Країни, які прийняли українських біженців, не бажають їх відпускати. Чому?

Країни, які прийняли біженців з України, відправляти їх назад не поспішають – українці покривають дефіцит робочих рук

Володимир Зеленський хоче повернути своїх громадян додому, однак країни, що приймають, отримують вигоду від припливу робочих рук.

Лідія Василевська працювала бухгалтером у Києві. Коли почалася війна, вона вимушена була втекти до Праги, знайшла іншу роботу та оселилася у маленькій квартирі у тихому районі чеської столиці.

Але після двох років вигнання вона стає мимовільною учасницею іншого конфлікту: економічного перетягування каната між батьківщиною та приймальною країною.

Рішення Василевської переїхати з двома доньками та свійськими тваринами більш ніж за тисячу кілометрів суперечить бажанню Володимира Зеленського. Він хоче, щоб біженці повернулися, щоб підтримати зруйновану економіку та протистояти Росії. Тим часом Центральна та Східна Європа здебільшого відчуває кадровий голод, і такі країни, як Польща та Чехія, просто не хочуть втрачати людей.

Цей тиск посилився з того часу, як Зеленський у своєму новорічному зверненні закликав співвітчизників визначитися, хто вони — біженці чи громадяни (або, як він сам висловився, жертви чи переможці) — і заявив, що настав час об'єднатися. Нещодавні контратаки Києва поставили Москву в глухий кут і зміцнили моральний дух в Україні.

“Коли ви таке чуєте, вам навіюють, що ви не просто поїхали, а покинули свою країну і взагалі ви погана людина, — сказала 51-річна Василевська, нині менеджер проектів у неурядовій організації, яка допомагає біженцям. — Але де б хто не знаходився, кожен із нас може допомогти в ситуації, що склалася там, де він є”.

Країни регіону прийняли мільйони біженців після початку путінської спецоперації у лютому 2022 року.

Уряди надали їм особливий статус і виділили фінансову допомогу, навіть якщо деякі з них, наприклад, Чехія, з того часу урізали свої щедроти і не поспішає пропонувати біженцям довгострокові заходи на кшталт забезпечення житлом чи доступу до банківських кредитів.

Минулого місяця Польща продовжила термін дії закону про доступ до ринку праці та соціальних пільг для біженців до вересня 2025 року. “Це зміцнить стабільність для українців, – заявив заступник міністра внутрішніх справ Мачій Душчик. — Нашій економіці потрібні робочі руки”.

Мільйони українських біженців влаштувалися в Європі

Німеччина - 1,2 мільйона
Польща - 957 000
Чехія - 353 000
Британія -244 000
Іспанія - 202 000

На початку бойових дій близько 17 мільйонів українців – понад третину колишнього населення країни – залишили свої будинки. Понад 6 мільйонів залишаються за кордоном, за даними Агентства ООН у справах біженців. До цієї цифри увійшли й приблизно 1,3 мільйона людей, які виїхали до Росії станом на кінець минулого року.

Український центральний банк прогнозує, що цього року через такі труднощі, як віялові відключення електроенергії та загрози енергетичній інфраструктурі, країну покинуть ще 400 тисяч людей. Поглиблені зусилля щодо інтеграції українців у приймаючих країнах також стали стимулом, йдеться у доповіді від 1 серпня.

Українці були частиною польського та чеського ринку праці задовго до початку бойових дій. Коли Росія напала на Україну, багато хто повернувся на батьківщину, щоб боротися.

За словами президента Польсько-української торгової палати Яцека Піхоти, їхня відсутність боляче вдарила по таких галузях, як будівництво та транспорт. У багатьох компаніях на них припадала майже третина робочої сили.

Зеленський намагався переконати союзників повернути в Україну якнайбільше українських чоловіків боєздатного віку, регулярно просячи про це на двосторонніх зустрічах. Військовий стан забороняє залишати Україну чоловікам віком від 18 до 60 років. У травні Київ ухвалив закон про мобілізацію, який поповнить поріділі ряди сотнями тисяч новобранців.

Політики від Польщі до Угорщини заявили, що не відправлятимуть біженців назад, доки вирують бойові дії.

Але є й важлива економічна причина їх утримувати, особливо в країнах, чиє керівництво останніми роками було налаштоване рішуче проти імміграції.

35-річний українець, який прожив на південному заході Польщі понад десять років, сказав, що його новій батьківщині такі робітники, як він, дуже потрібні.

Говорячи на умовах анонімності через делікатну тему мобілізації, він зізнався, що відчуває провину за те, що залишився в Польщі, але не готовий відмовитися від життя, яким встиг на чужині. Він сказав, що навіть ходить до психолога, щоб той допоміг йому впоратися.

Крім українців, які вже влаштувалися у Польщі до початку війни, країна прийняла ще приблизно 950 тисяч біженців. Згідно з доповіддю управління ООН у справах біженців та бухгалтерської фірми Deloitte, їхній внесок у валовий внутрішній продукт країни склав торік від 0,7% до 1,1%.

У доповіді йдеться про те, що сім'ї українських біженців у Польщі забезпечують себе самі, при цьому 80% їх доходів надходить від заробітків, оскільки новоприбулі вийшли на ринок праці швидше, ніж очікувалося.

У Чехії українські біженці заплатили майже вдвічі більше податків у першому кварталі року, ніж отримали допомогу, показали дані Міністерства праці. У країні також найнижче безробіття у всьому Європейському союзі — 2,7%, і це ускладнює пошук працівників.

Більшість із приблизно 350 тисяч українців у Чехії — жінки з дітьми, проте 72% тих, хто перебуває у працездатному віці, знайшли роботу, хай і менш кваліфіковану, ніж у себе на батьківщині.

“Якщо начистоту, багато чеських компаній залежать від навичок та наполегливої ​​праці українських біженців, – зізнався голова найбільшої лобістської групи чеської роздрібної торгівлі та готельного бізнесу Томаш Проуза. — Будівельна галузь, наприклад, без українських робітників, повністю встала б”.

Українці стали невід'ємною частиною ринку праці, пояснює президент неурядового Фонду України зі штаб-квартирою у польському Вроцлаві Артемом Зозулем. Питання, який оборот конфлікт прийме далі — особливо у питанні мобілізації.

“Важливо пам'ятати, що серед українців, які мешкають у Польщі, є й економічні мігранти, які мешкають тут уже багато років, і тепер перед ними постала моральна дилема, — пояснює Зозуля. — Серед українських чоловіків у Польщі назріла певна тривога, оскільки немає точних відомостей про те, які контури набуде мобілізації”.

Це гостра тема і для українських біженців у Празі, – розповідає Василевська. Так, сама вона аж ніяк не впевнена у перспективах возз'єднання зі старшою дочкою, яка відтоді повернулася до України.

“Я б сама хотіла повернутися додому, у власну квартиру та на дачу, до друзів і туди, де поховані батьки, — зробила висновок вона. — Але я також розумію, що майже щодня навколо літають ракети і все інше, що може вцілити будь-куди і коли завгодно”.

Автори: Андреа Дудік, Крістоф Хамоніколас, Наталія Оєвська

Стаття написана за підтримки Олександра Вебера, Мартона Касника, Даніеля Хорнака, Дарини Краснолуцької, Катерини Чурсіної, Олесі Сафронової та Слава Окова

Bloomberg , США