… Ибо лесное дело есть дело воровское?

Директор Регионального ландшафтного парка «Кинбурнская коса» Зиновий Петрович выиграл более чем двухгодичную судебную тяжбу с «николаевскими лесниками» - ГП «Очаковское лесоохотничье хозяйство», Николаевским областным управлением лесоохотничьего хозяйства. Причиной для судебного иска стала публикация в очаковской газете «Южанин» под весьма интригующим заголовком «… Ибо лесное дело есть дело воровское?» за подписью Зиновия Петровича. Учитывая, что судом было фактически признано, что все сказанное в вышеуказанном материале является правдивой информацией и тот факт, что сейчас тянется еще одна судебная тяжба – в том числе и с «Новостями N» – предлагаем нашим читателям ознакомиться с этой статьей на языке оригинала. 




Не хочеться применшувати важливість завдань і працю тисяч трудівників лісової галузі. Безумовно, вона потрібна людському суспільству. Але окрім неї мають право на існування і ряд інших галузей народного господарства і навіть такі, як охорона навколишнього природного середовища і заповідна справа. 

Миколаївщина, яка знаходиться в основному в степовій кліматичній зоні, в свій час зазнала тотального розорювання, а місцями перевипасу худоби. Корінні природні комплекси, в мізерних розмірах, вціліли тільки в важкодоступних для сільського господарства місцях. Це степові балки, обривисті береги річок та лиманів, піщані кучугури, заболочені території. По іронії долі, саме в цих місцях проводяться активні роботи по лісорозведенню, і все було б добре, якби лісова галузь враховувала безцінність збереженої до наших днів дикої фауни і флори. Закони України та інші нормативні документи вимагають цього, але на практиці все залежить від людей, спеціалістів, законопослушності і просто людської порядності. На жаль, деякі провідні спеціалісти лісової галузі Миколаївщини своїх стереотипів міняти не збираються, комплексній підхід до вирішення ряду проблем охорони, довкілля для них неприйнятний.

В останній час лісівники активно займаються дезінформацією громадськості Миколаївської області. Серія замовних статей, спрямованих проти об'єкту природно - заповідного фонду України — регіонального ландшафтного парку "Кінбурнська коса", колективу парку та директора, появилися в обласних газетах, на телебаченні, радіо, що потребує витрат чималих коштів, мабуть, не особистих.
 
Вони намагаються відбілити свою не завжди екологічно безпечну діяльність, перевести стрілки на когось за свої прорахунки і бездіяльність, багаторічні порушення технології вирощування і догляду за лісом, що призвели до двох грандіозних пожеж на Кінбурнській косі, астрономічних збитків, завданих біорозмаїттю та навколишньому середовищу. 

Факти свідчать про те, що і унікальна природа Кінбурнської коси зазнає масштабної руйнації від методів та наслідків господарювання лісництв. Причому ця діяльність проводиться за природоохоронні кошти які виділяються на заходи по рятуванню природи. Аналогічні руйнації лісогосподарювання здійснює і в інших унікальних куточках Миколаївщини, довершуючи знищення рідкісних видів рослинного і тваринного світу, занесених в Червону Книгу України і навіть в Європейський та Світовий Червоні списки, на вцілілих природних ділянках степу по балочках, прибережних зонах лиманів та інших місцях, раніше недоступних плугу сільськогосподарників. На жаль, не зупиняє цієї руйнації надання деяким із цих унікальних куточків статусу об'єктів природно-заповідного фонду України: регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи. Земля на цих об'єктах не вилучається з лісового фонду, перед яким стоять інші завдання.

Чому раптом так лихоманить лісівників? Це є чергова спроба використати тимчасовий збіг обставин в органах влади, знищити або прибрати до своїх рук природо-заповідну організацію, яка перешкоджає творити вигідні оборудки, та не дати можливості підняти заповідний статус Кінбурна шляхом створення в 2007-2009 рр. національного природного парку.

З 2004 р. Очаківський лісгогосп є одним із ініціаторів розширення меж сіл Покровка та Покровське, які прилягають до берега Чорного моря, за рахунок 256 га земель держлісфонду. Колись держава надала ці землі лісникам та виділила чималі кошти для їх заліснення, їх залісили і хочуть вигідно передати (розпродати) в інші руки. Поїдьте в Коблево і подивіться, які за декілька років серед лісу повиростали бази відпочинку, котеджі. Невже за так? Лісівникам захотілося ПОВТОРИТИ щось подібне і на Кінбурнській косі. У випадку затвердження проекту розширення меж сіл земля буде виділятись за участю лісівників. В сьогоднішньому ринковому еквіваленті роздача цих лісових земель оцінюється в 40 МЛН. ДОЛАРІВ. Навіть якщо з цього "пирога" ловити крихти і це буде непогано.

