Уривки з книги О.Левченка „Історична хроніка міста Тернополя 1540 - 2006 роки”. Частина №1 - Ода Тернополю

Чарівне Поділля, як молодість. Перлина його – Тернопіль, що розташований на Подільській височині - найурожайнішій частині західноукраїнських земель. Місто з населенням понад 225 тис. осіб займає площу 3,8 тис. га, знаходиться на висоті 320 м. над рівнем моря і через серпанок віків відкриває свою щедру душу та неповторну ауру. Тернопіль – галицький смарагд у різнобарвному намисті Вітчизни.

Тернопіль був заснований у 1540 році. За ці гіркі і радісні літа були в його біографії зоряні злети і занепади. Торговельне місто на перетині переселенських доріг із Заходу на Схід, із Півдня на Північ, на порубіжжі культур і філософій не раз зазнавало спустошення під копитами завойовників, горіло в пекельному вогні, особливо останньої з найжорстокіших воєн. Та ніби казкова птиця Фенікс, Тернопіль відроджувався з руїн і попелу.

Тернополяни боронили Вітчизну в боях проти турецько-татарських орд, у козацьких військах Б. Хмельницького, легіоні Українські Січові Стрільці та армії ЗУНРу, а потім - одні в Радянській Армії, інші в повстанських загонах. Кожна епоха висувала своїх героїв: Тернопіль виколисав плеяду борців за українську державність, громадських і церковних діячів, вчених і митців. У прагненні до волі та просвіти лицарі честі гуртувалися у товариства, що об'єднували священиків і вчителів, майстрів і купців, службовців і ремісників. Багато з них емігрували за кордон, але в душі завжди залишалися з рідним краєм, берегли неопалиме Євшан-зілля.

Від роду до роду тернополяни передавали нащадкам свої духові обереги, національні традиції, здобутки міжнаціональної співпраці, які в нашому краї започаткували фундатор українського меценатства князь К. Острозький, перший в Галичині перекладач Святого Письма на давню українську мову на ім’я Лука, єврейський просвітитель Йосиф Перль, чільні представники української, австрійської, польської та інших культур.

У місті народилися відомий математик Михайло Левицький; один із перших вітчизняних політологів і правознавців Станіслав Дністрянський; композитор Василь Безкоровайний; мінералознавець Мирослав Іванюта; видатний славіст Омелян Пріцак; ректор Папської семінарії в Римі Іриней Назарко; автор Етимологічного словника польської мови Александер Брюкнер; філософ і математик, ректор Познанського університету Казімеж Айдукевич. У новітній час скарби духовності примножували громадські діячі Степан Нечай, Володимир Вихрущ, поет Борис Демків, новатори театру Ярослав Геляс, Павло Загребельний. Їх подвижницьку працю продовжили організатори вищої освіти Олександр Устенко, Сергій Юрій, Леонід Ковальчук, Олег Шаблій, Володимир Кравець, інші шановані особистості.

В Тернополі проживали, навчались чи здобували визнання пріма найвідоміших оперних сцен Соломія Крушельницька, один із першовідкривачів рентгенівських променів Іван Пулюй; перший міністр здоров’я Австрії, ректор Українського вільного університету Іван Горбачевський; крупний вчений-фізик Олександр Смакула; кардинал Йосиф Сліпий; історик Нахман Крохмаль; мовознавець Кирило Студинський; есперантист Михайло Юрків; вельмишановні родини Барвінських, Кордубів, Чубатих.

Корені вічності на Тернопіллі залишили засновник Запорізької Січі Дмитро Вишневецький (Байда), козацький полковник Нестор Морозенко, Іов Почаївський, захисник селянської справедливості Северин Наливайко, етнограф Володимир Гнатюк, видатні письменники різних національностей – Самуїл Агнон, Кароль Францоз, Улас Самчук, Богдан Лепкий, Юліуш Словацький, уславлені українські митці – брати Бойчуки, Яків Гніздовський, Михайло Паращук, Лесь Курбас, Михайло Вериківський, Денис Січинський, Мар’ян Крушельницький, лауреати Шевченківської премії Олена Кульчицька, Роман Андріяшик, Іван Гнатюк, Іван Марчук, Степан Сапеляк, перший професійний польський композитор Микола Гомулка, “батько польської демократії”, ректор Ягеллонського університету Гуго Колонтай.

Пишаймося, що їх маємо – постаті світової і вітчизняної культур !

За попередні століття змінювались суспільні уклади, державні режими і правителі міста. Та не згасала ватра галицького українства, що палає й нині. У слово “націоналізм” тут не вкладають негативного змісту, шанують героїв визвольних змагань, дещо ідеалізують часи Австро-Угорщини, які ще присутні у витонченості давніх споруд, пам’яті тернополян, сімейних альбомах і документах про освіту прадідів у вищих школах Відня і Риму, Кракова і Варшави, Парижу і Праги... А тривала австро-угорська та польська окупації краю утвердили в тернополян нездоланне прагнення до суверенності.

