулася до чудового коня. Тепер я вірю у своє щастя! Кінь неодмінно оживе».

І справді, кінь розплющив каламутні очі і ворухнувся. Змочив юнак йому голову водою і потягнув за вуздечку. Піднявся кінь на ноги, тремтячи всім тілом. «Побачать мене з таким конем,— подумав юнак,— ще скажуть, що вкрав». Завів він коня в гущавину лісу і прив'язав до дерева, а сам збігав у сусіднє село і виміняв інші дві штуки полотна на овес і сіно та на найгіршу кінську збрую. Три дні доглядав юнак за конем, поки той не оговтався від хвороби, а потім сів на нього потай і поскакав під покровом ночі.

Рано-вранці другого дня приїхав юнак до столиці. Побачив він, що біля одного великого будинку на передмісті йдуть дорожні збори. Люди в'юки пов'язують, звуть один одного, метушаться. Видно, хтось всією родиною вирушає в далеку дорогу. Зупинив юнак свого коня біля воріт:

— Гей, господарі, чи не купите у мене мого коника?

Вийшов тут із хати господар і вигукнув:

- Ах, що за кінь! Що за красень! Купив би я його, та грошей у мене в обріз. Але якщо хочеш, візьми в обмін рисове поле та на додачу можеш жити в моєму домі, доки я не повернуся. Він у мене порожнім залишився... А якщо щось зі мною трапиться в дорозі, то дім буде твій.

Так і вирішили. Того ж дня поїхав господар разом зі своєю родиною у далекі краї на Схід.

Минув рік, і другий, і третій. Не повернувся господар із чужини. Дісталися юнакові і дім, і поле. З того часу він зажив добре, старанно обробляючи землю. А коли постарів, то не раз говорив онукам:  «Тому, хто вірить у своє щастя, і проста соломинка допоможе».

Додати коментар
Коментарі доступні в наших Telegram и instagram.
Новини
Архів
Новини Звідусіль
Архів