Ми виступили проти такої авантюри і на нас обрушився шквал наклепів зі сторони сил, зацікавлених в реалізації цього проекту.

Майстрами по розповсюдженню брехні, перекрученню окремих фактів, обливанню брудом показали себе заступник начальника обласного управління лісового господарства Гурко А.А. який нахваляється богомольством у секті, директор ДП "Очаківське лісомисливське господарство" Паламарюк П.М та и сам начальник управління Сірик А.А.

Їм не подобаються висновки екологічної експертизи 1995р. по проекту лісовпорядкування Василівського лісництва. Ці висновки ніяким чином не забороняли реалізацію проекту протипожежного влаштування в лісах 1998 р. Згідно з актом комісії управління, екології від 29.01.2002 р. по протипожежному проекту Очаківському ДЛМГ планувалося влаштувати 20 км 410 м протипожежних розривів та 256 км 880 м протипожежних коридорів. В чотирьохрічний період з 1998-2001 рр. влаштовано лише 2,4 км протипожежних коридорів, що складає 0,9% від обсягів планування. Ось що посприяло масштабним пожежам. Невиконання протипожежного проекту на момент пожежі раніше лісівники пояснювали відсутністю належного фінансування. Сьогодні ж намагаються перевести стрілки в сторону експертизи та парку. Документи і факти свідчать про інше.
 
Багато речей списали на пожежу, умови для якої самі і створили. Пожежа знищила сліди безгосподарності і порушень технологій догляду за лісом, накопиченню порубкових залишків упродовж десятиріч в великих об'ємах. Цей факт також констатує комісія Мінприроди в 2006р.

Але з часом виявилось, що в пожежах особливої трагедії для лісівників немає. Для того щоб стати стабільним передовиком лісогосподарського виробництва серед подібних лісництв в Миколаївській" області, необхідно щоб ліс час від часу... горів. До великої пожежі 2001р Очаківське лісомисливське господарство вело злиденне існування на момент пожежі в наявності було по 20 л. бензину ї дизпалива. З трьох пожежних автомобілів міг їхати тільки один, колісний трактор не то що плуга, сам себе не міг тягнути. Інше життя настало після пожежі. Бюджет виділив значні кошти на порятунок лісу. 

Появилось вдосталь нових тракторів, автомобілів, мобільних засобів зв'язку. Появились дошки, бруси, дрова в результаті переробки деревини зі згарища і не тільки, торгівля якими також дає чималий оборот коштів. Все це нагадує стару радянську приказку: Крадіжка в державному магазині — свято для продавця.

В цих нових економічних умовах гендиректор "Миколаївлісу" Сірик А.А. зробив ставку на людину своєрідного складу. Так появився новий директор Очаківського лісгоспу Паламарюк П.М., а з ним і інші нові працівники. Лісничим Кінбурнського лісництва поставлений родич, чоловік сестри Паламарюка П.М., Антипченко А.А., який не має спеціальної освіти, проте для нього витіснили з цієї посади освічених людей. Своя людина в ключовому лісництві, особиста вірність і надійність важливіші, ніж люба грамота. В підпорядкування Антипченка А. А. потрапили кадри з вищою академічною лісогосподарською освітою. Посаду механіка лісництва займає дружина Антипченка А.А., також без освіти в технічному відношенні. До того ж Паламарюк та Антипченко — старі партнери по бізнесу. Адже у свій час вони скупили обладнання з колгоспної лісопилки села Крива Балка і заснували свою приватну лісопилку. А тут вдалося отримати величезні обсяги стоячої на корені деревини. Завдання цих двох майстрів по розпиловці лісу таке: перепиляти на Кінбурнській косі все, з чого можна зробити дошки, бруси і на худий кінець дрова. З цієї точки зору вони і сприймають ліс, який їх попередники ростили понад 40 років. Існуючий ліс за 5 років значно порідів, а що залишиться через наступні 5 -10 років?. Для гарантованого здійснення цих план Паламарюк П.М плекає надії по взяттю кращих масивів лісу в багато річну оренду і особливо активізувався ставши секретарем комісії по екології Миколаївської облради. Він намагається прибрати з допомогою комісії усіх і вся, що заважає реалізації вигідних для нього справ, і насамперед зробити об'єкт природно-заповідного фонду України - регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» своїм, кишеньковим. І що із цього мають та будуть мати кінбурнчани? Може, чималі кошти за продану деревину повертаються на розвиток та процвітання віддаленого від материка Кінбурнського краю? Нічого подібного! Директор лісомисливського господарства в Очакові та його приближені процвітають безсумнівно.

