Куди рухається Сирія?

Два місяці після падіння режиму Башара Асада сирійський ландшафт став ще складнішим і більш невизначеним. Захоплення Дамаска угрупованням «Хайят Тахрір аш-Шам» (HTS) та його союзниками, а також призначення Ахмеда АльШараа новим лідером країни розбили надії на демократію. Немає жодних ознак того, що Сирія рухається до інклюзивної політичної системи. Навпаки, країна опинилася під владою нової ідеологічної диктатури, де авторитарне й радикальне правління замінило попередній режим. Хоча всі вважають, що Росія вийде з регіону після падіння Асада, факт залишається фактом: нова адміністрація прагне розвивати відносини з Росією.

Рішення нового керівництва розпустити державні інституції та сконцентрувати всю владу у своїх руках чітко демонструє, що так званий перехідний період є лише прикриттям для встановлення іншої тоталітарної системи. На місцях надходять повідомлення про масові страти та систематичне придушення опозиційних голосів, що свідчить про те, що це лише нова форма тиранії, замаскована під релігійні гасла, але за суттю мало чим відрізняється від попередньої диктатури.

Уряд, домінований екстремістами

Окрім репресій і порушень прав людини, ще одним тривожним сигналом є склад нового сирійського уряду, який переважно складається з осіб, що мають добре задокументовані зв’язки з екстремістськими рухами. Особливо шокуючим є призначення нинішнього міністра юстиції, якого неодноразово бачили на відео, коли він особисто керував публічними стратами сирійських жінок, звинувачених в подружній зраді, під час контролю HTS над Ідлібом. Призначення таких осіб на ключові державні посади свідчить про справжню природу нового режиму – той, що спирається на жорстоку силу та терор для утримання влади, що передвіщає майбутнє ще більшого насильства та хаосу в Сирії.

Загроза нових громадянських війн

Спроби нав’язати Сирії єдину релігійну ідентичність у багатонаціональному й багатоконфесійному суспільстві породжують страх перед новими громадянськими війнами – можливо, навіть більш жорстокими, ніж десятирічний конфлікт, що щойно завершився. Насильницьке впровадження радикальної ідеології в складну демографічну мозаїку Сирії неминуче викличе збройний опір, потенційно спричинивши внутрішні конфлікти навіть серед правлячих угруповань. Це робить перспективу стабільності в Сирії все більш примарною.

Слабка і роз’єднана міжнародна реакція

Міжнародна реакція на кризу в Сирії залишається неузгодженою та суперечливою:

• Захід зайнятий власними внутрішніми та геополітичними кризами, що відвертає увагу від Сирії.
• Росія та Іран можуть спробувати повернутися, використовуючи боротьбу з тероризмом як привід для нового військового втручання.
• Туреччина стикається з обвинуваченнями у фінансуванні радикальних угруповань у межах своєї ширшої стратегії розширення впливу – або навіть домінування – в Сирії.
• Країни Перської затоки розділені: одні вважають новий режим загрозою регіональній стабільності, інші намагаються пристосуватися до нової реальності.

Відсутність єдиної міжнародної позиції дає HTS та іншим екстремістським угрупованням можливість зміцнювати свою владу, що ускладнює спроби запобігти перетворенню Сирії на радикалізовану державу або її розпаду на фрагментовані території.

Неочікувана підтримка з боку України

Попри глобальну стурбованість, Україна висловила підтримку новим сирійським правителям, вважаючи, що будь-які зміни можуть призвести до стабільності. Однак така позиція несе значні ризики, адже присутність екстремістів при владі може повторити афганський сценарій з талібами. Якщо Сирія стане новим осередком для бойовиків, це може перетворити її на глобальну загрозу безпеці, спричинивши ще більшу нестабільність у Близькому Сході та за його межами.

Що можна зробити, щоб врятувати Сирію?

Щоб запобігти подальшому зануренню Сирії в хаос, необхідні такі кроки:

1. Рішучий міжнародний тиск на правлячі угруповання з вимогою розпочати інклюзивний національний діалог, що залучатиме всіх політичних і громадянських діячів, а не лише збройні групи.
2. Посилення світських і громадянських опозиційних сил, щоб збалансувати вплив екстремістів у формуванні майбутнього Сирії.
3. Підтримка громадянського суспільства для документування та викриття порушень прав людини, забезпечення відповідальності та справедливості.
4. Припинення фінансової та військової підтримки радикальних угруповань, щоб послабити їхній економічний та військовий контроль над країною.

Однак головне питання залишається відкритим: чи зможе Сирія вирватися з порочного кола насильства та екстремізму, чи її доля вже визначена – шлях до розколу, руйнування і вічної нестабільності?