Психоделічний пістон Ірми Вітовської: оригінальна моновистава на миколаївській сцені (фото, відео)

У четвер, 30 жовтня, на великій сцені Миколаївського академічного художнього драматичного театру відбувся показ моновистави «Київська перепічка».

Про це повідомляє кореспондент «Новин-N»

Це сценічне дійство є незалежним проектом Ірми Вітовської, яке вона назвала «Психоделічний пістон». У центрі оповідання – історія жінки, у якої з початком війни кардинально змінюється життя, і навіть найменші потреби, на кшталт купівлі взуття, стають важливою подією. Далі події розвиваються за неймовірним сценарієм: героїня стає володарем плаща-невидимки, знаходить кролика, за допомогою якого знищує безліч ворожих диктаторів і тим самим допомагає Україні перемогти у війні з агресором.

Звернімо увагу, що сценічне дійство виставою можна назвати досить умовно – відсутній розвиток сюжету, зліплено воєдино «і Боже, і грішне» – купівля рожевого взуття, плащ-невидимка і кролик, що незрозуміло звідки взявся. До того ж додано безліч диктаторів (виходячи з думки, озвученої сусідкою героїні). Подібні речі тільки заплутують глядача і стає незрозумілою головна думка – що хотів показати автор? Свої мрії? Відрефлексувати минуле? Показати тягар життя? Складається враження, що побачене глядачами на сцені є стендап-хайпом – виступом, який для привернення уваги експлуатує популярну тему, в даному випадку – війну.

Автор називає свій витвір «Психоделічним пістоном», проте для психоделики характерні яскраві образи (часто викликані прийомом наркотичних речовин, - прим.авт), несподівані сюжетні повороти, проте нічого подібного на сцені не показано. Думка про те, що лідер країни-агресора має безліч двійників, яких мріє знищити головна героїня, давно відома і є повсякденною.

У виставі у великому обсязі є ненормативна лексика, використання якої багатьма сприймається негативно, оскільки будь-яке нецензурне слово може бути замінено аналогом, допустимим у суспільстві.

Слід зазначити, що емоції, які продемонструвала актриса на сцені, є «натягнутими», фарсовими, тому з упевненістю можна сказати: «Не Вірю!» .

Сценічна постановка вийшла неоднозначною, що не заперечує наявності у ній кількох цікавих ідей.