 Дивним виглядає кураж зі сторони провідних спеціалістів в Миколаївського обласного управління лісового господарства та очаківського лісомисливського господарства про незнання ними рідкісних видів флори і фауни. Вони просто не бажають, бачити їх у природі та. забезпечувати їх збереження для майбутніх поколінь людей, демонструючи звичну байдужість до проблем охорони довкілля. А що говорити за низову ланку Кінбурнського лісництва, лісничий якого тільки розпочав заочне навчання в технікумі? Закон України "Про Червону книгу України" та новий Лісовий кодекс в ст.ст. 19, 85 вимагають іншого ставлення до цієї проблеми. Вони вимагають ведення лісового господарства методами, які забезпечують збереження рідкісних, видів рослинності і тваринного світу. Невиконання вимог цих законів буде мати тяжкі наслідки. Наші звернення до лісівників по наданню допомоги у виявленні особливо цінних природних комплексів, картуванню місць знаходження рідкісних видів флори і фауни так і не знайшли відгуку, вони відмовились надати картографічні матеріали проекту лісовлаштування. Орієнтовна ціна від знищення рідкісних видів флори і фауни, які занесені в Червону Книгу України, в Європейський та Світовий Червоні списки - в процесі лісогосподарювання тільки в межах Кінбурнського лісництва за 2006 складає понад 1 млн. гривень. Не подобається їм звернення в органи Мінекобезпеки, прокуратуру та інші заходи, вжиті дирекцією парку по збереженню наявного біорозмаїття та рідкісних видів.

Лякаючи людей степовим національним парком, репресіями з боку служби охорони парку, пустелею та іншими міфами, лісівники сподіваються і надалі виступати в ролі отаких мічурінців та перетворювачів природи Кінбурна й інших унікальних куточків Миколаївщини за рахунок чималих бюджетних коштів. Чи дозволять державна екологічна служба, природоохоронна прокуратура та екологічна громадськість і далі нищити за лишки безцінної дикої флори і фауни регіону? Мабуть, не дозволять.

Сьогодні лісівники ставлять під сумнів та ігнорують майже всі нормативно-розпорядчі документи, прийняті обласною владою з питань створення парку, затверджених правил охорони та функціонування РЛП Кінбурнська коса.

Але ж розпорядження облдержадміністрації готувала не дирекція парку, а спеціалісти облдержадміністрації, юристи, візували начальники управлінь, підписали губернатори Кінах А.К. та Круглов Н.П. На жаль, правонаступники інколи дозволяють топтати, ставити під сумнів, та не виконувати ці розпорядження лісівниками. Паламарюк П.М, звинуватив мене у "випарюванні" значних розмірів бюджетних коштів і особливо 50 тис. доларів на купівлю біотуалетів та закликає компетентні органи провести відповідні перевірки. Задумуєшся, чи достатньо у нього здорового глузду, чи його засліпила ейфорія депутатської величі та недоторканності. Невже бюджет виділяє кошти у доларах? Дорогий читачу, газета "Південна правда" в 2004 р. опублікувала замітку Кузнєцова А.А., в якій розповідалося про надання грантів на еколого-освітні та природоохоронні заходи громадським екологічним організаціям півдня України (на Одеську, Миколаївську, Херсонську області та Крим) міжнародним екологічним фондом загальним обсягом 50 тис. доларів. За один із цих грантів Миколаївською громадською екологічною організацією на базі відпочинку "Крута осип", що знаходиться на Кінбурнській косі, побудовані локальні очисні споруди. Але причому тут я і парк, який є державною, а не громадською установою і ми не мали жодного відношення до цих грантів. Невже по цій замітці в газеті можна зробити висновки про прихоплення доларів? Думаю, що суд оцінить докази Паламарюка П.М.

