Думала, що не зберу себе після розлучення. Але почуваюся так, ніби мені знову 30

Днями мені виповнилося 40 років. Раніше мені здавалося, що цього дня я прокинуся старенькою-розвалюшкою. Ну як же я була молода і дурна! Я зовсім не почуваюся тією бабусею, якою себе уявляла, коли була підлітком. Хоча деякі оточуючі досі готові «списувати на брухт» усіх жінок на п'ятому десятку. Особливо розлучених і з дітьми. Я, до речі, теж попрощалася з чоловіком.

У 15 років я думала, що в 40 зустрічатиму свою старість. Мої батьки тоді якраз були приблизно в цьому віці: тато вже почав сивіти, а мама з вічною хімією на голові виглядала не зовсім сучасно. У мене ж попереду було ще дуже багато: інститут, перше кохання, переїзд. І я, дивлячись на батьків згори, думала, що вони до своїх років мало чого досягли. «Я буду зовсім інший!» - думалося мені.

Коли я бачила, як мама і тато завзято відзначають свята з друзями, танцюють і регочуть, я думала: «Ну які танці в такому віці?»

Пам'ятаю кумедний випадок. Коли одна з маминих подруг, тітка Олена, завагітніла в 40 років, я просто втратила мову. У моїй голові крутилося: «Як їй, такій старій, не соромно ходити з животом?!» Я навіть наважилася поговорити про це з мамою. І вона як зарже: «А ти прикинь, твоя бабуся мене в 41 народила». Я, звичайно, була в повному шоці. Було дуже дивно, що такі «старі» можуть бути батьками.

Я вперше народила в 25. 40 років мені так само здавалися якимось нескінченно далеким віком. Мені ж ще не 30! Та за ці роки я о-го-го скільки зроблю! Стану якщо не суперзіркою, то вже точно найкращою у своїй області (ось зараз тільки кашу доварю, підгузок сину поміняю і почну підкорювати світ). І з чоловіком у нас палатимуть любов і пристрасть, як зараз, і дитину виховаю ідеальною. А мною обов'язково всі пишатимуться.

І в 30, і в 35 років я все ще була впевнена, що 40 — це не про мене. Це про якихось дорослих тітоньок, яких я бачу в бухгалтерії, на ринку, в перукарні, в метро. Ну а я все ще молода і задерикувата, з купою можливостей для самореалізації. Я інша.

Я вселяла собі, що, як тільки мені стукне 40, все - чаклунство закінчиться. Вранці я прокинуся в зморшках, з артритом, з незадоволеною фізіономією та без чоловіка.

Непомітно ця цифра ставала ближчою. Не стало тата. Мама різко здала. І так, чоловік знайшов собі нову супутницю, молодшу за мене. У сина якраз почався перехідний вік. Від нервів почало пустувати і моє здоров'я. Провівши 2 тижні у лікарні, я ніби переродилася. Я зрозуміла: до 40 років можна і не дотягнути, якщо не взяти себе в руки.

У 39 років я розлучилася. І ось я «розведення з причепом», як заведено говорити за спиною у таких жінок. Ми з чоловіком довго та болісно ділили квартиру. За сина він не боровся. Але найбільше я очманіла, коли в один із днів у дверях нашої двійки з'явився колишній у супроводі своєї нової пасії. Хотів похвалитися, яку він мені заміну знайшов, та й «хороми» показати. Правда, його дамі стало погано і вона сама вилетіла за двері, після того як я випалила чоловікові: «Ти дурниці твори, але знай, що Пандору назад у ящик не заженеш» (ця фраза запам'яталася мені, коли я натрапила на статтю про енкоди ). Він одразу кинувся її заспокоювати, і після цього її ноги в нашій квартирі не було. Нервів, звісно, ​​я тоді витратила багато.

Після розлучення чоловік бився як лев за кожний із 2 телевізорів, за пилосос і пральну машину, за рушники і навіть за постільну білизну. Після того, як все закінчилося, ми з сином купили квартиру-студію. Щоправда, в іншому місті, яке менше, зате ближче до моєї мами. Це було вигідніше за ціною: вистачило хоч і на невелику квартиру, але і в мене, і в сина є свої кімнати.

Майже через рік після розлучення моє життя стало кращим. У мене з'явилося стійке відчуття, що зараз 40 — це нові 30 і все більше жінок у моєму оточенні згодні з цим твердженням.

Разом із колишнім із мого життя зникли зайві люди. У мене тепер тільки пара моїх подруг, зате справжніх! Ми багато сміємось і розуміємо один одного з напівпогляду. І, звичайно, стоїмо один за одного горою. І навіть незважаючи на різні міста, ми стали бачитися частіше.

І нарешті я змогла зі спокійною совістю звести спілкування з колишньою свекрухою до мінімуму. Вона мене завжди недолюблювала. А після розлучення вона зробила винною у розпаді сім'ї мене. Сказала, що я могла б і не викаблучуватися, а заплющити очі на інтрижку її сина. Адже вона колись вибачила свого чоловіка. На щастя, я не наслідувала її «мудру» пораду.

І нехай моє тіло вже не таке, як двадцять років тому, але перед ним тепер уже інші завдання. Не треба виношувати дитину, годувати її та не спати ночами. Тепер моя мета — з його допомогою насолоджуватися життям, доглядати його і любити його. Зізнатись чесно, раніше я цього ніколи не робила. Зараз саме час.

Багато чого до 40 років я спробувала вперше. Наприклад, я завела кота. Ця пухнаста грудка попалася мені на очі поряд з новим будинком. Він жалібно нявкав, і я не змогла залишити його там. Назвала Василем. Виріс великий і лагідний кіт із вбудованим «мурчатором» усередині, який ніколи не відключається.

