Неправильна смерть: сім'ї загиблих українських воїнів змушені вибивати виплати державі

Уляна із шестирічним сином живе у Києві, у двокімнатній квартирі, і про те, як загинув її чоловік Влад, не знає майже ніхто з близьких. В офіційних документах стоїть сухе та жорстке формулювання — самогубство.

Про проблеми, пов'язані з виплатами сім'ям загиблих військовослужбовців української армії, пише  американське видання Foreign Policy

Після початку повномасштабної війни Влад залишився у столиці та пішов у тероборону. Пізніше вже з лінії фронту Уляні повідомили: він застрелився на військовій базі. Але жінка у це не вірить. За кілька годин до трагедії вони спокійно обговорювали покупку нового бронежилета. Коли в моргах родичі прощалися із загиблими, вона не могла прийняти побачене:

«Це правда він? Не вірю!»

Вдови військових в Україні мають право на державні виплати — 15 мільйонів гривень за загибелі на передовій або 2,7 мільйона, якщо смерть настала під час виконання, але не в бою. Але якщо в документах зазначено самогубство, втрата вважається «небойовою». Сім'я не отримує нічого.

Ні одноразової допомоги, ні компенсацій, ні пільг на комуналку та медикаменти. Єдине, що залишається Уляні, — соціальна пенсія по втраті годувальника 4700 гривень. При інфляції та зростання цін цих грошей не вистачає навіть на елементарне. Їй довелося влаштуватися на віддалену роботу, але вибити компенсацію — це вже питання не лише грошей, а й честі та пам'яті чоловіка. Уляна найняла адвоката і роками намагається довести, що Влада вбили товариші по службі:

«Мені здається, уряду все одно… ми не маємо прав. Я дружина загиблого солдата. Хіба я відчуваю біль інакше?»

З подібними історіями стикаються сотні сімей. Лікарські експерти та військові частини нерідко закривають справи формально, не вдаючись до деталей. Адвокат Роман Лихачов, який працює з сім'ями військових, зазначає: випадків, коли солдати гинуть від рук своїх же небагато, але добиватися повноцінного розслідування доводиться з боєм.

У пошуках підтримки жінки об'єднуються. У Facebook-групі "Всеукраїнська асоціація сімей невизнаних захисників" вже близько тисячі учасників. Її заснувала Наталія Возна — її 20-річний син Антон, прикордонник, потонув під час патрулювання Дніпра. Міноборони довго відмовлялося визнавати його загибель пов'язаною із захистом країни, і лише через два з половиною роки судів матері вдалося домогтися виплат.

«Ці солдати могли загинути не таким чином, який наша країна вважає за захист батьківщини, але все одно вони захищали державу і багато віддали, — переконана Возна. — Сім'ї не повинні доводити, що їхні рідні справді захищали державу, а не просто сиділи вдома».

Юристи організації Legal Hundred пояснюють: система ламається у будь-яких нестандартних ситуаціях. Смерть у ДТП біля лінії фронту, інфаркт після важкого штурму, пневмонія від вогкості в окопах чи суїцид — держава часто трактує це як особисту необережність чи порушення статуту, знімаючи із себе фінансову відповідальність.

Катерина Кармазіна-Абубакарова втратила чоловіка Тимура в автомобільній аварії на сході. В умовах близькості ворожих дронів 27-річний боєць їхав уночі з вимкненими фарами, не помітив підбиту вантажівку і, намагаючись об'їхати її, зіткнувся із зустрічною машиною:

"Коли я дізналася, що Тимур загинув, то завила, як поранений звір", - згадує Катерина

Спочатку сім'я отримала повідомлення про загибель під час виконання бойового завдання, що відкривало шлях до виплат для вдови та чотирирічної доньки. Але потім Міноборони змінило рішення: проти загиблого відкрили справу за порушення правил дорожнього руху, зробивши його винуватцем аварії. Катерина вже понад два роки намагається довести у суді очевидне: чоловік виконував наказ та загинув на війні. Щоб вижити без підтримки, їй довелося з'їхатися з батьками та повернутися до роботи.

«Ми свідомо віддали своє життя, життя сім'ї, все за нашу незалежність, — каже Катерина. — Тимуру просто не пощастило померти не від снаряда, кулі чи ракети, а від дорожньої аварії за умов війни. Я тепер просто розумію, що справедливості нема»

Офіційну статистику відмов у виплатах уряд не розкриває. Але адвокати говорять мінімум про тисячу сімей, які залишилися без допомоги. Поки чиновники посилаються на суворі інструкції, Уляна з Києва продовжує ходити суднами, намагаючись стримувати сльози при дитині:

«Я живу надією, що ми таки досягнемо справедливості»