Компетентним органам краще зацікавитись і дати оцінку використання коштів лісовим господарством. Так, в кінці 2005р. Сірик А.А., начальник Миколаївського управління лісового господарства, звернувся в облдержадміністрацію з проханням надати фінансову допомогу для порятунку лісів області. Було прийняте відповідне розпорядження по виділенню коштів з обласного фонду охорони навколишнього середовища в сумі 224 тисячі гривень. За декілька днів до закінчення року Сірик А.А. переадресував всі ці кошти в повному обсязі вірнопідданому Паламарюку П.М., який тут же успішно їх освоїв нібито на ліквідацію захаращеності в лісах Кінбурна. За декілька днів до кінця фінансового року такі обсяги робіт можна, мабуть, виконати тільки за допомогою чарівної палички. І В ТОЙ ЖЕ ЧАС лісгоспі появляється дорого іномарка «Джип», приблизно такої ціни. Не зрозуміло, хто дозволив бюджетній організації, яка нібито потерпає від нестачі коштів по догляду за лісом, купувати таку дорогу іграшку?. Якщо це від лісогосподарських доходів, то чому ці кошти ідуть на обслуговування однієї людини, а не повертаються на соціальне забезпечення сіл Кінбурнської коси. Дві тисячі гривень які перераховуються Покровській Сільській Раді - дужа мізерна подачка від розрахункових надходжень. Зі слів голови райради Росинця О.Ф., сільрада щорічно втрачає біля 2 млн. гривень доходів від податку на землю, від якого, до речі, лісове господарство звільнено. При мовчазній згоді Покровського сільського голови ця подачка розтрублюється по всіх інстанціях, як значний благодійний внесок лісгоспу на соціальний розвиток сіл. В іншому випадку Паламарюк П.М - так високо цінує свою персону, купивши за бюджетні гроші дорогого Джипа, що дозволено тільки вищим посадовим особам держави, а його начальники та контролюючі органи дивляться на це крізь пальці. В той же час майже кожний переїзд через Дніпровсько - Бузький лиман жителів Кінбурнської коси в Очаків відбувається в суперекстремальних умовах, на плавзасобах, які не витримують критики і рано чи пізно може мати, не дай Бог, трагічний кінець.Чи, може, вирішення цього питання не обов'язок обласного депутата?

Шукаючи земельні ділянки та приписавши мені гектари, лісівники знову ж таки намагаються за всяку ціну заляпати мене брудом. В 1986 р. я з сім'єю переїхав на постійне проживання на косу, де ми і купили сільську хату з існуючою присадибною ділянкою. А парк, як відомо, був створений лише в 1992 р. Самі же Сірик А.А., Паламарюк П.М. і Антипенко А.А отримали в 2003-2004 р на Кінбурнській косі земельні ділянки під індивідуальне будівництво житлових будинків для постійного проживання. Ділянки отримали в престижному місці, недалеко від моря, на Ковалівці, але тут же вигідно їх продали, мабуть в надії отримати чергові ділянки. Паламарюк П.М вчинив оборудку з, міжнародним університетом розвитку людини "Україна", а Сірик А.А з колегою, начальником Рівненського управління лісового господарства. На днях, за 25 тис., зелених продав землю і Антипченко А.А. Отакі захисники і постояльці Кінбурна. По аналогії звинувачень, хотів би спитати у Сірика А.А., якими землями володіє його перша дружина на продовженні Кінбурнської коси, у Цюрупинську. Приємно?

У Начальника Миколаївського управління лісового господарства Сірика А.А. є притча, яку він часто полюбляє розповідати. Суть притчі - якось при царі Петру 1 зайшла мова про "жалованьє" лісникам. Цар розпорядився: "Жалованиє платить небольшое, ибо лесное дело єсть дело воровское".

Природа знає краще, ніщо не дається даром, все зв'язано з усім - констатує закон екології Б. Коммонера. Природа сама зробить те, що потрібно! Адже на сусідніх територіях, яку не прасували гусеничні та колісні трактори лісників, витрачаючи ПММ та інші ресурси, виявляється, також відновився степ і місцями росте ліс природний, який значно цінніший та має ряд переваг в умовах сухого Кінбурна. Врешті-решт на цей ліс не потрачено і не тратиться жодної копійчини Роздування пісків, яке спостерігалося у минулому тисячолітті, також було творінням людини. Тисячні гурти овець та іншої худоби, перевипас, що співпав з засушливим циклом клімату, стали причиною цих процесів. Сьогодні цих загроз немає. Дайте природі Кінбурна спокій!!