Україна отримає старі винищувачі F-16, однак у бою вони незамінні

Мало яку зброю так само сильно чекали в Україні, як чекають нині винищувачі F-16. Західні партнери збираються передати їх у найближчі місяці. Українці покладають на F-16 особливі сподівання, що зрозуміло — ці літаки можуть збивати крилаті ракети, позбавляючи міста руйнівних російських нальотів.

Винищувачі F-16 можуть боротися з російськими бомбардувальниками, які останнім часом стали важливою силою, що дозволяє росіянам просуватися на фронті. Вони можуть і самі завдавати ударів, даючи можливість ЗСУ наступати.

Бі-бі-сі з'ясовує які бойові літаки може отримати Україна і чи виправдають вони покладені на них очікування.

"Щоб позбавити Росію переваги у повітрі, наш повітряний флот повинен мати від 120 до 130 сучасних літаків", - сказав президент України Володимир Зеленський у недавньому інтерв'ю агентству AFP.

Про майбутні постачання відомо небагато. Немає точної інформації про те, коли прибудуть літаки, скільки їх в результаті отримає Україна, невідомо також, які це будуть F-16 — ті, що мають країни-донори, дуже відрізняються один від одного.

Нарешті, є дуже великі сумніви, що ці літаки можна повною мірою вважати сучасними і що вони зможуть ефективно протистояти російським.

Коли?

Україна, як очікується, отримає західні військові літаки влітку 2024 року.

Данія, Нідерланди, Норвегія та Бельгія зобов'язалися відправити в Україну кілька десятків винищувачів – від 45 до 60.

13 травня прем'єр-міністр Данії написав у мережі X, що передача F-16 відбудеться «протягом місяців». Нідерланди збираються передати свої F-16 всдід за Данією. Бельгія оголосила, що передасть літаки 2025 року. Про терміни передачі норвезьких літаків нічого не відомо.

10 травня військове джерело в Києві сказало агентству Reuters, що українці розраховують отримати перші F-16 у червні-липні.

Затримка з передачею західних винищувачів Україні може бути пов'язана із процесом підготовки українських пілотів, які навчаються у тренувальних центрах у Європі.

Але справа, мабуть, не лише в цьому. Можливо, старі F-16 доводиться ремонтувати, модернізувати та приводити до більш-менш єдиного стандарту — навіть у складі одних ВПС можуть бути різні літаки.

ЗСУ передадуть досить старі винищувачі. Вони сильно відрізняються за своїми можливостями від останніх модифікацій F-16, які США постачають до інших країн.

Більше того, частина винищувального авіапарку країн-донорів останніми роками перебувала у нельотному стані.

Європейські ветерани

Держави, які збираються передавати F-16 Україні (Бельгія, Нідерланди, Норвегія та Данія), на початку 1980-х стали першими європейськими країнами, які отримали нові на той момент винищувачі F-16. Будувалися ці літаки не в США, а на заводах у Бельгії та в Нідерландах.

У 2020-х та без війни в Україні кожна з цих країн уже зняла ці літаки з озброєння, щоб перейти на нові F-35. ВПС Данії, Норвегії та Нідерландів вже використовують останні як основні винищувачі, Бельгія лише почала отримувати їх – перший політ бельгійського F-35 відбувся 14 травня.

При цьому деякі з цих країн збираються передати Україні лише частину своїх звільнених F-16. Іншу частину вони продають третім країнам.

Данія, у складі ВПС якої було 43 винищувачі (33 одномісних F-16A та 10 двомісних F-16B), продала 24 з них Аргентині. Скільки данці передадуть ЗСУ, доки не оголошено.

Норвегія у 2022 році продала 32 із 57 своїх F-16 Румунії. Відомо, що 22 літаки будуть передані Україні. Коли саме, також невідомо.

Нідерланди, які колись володіли 138 винищувачами F-16 власного виробництва, обіцяють передати Україні щонайменше 24 літаки. Решту свого авіапарку вони списали і частково розпродали в середині 2000-х.

