В українському СІЗО кожен може зазнати жорстокого пресингу: не витримає ніхто

Скандальне листування екс-міністра юстиції Германа Галущенка, оприлюднене прокурорами САП, розкрило непривабливу правду: доки Мін'юст рапортував Європі про «гуманні реформи», керівництво відомства особисто схвалювало тортурні умови утримання для «потрібних» арештантів. Про те, як влаштовано систему придушення за ґратами і чому «європейські стандарти» в Україні пахнуть  безнадією — у нашому матеріалі.

Минулого тижня у залі суду у справі «Мідас» пролунали докази, які б могли стати сценарієм для кримінальної драми, якби не були сухими протоколами слідства. За даними звинувачення, у липні 2025 року тодішній міністр юстиції Галущенко отримав від свого заступника Євгена Пікалова специфічну «фотозвіт». На знімках – обшарпані стіни, грибок та відсутність елементарних зручностей. Це була камера у Лук'янівському СІЗО, призначена для керівника підрозділу детективів НАБУ Руслана Магамедрасулова .

Реакція міністра була лаконічною: "+". Цей короткий символ фактично став санкцією на психологічний та фізичний тиск.

СІЗО як «сироватка правди»

Використання жахливих умов утримання як методу стимулювання слідства — секрет Полішинеля для української правоохоронної системи. На думку правозахисників, це універсальний ключ: коли доказів не вистачає, до справи вступає побут. Основна мета – домогтися зізнання, угоди чи «добровільної» передачі активів.

Як зазначає екс-заступник міністра юстиції Денис Чернишов, який опікувався  пенітенціарною системою у 2016–2019 роках, подібні прохання про «погані камери» надходять тюремникам постійно. Цікаво, що, за словами Чернишова, у цьому плані хвалене НАБУ мало чим відрізняється від старих силових структур — методи тиску залишаються ідентичними.

Анатомія придушення: чотири сценарії тюремного пекла

Система впливу на «непокірних» в українських ізоляторах відточена десятиліттями і включає кілька перевірених способів зламати волю людини.

«Прес-хати» та «шерсть». Найжорсткіший метод. Підслідного переводять до камери арештантів, які пішли на угоду з адміністрацією - серед засуджених таких арестантів називають "шерстю".  Їхня робота — побиттями та приниженнями вибивати потрібні свідчення. "За пару годин раніше непокірна людина згодна зізнатися хоч у вбивстві Кеннеді", - підтверджує Андрій К., який нещодавно звільнився з Лук'янівського СІЗО.

Загроза «масті». Більш витончений спосіб заснований на тюремній ієрархії. Навіть короткочасний переведення в блок до «опущених» (знедолених) назавжди змінює статус людини за ґратами. Лише тіні такої загрози часто достатньо, щоб підслідний підписав будь-які папери.

Змова з «блатними». Лідери кримінального світу у СІЗО часто мають негласні домовленості із керівництвом ізолятора. Якщо від «кума» (начальника оперчастини) надходить замовлення, «блатні» починають методично пресувати жертву. Єдине, що може врятувати нещасного - це заступництво когось із кримінальних авторитетів, у тому числі з поза меж СІЗО.

«М'який» побутовий терор. Це наймасовіший спосіб. Людину просто закривають у сирій камері, де людей удвічі більше, ніж ліжок. Спати доводиться по черзі, дихати нема чим, а стіни вкриті чорною пліснявою.

Фасад для Європи та реальність для своїх

Особливий цинізм ситуації з Галущенком у тому, що саме Мін'юст роками переконував західних партнерів у успішності реформи в'язниць. Це було критично важливо для екстрадиції підозрюваних з ЄС. Однак європейські суди вже неодноразово відмовляли Києву, називаючи умови в наших ізоляторах «нелюдськими».

Колишні ув'язнені та експерти описують реальність, далеку від міністерських звітів:

Гігієна: За нормами душ має бути двічі на тиждень, але через аварії або покарання за «порушення режиму» гарячої води може не бути місяцями.

Нестерпна задуха влітку, льодовик взимку: Системи вентиляції та опалення в будинках, багатьом з яких понад 100 років, практично не працюють.

Виживання на передачах: Харчування в СІЗО - це мізерна «баланда» сумнівної якості. Навіть наявність холодильника в камері – не право, а милість начальства.

Війна як дзеркало системи

Конфлікт та блекаути лише підсвітили старі рани. Але, як показує справа Галущенка, розруха у СІЗО — це не завжди наслідок обстрілу. Іноді це свідомий управлінський інструмент. Стан камери на фотографіях, які схвалював міністр, це звичайний побут будь-якого українського ізолятора, який влада використовує як палицю проти опонентів.

Історія з «безкоштовною камерою для детектива» — це вирок не лише окремому чиновнику, а й усій системі, де правосуддя підміняється тортурами, а реформи залишаються лише гарною картинкою для кредиторів.