У моїй квартирі вперше з'явилися квіти. На моїх віконцях цвітуть улюблені з дитинства фіалки і моє нове кохання — орхідеї. Доглядати їх і бачити результати своєї праці — це окремий вид задоволення.

Це, мабуть, у життя таке почуття гумору, але саме до 40 років я раптом усвідомила, що в попередні роки ніби писала олівцем, а зараз починаю жити яскраво — як хочеться мені. Я ще тільки навчаюсь і дуже намагаюся чути свої бажання та виконувати їх.

Раніше я дивилася на мам-одинаків старше 40, які тягнуть дитину, і в голові крутилося: «Бідолашки! Ніхто їх не приголубить, не зігріє теплими словами. Нікому вони не потрібні. А зараз я зрозуміла, що сімейне життя не гарантує щастя. Але до мене раптом дійшло, що я зовсім не самотня (у мене, як мінімум, є син) — я вільна. Це зовсім різні стани душі. І це солодке почуття свободи я не проміняю на «хоч якісь стосунки» — лише на ті, що роблять щасливішим. Інших мені й задарма не треба.

Із сином стало простіше. Йому 15, найбурхливіший протест начебто позаду. Ми навіть можемо разом сходити на концерт, поговорити про новий фільм. Я не дбаю про його оцінки, оскільки це не моя зона відповідальності. Мій хлопчик стає дорослим хлопцем зі своїми судженнями та поглядами на життя. Мені з ним цікаво. І йому зі мною, здається, також.

П'ятий десяток виявився чудовим віком, коли не потрібне чуже схвалення для того, наприклад, щоб змінити колір волосся на яскравий. Я беру і роблю це (а раніше то мама не дозволяла, то чоловік із свекрухою були незадоволені). Мене не зачіпають нетактовні питання та косі погляди. Я зрозуміла, що можу бути неідеальною, і мені начхати, що комусь це не до вподоби.

У 30–35 років заривалася в роботі, орала як кінь, щоб досягти підвищення. Я багато втратила у дорослішанні сина, у спілкуванні з мамою. Не милувалася, як цвітуть її яблуні та вишні у саду.

До 40 років я усвідомила, що приказка «Найбільше в колгоспі працював кінь, але головою він так і не став» якраз про мою кар'єру. І вирішила послабити хватку. Ні, я не почала робити свою роботу гірше, але я не намагаюся встигнути переробити все зараз і відразу, як тільки бачу на годиннику 18:00, а встаю і йду додому. Відпустку я більше не беру просто грошима — чесно відпочиваю.

Я почала приділяти багато уваги мамі. Їй 65. Вона тільки зараз почала приходити до тями після того, як втратила мого батька. Вона вперше поїхала до санаторію сама, а потім ми вирішили вирушити втрьох — з нею та моїм сином. З'їздили до культурної столиці на кілька днів. Дивлячись на неї, я розумію, що життя може перевернутися і в 40, і в 65, але якщо воно триває, це і є найбільше диво.

Тепер мене не лякає усвідомлення того, що я розміняла п'ятий десяток. Цифри тепер ніщо для мене. Важливо, що у мене є класна дитина, моя матуся жива, є друзі, улюблена робота, житло та плани на подальше життя. На карті є стільки місць, де я хотіла б побувати! Ще я записалася на курси співу та мрію грати на гітарі. Я переконалася, що у 40 років усе тільки починається.

І користувачі інтернету погоджуються з тим, що боятися віку не варто.

• Мені виповнилося 40 і життя заграло новими фарбами. Я зайнялася зовнішністю і домоглася того, що зараз виглядаю краще, ніж у 30, відображення в дзеркалі прямо тішить. Побільшало шанувальників — раніше стільки чоловічої уваги не було. Здоров'я поки що не підводить. Якщо складеться, хочу ще й народити, сили є. © olgavolkoff / Pikabu
• У віці 40 років є свої плюси: діти вже великі, їх можна залишати вдома на ніч. Можна не готувати, якщо не хочеться. Можна займатися своїми улюбленими справами та не залежати від садків та шкіл. Нещодавно мені все одно стало на думку більшості, головне — подобатися собі. © DA.Ri / Pikabu
• Мені 42. Життя після 40 — вогонь, бо я вже розумна і ще гарна. І знову вільна. Діти виросли, кар'єра відбулася, поїздки та вечірки – скільки завгодно! Відпочиваю коли хочу: з дочками гасимо, з подружками їздимо до міні-подорожів. Можна роман закрутити, а можна не один. © Bonna / Pikabu
• Мені 50. Так чудово, як зараз, я ніколи не жила! Сина вивчила. Будучи мамою-одинаком, дала йому чудову спеціальність: він айтішник, розумниця, мій ангел. Заробляю сама пристойно, є непогана пенсія, робота на радість. Вперше за 25 років зустріло кохання, третій рік взаємно кохане, їжджу до нього в гості, живу там, як королева, вся обласкана. Їжджу 2 рази на рік у санаторії до різних міст — куди ткну пальчиком, туди й поїду! Купила квартиру сама в іпотеку, відплатила за рік. Так, хворію іноді (то тиск, то суглоби), але це такі дрібниці! © olgaryabina / Pikabu

У світі говорять, що 40 — це нові 30 . І звичайні жінки, і багато знаменитостей у цьому віці вирішують вперше стати мамами . Багато хто кардинально змінює свій вектор діяльності, знаходить нові хобі, переїжджає жити в місце своєї мрії. Тому що 40 — це не старість, а нормальний вік для змін у житті. І ніяк інакше.