Україна — місце, де люди з різних культур перетиналися ще приблизно 500 років тому

Північно-Понтійський регіон, до якого входить сучасна Україна, історично слугував важливим перехрестям для міграції з різних напрямків. Результати дослідження, опубліковане у журналі Science Advances, показали, що через часті переміщення, асиміляції та контакти давнє населення України мало дуже різноманітне походження. Для вивчення історії міграції та переміщення на території України вчені проаналізували геномні дані 91 людини, які жили у період від 7000 року до н. е. до 1800 року н. е. SPEKA публікує висновки дослідження.

Про Північно-Понтійський регіон

Північно-Понтійський регіон, який охоплює сучасну Україну, протягом століть був перехрестям міграції з різних напрямків, з'єднуючи безкрайній Євразійський степ з Центральною Європою.

Протягом століть ця територія з'єднувала обширний Євразійський степ, що простягається через Угорщину, Болгарію, Румунію, Молдову, Україну, південь росії, Казахстан, Сіньцзян, Монголію і Маньчжурію, з одним великим ексклавом — Паннонським степом, розташованим переважно на території Угорщини.

Автори дослідження проаналізували ДНК 91 особини

Автори дослідження — Лехті Сааг, науковий співробітник Інституту геноміки Тартуського університету та Університетського коледжу Лондона, Ольга Утєвська, яка наразі є стипендіатом MSCA4Ukraine в Інституті геноміки Тартуського університету, та ще 35 науковців.

Для дослідження автори виділили та секвенували ДНК з коренів зубів та фрагментів кісток 91 особи з 33 археологічних пам'яток на території сучасної України. Особливий акцент зробили на тих, що проживали у залізній добі та середньовіччі:

Підписуйтеся на наші соцмережі

Як відбувалася міграція у степовій та лісостеповій смузі України?

Україна у Північному Причорномор’ї була важливою контактною зоною між європейським та азійським населенням. Цей регіон був першою територією, де степові скотарі змішалися з ранніми землеробами. Це змішування сприяло появі культури шнурової кераміки, синташтинської, андронівської та зрубної.

Південь України як частина Євразійського степу став місцем інтенсивного генетичного та культурного обміну завдяки сприятливим умовам — доступності українського степу, наявності розгалуженої гідрологічної системи, великої кількості сировини та поєднання родючих лісостепових ґрунтів з відкритими степовими просторами, великими лісовими масивами та гірськими хребтами. Ці чинники приваблювали як кочові групи, так і осілі цивілізації, які створювали колонії на узбережжі Чорного моря.

Протягом століть у степовій та лісостеповій смузі України відбувалися міграції за кількома напрямками. Ці міграції були зумовлені різними процесами, зокрема міжплемінними культурними контактами та конфліктами, торгівлею, демографічним тиском, розширенням зон впливу кочівників тощо.

Основні міграційні потоки йшли з Карпато-Дунайського регіону, Південного Уралу та Поволжя, Середньої Азії, Північного Кавказу, інтенсивні переміщення населення відбувалися і на території України.

Наприкінці бронзової доби та на початку раннього залізного віку найпомітніша археологічна діяльність у північнопричорноморських степах була пов'язана з кімерійцями та їхніми військовими походами у Малу Азію. Їх замінили скіфи та сармати — племінні союзи зі змішаним (місцевим і східноазійським) походженням. У цей період у Причорномор'ї з'явилася мережа грецьких колоній.

У лісостеповій зоні осілі спільноти, які жили у той період, були пов’язані з попереднім тшинецьким культурним колом (яке включало Лужицьку та Висоцьку культури), а також з центральноєвропейськими впливами гальштатського та латенського періодів (іллірійці, фракійці та кельти). 

Згідно з письмовими та археологічними джерелами, народи, які вважаються попередниками слов'ян, пов'язані із зарубинецькою культурою, вже були присутні в українському регіоні під час Латенського та Римського періодів з 3 ст. до н. е.

Початок міграційного періоду на території України пов'язаний із приходом германських племен, як-от готи, та формуванням багатоетнічної черняхівської культури, яка охоплювала інші народи, що вже населяли регіон.

Давнє населення України мало різноманітне походження 

Географічне розташування, ландшафт та екотипи України зробили її місцем перетину та взаємодії східних і західних сусідів, що наклало свій відбиток на генетичний склад місцевого населення.

Аналіз ДНК 91 особини показує, що давнє населення мало різноманітне походження внаслідок частих переміщень, асиміляції та контактів.

Наприкінці бронзової доби пропорції предків були подібні до сучасних популяцій у решті Європи — суміш європейських мисливців-збирачів, анатолійських ранніх землеробів і степових скотарів, і ці компоненти предків присутні в українському регіоні донині. 

«Від ранньої залізної доби і до середньовіччя поява східних кочівників у Понтійському регіоні стала регулярним явищем», — кажуть дослідники. Їхній генетичний склад відрізнявся. У деяких, наприклад у скіфів і куманів, він був схожий на ямний, але змішаний із місцевим населенням. В інших, як у аланів, болгар і ногайців, переважало східноазійське походження, а місцеве змішування було мінімальним.

Палімпсест (поняття, що виражає ідею багатошаровості, накладання), створений міграціями та змішуванням населення в Україні, сприяв високій генетичній різноманітності у географічно, культурно та соціально однорідних групах, з різними генетичними профілями, присутніми на одній ділянці, в один і той самий час та серед осіб з однієї археологічної групи. 

Висновок 

Науковці зазначають, що дослідження зосереджено переважно на історично відомих мігруючих групах, а не на місцевому населенні. Крім того, зразки, використані у дослідженні, географічно зміщені переважно в бік східної частини України та хронологічно охоплюють переважно залізну добу (700 р. до н. е. — 400 р. н. е.) і середньовіччя (після 400 р. н. е.). Раніші періоди (наприклад, неоліт чи бронзова доба) аналізуються менше.

Проте загальний місцевий генетичний профіль, схожий на сучасних українців, зберігається у цьому регіоні з плином часу навіть серед цього набору зразків, зазначають дослідники. Це означає, що, незважаючи на всі міграції та зміщення населення, у людей, які жили в цьому регіоні протягом різних епох, зберігається стабільний основний генетичний профіль, подібний до того, що мають сучасні українці.

Тож навіть попри чіткі ознаки значної міграційної активності, зокрема впливу зі Східної Азії, а також широкого змішування населення, дослідники роблять висновок про значний автохтонний компонент (своєрідний «генетичний відбіток корінного населення») в українському походженні, принаймні з бронзової доби.