Пам'ять чоловіка стирається кожні 30 секунд через рідкісний мозковий вірус: як він живе (фото)

Чоловік прожив без спогадів протягом чотирьох десятиліть, що наразі вважається найгіршим випадком амнезії в історії медицини – він не може згадати минуле і "застряг" у теперішньому.

Про це пише Daily Star.

Щоразу, коли Клайв Вірінг бачить свою дружину, він вітає її так, ніби вони не бачилися багато років.

Але потім буквально миттєво все забувається, і його спогади знову стираються. Упродовж чотирьох десятиліть 85-річний чоловік вважав, що лише нещодавно отямився від коматозного стану.

Але насправді талановитий музикант живе із найбільш руйнівним випадком амнезії в історії медицини після того, як 1985 року він був уражений рідкісним мозковим вірусом. У чоловіка ретроградна амнезія, що означає, що він не може згадати минуле і "застряг у теперішньому", нездатний створювати нові спогади.

Він не пам'ятає ні свого дитинства, ні імен своїх дітей від попереднього шлюбу. Його пам'ять зберігається від семи до тридцяти секунд, але, як не дивно, чоловік пам'ятає, як грати музику і як він кохає свою дружину.

До того, як сталася трагедія, Клайв був піаністом та музикантом, відомим своїм редагуванням творів Орландо де Лассуса. Він працював клерком-тенором у Вестмінстерському соборі, був хормейстером у Ковент-Гардені та у Лондонському хорі Сімфонієтти.

Він працював на BBC Radio 3, і йому було близько 40 років, коли він заразився вірусом. Відтоді він щодня "прокидається" кожні 20 секунд або близько того, "перезапускаючи" свою свідомість ще раз.

Дружина Клайва Дебора описала їхнє становище у своїх мемуарах 2005 року "Назавжди сьогодні". Вона писала: "Його здатність сприймати те, що він бачив і чув, не була порушена. Але, схоже, він не міг зберігати жодних вражень ні від чого довше, ніж на мить. Справді, якщо він кліпав, його повіки відкривалися, відкриваючи нову сцену. Вигляд перед морганням був зовсім забутий. Кожне кліпання, кожен погляд убік і назад приносили йому зовсім новий вигляд. Я намагалася уявити, як це було для нього... Щось на кшталт фільму з поганою безперервністю: склянка наполовину порожня, потім повна, сигарета раптом довша, волосся актора то скуйовджене, то гладке... Але це було реальне життя, кімната змінювалася так, що фізично неможливо".

У мемуарах також йшлося: "Здавалося, що кожен момент неспання був першим моментом неспання. У Клайва було постійне враження, що він щойно вийшов з несвідомого стану, тому що в його власній свідомості не було жодних доказів того, що він колись не спав раніше. Я нічого не чув, нічого не бачив, нічого не чіпав , нічого не нюхав, - казав він. Це як бути мертвим".

Клайв почав вести щоденник, але записи складалися із тверджень "Я не сплю" або "Я при тямі", які вводилися знову і знову кожні декілька хвилин. Щоденник, майже позбавлений будь-якого іншого змісту, заповнювався заново кожен день і незабаром збільшився до сотень майже однакових сторінок. Це було жахливе та гостре свідчення психічного стану Клайва, яке називали "нескінченною агонією".

У документальній програмі 2005 року Клайв дав інтерв'ю про свій стан. На запитання, чи сумує він за своїм колишнім життям, він відповів: "Так. Але я ніколи не думав про це свідомо. Тому мені ніколи не було нудно чи сумно. Я взагалі ніколи нічим не був, це те саме, що смерть. Навіть снів немає. День і ніч одні й ті ж самі".

У зворушливій статті для The New Yorker під назвою "Безодня" покійний невролог Олівер Сакс, який зустрів Клайва, написав: "Минуло (40) років від моменту хвороби Клайва, і для нього нічого не змінилося. Можна сказати, що він все ще 1985 року або, враховуючи його ретроградну амнезію, 1965 року. У якомусь сенсі його взагалі немає ніде, він взагалі випав із простору та часу".