Тернопіль був “летючим голландцем” історії і спільним осідком українців, поляків, євреїв. Ні завойовники, ні депортації в Сибір за непослух чи відданість національним ідеям не змогли спровокувати міжнаціональне протистояння, поділити на ворогуючі частини це поліетнічне європейське місто. Ще 1548 року Тернопіль інтегрований в Європу через магдебурзьке право, а нині має партнерів - міста-побратими в Польщі, Болгарії, Молдові, Естонії, Румунії.

Літопис Тернополя вкарбований у камінь. Майдани і вулиці старого середмістя милують очі будівлями різних архітектурних стилів, що втілюють містобудівні ідеї Ренесансу про “ідеальне місто”, відображають давнину й сучасність. Місто має український культурний та соціальний колорит, суттєво доповнений польським, австрійським та радянським впливами.

15 квітня 1944 року – друге народження Тернополя, коли червоноармійці визволили його від німецько-фашистських окупантів. Довго куріли згарища міста, зруйнованого на 80 %. Адже загарбники вважали Тернопіль “фортецею”, називали його “брамою до Львова” і “ключем до Німеччини”, а військова хроніка зафіксувала його як “Другий Сталінград”, бо кровопролитні бої тривали 36 днів і ночей. Нездоланна сила народного духу виявилась і в повоєнній відбудові міста, здійсненій за всебічної участі фахівців та великої матеріальної допомоги різних республік колишнього Союзу РСР.

Тепер тернополяни живуть у своїй державі Україна. Нова доба змінює обличчя міста: у панораму житлових масивів “Новий Світ”, “Дружба”, “Сонячний”, “Східний”, “Молодіжний”, “Канада” та промислових комплексів недавнього минулого вписались приміщення банків, фірм та інших знакових об’єктів ринкових перетворень. Маятник розвитку Тернополя за останні 15 років пройшов амплітуду - від оптимістичних надій, рекордів у перейменуванні вулиць - до провінційного невдоволення економічним спадом, залежністі від дотацій із столиці, майнового розшарування і нужди більшості громадян. Місто найменше серед обласних центрів за площею, але найдорожче за ціною на землю та житло. Тернопіль будується, зростає, але переважно на гроші, тяжко зароблені тернополянами на чужині.

Після перебудованого романтизму та конфронтаційної мітингової стихії кінця 80-х - початку 90-х років ХХ ст., прагнення тернополян разом з пафосом самостійності отримати все й відразу, тепер серед них утверджуються життєвий реалізм і плюралізм. У Тернополі десятки церков різних релігійних конфесій, у депутатському корпусі міської ради представники кількох політичних блоків і партій правого, центристського та лівого спрямування. На перший погляд у нас кожен живе власним розумом, але політичні настрої більшості дивним чином збігаються, особливо в зачаруванні новоявленими “месіями”. Чимало тернополян вважають своє місто найкращим, але при першій-ліпшій можливості виїздять за кордон.

Місто живе в гармонії з природним середовищем, елементами культур інших народів та духовним світом українців, які становлять абсолютну більшость населення (94,1 %). Головна його цінність– тернополяни: науковці і студенти численних вищих навчальних закладів, успішні підприємці, майстри мистецтв і спорту, обдарована молодь. Славиться Тернопіль своїм інтелектуальним потенціалом. За чисельністю докторів і кандидатів наук на 10 тисяч населення займає провідні позиції в державі, а кількістю студентів на таку ж чисельність населення поступається лише Києву і Харкову. В місті 30 тис. школярів, понад 40 тис. студентів. А область за кількістю недержавних вищих навчальних закладів посідає I місце в Україні, Тернопільщина дала світу лауреатів Нобелівської премії - Самуїла Агнона і Роальда Гофмана. На всьому пострадянському просторі лише тут і щорічно, з 1991-го, проходять “Тернопільські Нобелівські читання”, що стали міжнародними. Все це створює перспективи для інтернаціональної співпраці, розвитку наукових осередків, подібних Центру європейських і міжнародних студій при Тернопільському державному економічному університеті.

Серед українців Європи й Америки також відома краса Тернополя - чистого як умите личко дитини. Одне з екологічно найпривабливіших в Україні міст радує людей неповторними краєвидами, квітковими композиціями, скверами, сонцеликими куполами багатьох храмів. Воно прекрасне в цвіту каштанів і в золотому листі осені, що спадає на водне плесо озера, площею майже 350 гектарів.

Старовинний замок і Тернопільське озеро в центрі міста, в оточенні прекрасного парку ім. Шевченка та гідропарку – візитні картки, головні його окраси. Гармонійне поєднання каменю і світла, води і зелені створюють святковий настрій людині. Для відпочиваючих і гостей це місто як справжнє ельдорадо. Приваблюють гостинність та релігійність тернополян: загальновідомі їх пошана до церковних свят, народних звичаїв і обрядів. 28 серпня – не лише храмовий празник однієї з тернопільських церков, а свято всього міста. У кожному серці має бути свят-вечір !

Місто “несподіваних перспектив” знову переживає юність. Це - єдиний обласний центр, що має природний приріст населення. Середній вік його мешканців ледь перевищує 30 років.