Легкі винищувачі

Усі F-16 у цих країнах належать до першого покоління, воно відзначається літерою A або B: F-16A – одномісні літаки, F-16B – двомісні.

США продовжують випускати та постачати на експорт F-16, але ці винищувачі сильно відрізняються від тих, які були випущені у 1980-х.

F-16А найпершої серії, випущений в 1979 році, відрізняється від новітнього F-16V зразка 2012 приблизно так само, як Су-27, випущений в 1982 році в СРСР, відрізняється від російського Су-35, випущеного в 2015 році. Це настільки глибока модернізація винищувача, що його можна вважати новою моделлю.

Крім того, F-16 спочатку будувалися як легкі фронтові винищувачі – їх аналогом у СРСР були МіГ-29. Вони були меншими, ніж важкі багатофункціональні американські F-15 (або радянські Су-27), у них менше корисне навантаження, менша дальність, гірше багато інших параметрів.

Навіть після модернізації, коли F-16 теж стали називати багатофункціональними, у них залишилася невелика дальність і невелика в порівнянні з важкими літаками корисне навантаження.

Індивідуальні програми

F-16 кожної з країн, котрі обіцяли допомогти Україні, має свої особливості, на кожному встановлено свій набір обладнання — вони будувалися під індивідуальні вимоги міністерств оборони.

Винищувачі кожної країни несли свій набір озброєнь, який збігався за основними позиціями, але відрізнявся у спеціальних системах.

Наприклад, F-16 ВПС Норвегії можуть застосовувати протикорабельні ракети Penguin і бомби з лазерним наведенням Paveway II, а датські використовувати блоки радіоелектронної боротьби AN/ALQ-10, що ускладнюють наведення на літак ракет противника.

Деякі F-16 ВПС Нідерландів та Бельгії можуть нести тактичну ядерну зброю - США розміщували запаси ТЯО на території цих країн.

Є і менш значні відмінності, наприклад, в інтерфейсі або панелі приладів, але вони все одно роблять літаки несхожими один на одного.

Усі F-16 Данії, Нідерландів, Норвегії та Бельгії були збудовані раніше 1990 року, всі чотири країни модернізували свої літаки. Тепер багато їхніх характеристик наближені до більш сучасних винищувачів.

F-16 спочатку створювався для приблизно на 20 років служби. Однак його наступник затримався, і в США у 1990-х було розроблено програму «Продовження ресурсу в середині терміну експлуатації» [Mid-Life Update — MLU].

Ця програма знадобилася для відновлення планера літака, який практично у всіх винищувачів на практиці зазнавав більш суттєвих навантажень, ніж було заплановано: спочатку F-16 створювався як легкий фронтовий винищувач для повітряного бою, але згодом він обріс функціями, що відбилося на масі корисного навантаження, яка збільшилася, а це позначилося на стані планера.

У ньому з'явилися мікротріщини, деякі вузли потрібно було повністю замінити.

Крім того, в рамках програми було замінено електронне обладнання F-16, включаючи частину начинки радара, що збільшило його дальність на 25%, покращено обладнання кабіни, включаючи заміну дисплеїв, елементів керування, додано різні прилади, які допомагають керувати літаком у несприятливих умовах, і багато іншого.

Наприклад, для розширення номенклатури озброєння на багатьох літаках потрібно змінити проводку в крилі.

Для позначення програми модернізації винищувачів традиційно використовується термін Block із номером, що відповідає певній програмі. Наймасовішою сучасною модифікацією F-16 є F-16C (одномісний) або D (двомісний), модернізовані до рівня Block 52. Їхнє виробництво почалося в 1990-х. Більшість американських винищувачів саме цієї модифікації.

Вважається, що старі винищувачі, які постачалися до Європи та які планують передати Україні, були модернізовані до цього рівня. Формально модернізовані літаки називаються F-16AM чи F-16BM.

Які літаки отримає Україна?

Незважаючи на те, що винищувачі в чотирьох європейських країнах були модернізовані приблизно до одного загального рівня, деталі та спеціалізацію тих літаків, які будуть поставлені ЗСУ, встановити важко, оскільки кожна країна замовляла собі свій унікальний літак, і навіть у рамках одних ВПС це могли бути різні машини.

На Youtube-каналі НАТО наприкінці квітня було опубліковано ролик про підготовку українських пілотів. На одному з кадрів винищувач, на якому тренуються українці, було показано крупним планом — отже, можна було розглянути його серійний номер: 870022.

Інформацію про винищувачів F-16, включаючи серійні номери, можна дізнатися з неофіційних публічних реєстрів в інтернеті. Таким чином, можна встановити характеристики конкретного літака.

Можна також припустити, що українських льотчиків мають вчити воювати на літаках, подібних до тих, які потім передадуть — вони мають освоїти певний набір обладнання та озброєнь. І це дозволяє зробити висновок про те, як можна застосовувати такі літаки.

Двомісний F-16B номер 870022 був побудований голландською компанією Fokker у 1988 році для данських військово-повітряних сил. Це не найстаріший літак у парку європейських партнерів України, там є і F-16, поставлені 1980 року.

Це двомісний винищувач, який зручно використовуватиме для підготовки пілотів, хоча він був створений не для цього — така конфігурація дає свої переваги у бою.

З перших серій одномісний F-16A і двомісний F-16B були оснащені приблизно однаково, різниця була тільки в наявності другого члена екіпажу.

Перевага двомісних літаків у тому, що другий льотчик «розвантажує» пілота. Він стежить за повітряним простором, і тому в екіпажу загалом вища ситуаційна поінформованість.

Крім того, якщо винищувач застосовує складну керовану високоточну зброю, то цим теж краще займатися окремому члену екіпажу, який стежить за ціллю, в одних випадках вводить в систему ракети або бомби координати мети, в інших стежить за її лазерним підсвічуванням.

Одномісні винищувачі хороші тим, що пілот у повітряному бою може не відволікатися на спілкування з другим льотчиком – це забирає час, уповільнюючи реакцію пілота на зміну ситуації. Коли він діє один, він реагує швидше.

Крім того, кабіна другого льотчика знижує корисне навантаження, потребує додаткового електроживлення. Нарешті, такий екіпаж потребує більш довгого навчання.

Даний F-16B був модернізований разом з іншими датськими літаками рівня Block 20 і називається F-16BM.

Розмір радара

Один із головних елементів системи літака – радар. Данська F-16BM оснащена радаром AN/APG-66(V)2A. Це глибока модернізація раннього радара, створеного для F-16. У ньому було замінено електронну начинку, що збільшило ряд його параметрів, включаючи швидкість обробки інформації та дальність.

Вважається, що APG-66 спочатку був потужнішим і функціональнішим радаром, ніж РЛС «Сапфір» у його головного суперника МіГ-29. На таких МіГах українські пілоти воюють із самого початку війни, і тому F-16 стане для них серйозним покращенням.

Однак Росія використовує в Україні більш сучасні та великі винищувачі Су-30 та Су-35, оснащені потужнішими радарами.

Головна проблема РЛС у F-16 у тому, що невеликі розміри винищувача обмежують діаметр радара, що відбивається на його потужності — його антена, що приймає, недостатньо велика. Можна успішно покращувати електроніку локатора, прискорюючи обробку сигналу, але фізичні розміри радіолокації впливають отримання цього сигналу і його чіткість.

Тому у важких російських винищувачів із великими радарами буде перевага: Су-30, Су-35 та МіГ-31 можуть виявляти такі американські винищувачі раніше. Кожен із російських літаків оснащений своєю РЛС, більш менш новою, але всі вони як мінімум більше.

У темряві без ліхтаря

Розміри та потужність РЛС – не вирок. Українські льотчики два з половиною роки воюють на МіГ-29, набагато менш досконалих, ніж данські F-16.

РЛС літака гірше бачить мету, розташовану на тлі землі. Тому один із прийомів українських пілотів — літати із вимкненим радаром на низькій висоті.

Увімкнений радар допомагає літаку відстежувати активність у повітряному просторі, але він демаскує літак. Це схоже на ліхтар у руках у людини у темряві — його можна включити та побачити навколишні предмети, але найкраще у темряві буде видно сам ліхтар.

Польоти на низькій висоті з вимкненим радаром дозволяють залишатися прихованими (до моменту включення радара перед атакою), але вони мають і мінуси.

Найбільша перевага в повітряному бою. Воно у тих, хто перебуває вище. У разі обстрілу супротивника, який знаходиться біля землі, їх ракети летітимуть униз, що додатково збільшить їхню швидкість і дальність.

Ракети, які летять знизу нагору, борються і з земним тяжінням, і з більш щільним повітрям у нижніх шарах атмосфери. Це скорочує радіус дії ракет, робить їх повільнішими. Тому повітряний бій краще вести або одному рівні, або маючи перевагу по висоті.

Радар - дуже важливий, але не єдиний інструмент виявлення та стеження за повітряним простором.

Датські F-16 використовують удосконалену систему радіоелектронної протидії, в яку, зокрема, включено апаратуру розпізнавання загроз, здатну визначити, з якого боку літак опромінюється радаром противника.

Інакше кажучи, літак «бачить» не лише відбите випромінювання свого радара, а й світло радара противника. Данська F-16 оснащена вдосконаленою системою AN/ALR-74.

Ця система не замінить бортову РЛС, вона не може наводити ракети на ціль, але вона допомагає пілоту стежити за обстановкою в повітрі і бере на себе частину функцій радара. Вона також пов'язана із системою радіоелектронної протидії, яка допомагає винищувачу ухилятися від ракет.

Крім того, F-16 країн НАТО оснащені системою Link 16, яка дозволяє їм обмінюватися інформацією з наземними та літаючими радарами, іншими літаками, пунктами управління тощо.

Це певною мірою компенсує недоліки порівняно слабкого радара F-16, хоч і не дає винищувачу переваг у наведенні власних ракет.

Україна, на відміну від Росії, не має літаків далекого радіолокаційного виявлення, а літаючі радари країн НАТО не залітають у її повітряний простір. Дальності дії радарів американських E-3 Sentry, які чергують за межами України, не вистачить на те, щоб відстежувати активність у російському повітряному просторі.

Це великий мінус, тому що такі радари, що літають, є фактично пунктами управління повітряним боєм, вони бачать велику кількість літаків — своїх і противника — і передають цю інформацію винищувачам.

Тим не менш, F-16 зможуть отримувати інформацію від наземних радіолокаційних станцій та інших винищувачів.

Щоправда, ЗСУ вдалося до певної міри вирівняти сили, збивши два російські літаючі радари А-50У, що знизило російські можливості управління повітряним боєм.

Згідно з довідником Military Balance 2022, перед початком війни Росія мала три одиниці А-50 (застарілі варіанти) і шість А-50У.

Що зможуть Повітряні сили ЗСУ з такими літаками

Основною зброєю F-16 є протиповітряні ракети AIM-9L Sidewinder. Вони виробляються з кінця 1970-х років. Це ракети ближньої дальності, оптимальна дальність пуску – до 20 кілометрів. Крім того, ці літаки можна модифікувати для застосування авіаційних ракет IRIS-T ближнього радіусу, які ЗСУ використовує у ППО із наземних установок.

Російська авіація, швидше за все, намагатиметься не вступати з пілотами ЗСУ у повітряні бої на коротких дистанціях. Але такі ракети будуть однаково корисні у боротьбі з російськими крилатими ракетами або дронами, якщо ЗС ЗСУ вирішить використовувати F-16 як перехоплювачі ППО.

На озброєнні у ВПС Данії стоять і більш далекі авіаційні ракети – AIM-120 AMRAAM. Їх уже використовують ЗСУ — їх можна запускати із наземних ЗРК NASAMS.

Дальність цих ракет в останній модифікації може перевищувати 120 км, проте європейські F-16 можуть використовувати ранні версії з дальністю менше 100 кілометрів.
Цим літакам доведеться протистояти більш новим і важким російським, серед яких може бути Су-57 — винищувач п'ятого покоління, побудований із застосуванням технологій стелс. Їх називають літаки-невидимки, але це неправильно, ця технологія знижує помітність, скорочуючи дистанцію виявлення - радари F-16 виявлять їх ще пізніше, ніж решта російських літаків.

Особливе занепокоєння багатьох експертів викликає дальність російського авіаційного озброєння.

Р-37, найпотужніша з російських ракет, має заявлену дальність 300 км, друга по дальності - Р-33 - 160 км. Обидві ракети використовуються перехоплювачами МіГ-31, можливо Су-35С і Су-57 (останній змушений нести цю велику ракету на зовнішній підвісці, що зводить нанівець його переваги в малопомітності).

Разом із потужнішими радарами російських літаків це досить небезпечна комбінація.

Однак Р-37 – досить екзотична зброя. Це великі та дорогі ракети. Основна маса російських винищувачів озброєна ракетами ближнього та середнього радіусу, які за своїми характеристиками наближаються до озброєння європейських F-16.

Крім того, крім дальності, в повітряних боях важливими є й інші параметри, серед яких не останній — підготовка як пілотів, так і офіцерів у штабах. Дуже багато залежатиме від планування та управління повітряним боєм.

Наявність радарів А-50У, що літають, кількість яких в останні кілька місяців знизилася на дві одиниці, також все ще відіграє важливу роль.

Тому передбачити результат повітряних боїв винищувачів із винищувачами таки важко.

Перехоплення бомбардувальників

Проти фронтових бомбардувальників Су-34 у F-16 більше шансів. Ці російські літаки застосовують авіабомби з модулями УМПК, які перетворюють їх на плануючі високоточні боєприпаси.

Їх скидають з відстані приблизно 40-50 км на висоті близько 10 тис. метрів. Російська авіація використовує ці бомби дуже активно, багато в чому завдяки їм наземним військам вдається просуватися на кількох ділянках фронту.

Але, перебуваючи на бойовому курсі перед скиданням бомби, такий літак досить вразливий, і якщо проти нього діятиме винищувач з ракетою, дальність якої перевищує ті 40-50 км, то це буде великою загрозою для Су-34.

Щоправда, Су-34 створили на базі винищувача Су-27, це досить маневрений літак, який може нести системи радіоелектронної протидії.

Це не найпростіша мета, але російські ВПС, як показує досвід двох років війни, не схильні ризикувати дорогими літаками, і сама наявність загрози буде достатньою для того, щоб згорнути такі операції.

Удари по землі

Винищувачі F-16AM та F-16BM ВПС Данії можуть використовувати керовані тактичні ракети AGM-65G Maverick для завдання ударів по наземних цілях. Їх також можуть застосовувати F-16 ВПС Нідерландів.

Данські винищувачі здатні застосовувати керовані авіабомби з лазерним наведенням GBU-12 Paveway II та GBU-24 – для цього використовується спеціальний підвісний модуль. Крім того, ці літаки можуть застосовувати плануючі авіабомби GBU-31 JDAM - на їх прикладі Росія створила свої модулі УМПК.

F-16 інших країн-донорів України озброєний приблизно таким же набором, але в деталях він може відрізнятися.

Протистояти російським винищувачам на F-16, які Україна отримає від своїх європейських партнерів, буде непросто. Однак повітряні бої та перехоплення – лише невелика частина операцій, які можуть виконувати сучасні багатофункціональні винищувачі.

Вони можуть, наприклад, завдавати ударів по наземних цілях. Тренування льотчиків на двомісних винищувачах може бути свідченням підготовки таких операцій. Другий член екіпажу керує високоточною зброєю.

Іншим свідченням такої підготовки є наявність пунктів «високоткові авіаційні боєприпаси» у пакетах американської допомоги. Там не уточнюється, яку саме зброю передадуть Україні.

Наявність в арсеналі датських літаків ракет AGM-65G Maverick, керованих авіабомб з лазерним наведенням GBU-12 Paveway II і GBU-24, дозволяє наносити удари по одиночним захищеним цілям в ближньому тилу, а планують авіабомби GBU-31 JDAM високої потужності ж тактику, яку використовували російські війська в останні місяці - розчищати собі шлях під час наступу.

При цьому максимальна швидкість F-16 вище, ніж у Су-34. Оскільки дальність планування такої бомби залежить від висоти та швидкості під час пуску, це дозволить їм запускати бомби з ще більшої відстані.

Незважаючи на модернізації, F-16AM та F-16BM не пристосовані для застосування ракет AGM-88B HARM, що наводяться на сигнал радара. Українські авіатори навчилися запускати їх зі старих радянських МіГів та Су, але це застосування не розкриває всіх можливостей HARM, і успіх цього застосування досить обмежений.

Пізні модифікації F-16 можуть використовувати спеціальний блок наведення AN/ASQ-213, який дозволяє застосовувати такі ракети повною мірою. Але старі літаки, як-от ті, що отримає Україна, такий блок використовувати не можуть.

Вони будуть застосовувати ці ракети практично в тому ж режимі, що і МіГ-29 або Су-27 ЗС ЗСУ, тобто в дуже обмеженому варіанті.

В ідеальних умовах ці складні ракети можуть перед пуском налаштовуватись на виконання конкретного завдання у повітрі, що робить їх дуже ефективними.

Але на старих МіГ-29 або F-16AM вони налаштовуються в більш грубому вигляді перед польотом, і це сильно знижує їхню ефективність.

F-16A та B-16B, ймовірно, сумісні з протикорабельними крилатими ракетами AGM-84 Harpoon. Принаймні ВПС Тайваню, які озброєні такими ж літаками, використовують ці ракети. А норвезькі винищувачі можуть запускати ще ракети Penguin. Тому з появою таких винищувачів у ВМС України з'явиться більше можливостей війни на морі.

Американські літаки не здатні застосовувати крилаті ракети Storm Shadow/SCALP, які українці запускають із старих радянських бомбардувальників Су-24. Але датські F-16 здатні нести крилаті ракети AGM-154 Joint Standoff Weapon, дальність яких, залежно від висоти запуску, становить від 22 до 130 км.

Тому в будь-якому разі, незважаючи на досить обмежені можливості цих старих винищувачів, ЗСУ зможуть використати більше озброєнь.

Нереалізовані можливості

F-16 серій АМ та ВМ, які передадуть Україні її європейські партнери з дозволу США, є досить старими літаками. Вони були модернізовані, але їхній функціонал все одно досить обмежений у порівнянні з російськими винищувачами.

Україна хоче одержати ці літаки з 2022 року, коли вона вперше заговорила про це. Згодом у пресі неодноразово з'являлася інформація про можливість закупівлі шведських винищувачів Jas 39 Gripen.

У час в обговоренні можливих поставок авіатехніки в Україну фігурували інші літаки, наприклад, Eurofighter Typhoon, Mirage 2000, Tornado.

Ці європейські літаки змогли б використовувати багато озброєнь, недоступних для F-16. Наприклад, крилаті ракети Storm Shadow.

І в будь-якому випадку, за винятком, мабуть, Tornado, всі інші літаки були зроблені пізніше, і, отже, їхні можливості вищі, ніж у «ветеранів холодної війни», які вже майже вирушили у відставку, коли їх знову призвали на фронт.

Однак обирати Україні не доводиться. Головна цінність будь-яких літаків – їхня наявність.

www.bbc.com