«Деколонізація» Миколаєва: чиї імена носитимуть вулиці й провулки Варварівки

Перейменування вулиць зачепило усі райони і мікрорайони міста Миколаєва, від центру до околиць на мапі міста з’явились нові назви.  Про що? Миколаїв розповіли про нові імена  Варварівки.

Це колишнє село, тільки на кілька років молодше Миколаєва, було включено до меж міста понад 60 років тому, однак продовжує триматись «особнячком» через географічне розташування (від міста Варварівку відділяє Південний Буг, але поєднує з ним Південнобузький, він же Варварівський міст) і власну історію. Тут є свої ліцеї (один з них був зруйнований внаслідок кількох російських обстрілів у 2022 році, але його планують відновити), лікарня, амбулаторія, супермаркети, колись був свій кінотеатр, який перетворився на досудовий центр. І тут перейменували кілька вулиць й провулків.

Нові назви отримали топоніми, найменування яких глорифікують імена військових діячів російської й радянської історії. Так, три вулиці і провулок носили імена воєначальників російської імперії (Михайла Кутузова, адмірала Степана Макарова та Олександра Суворова), одна вулиця і провулок – радянського біолога Івана Мічуріна, ще дві вулиці і провулок – Героїв Радянського Союзу Олександра Матросова та Миколи Гастелло.

Чиї імена і які назви тепер носитимуть ці вулиці?

Вулиця Олексія Кваші (колишня вул. Мічуріна) названа на честь дитячого письменника і поета, який народився у Миколаєві.

Олексій Кваша (1977-2015) отримав освіту тут, в Миколаєві, а потім проживав в селі Піски Новоодеського району, займався патріотичним вихованням дітей. Його дитяча книга віршів «Прекрасні тварини нашої країни» була надрукована у 2014 році. І того ж року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Олексій служив стрільцем–помічником гранатометника 30-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Протягом 2014-2015 років ніс службу на блокпостах у Херсонській області на адміністративному кордоні з окупованою російськими військами Автономною Республікою Крим, з 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

7 липня 2015 року солдат Олексій Кваша загинув під час мінометного обстрілу поблизу селища Луганське в Донецькій області, коли витягував з-під обстрілу пораненого товариша. Похований Олексій Кваша на кладовищі села Піски. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Провулок Івана Григурка (колишній пров. Мічуріна) отримав ім’я українського прозаїка, публіциста, члена «Спілки письменників України».

Іван Григурко (1942-1982) родом з Одеської області, але жив у Миколаєві, працював в обласній комсомольській газеті «Ленінське плем’я», писав свої романи, і саме тут прозаїк знайшов свій останній прихисток.

Як письменник став відомим після публікації роману «Канал» (1974), що був перекладений російською, німецькою, болгарською та іншими мовами. За цим романом створений художній фільм, в котрому головну роль виконав Іван Миколайчук. У 1982 році вийшов друком роман «Ватерлінія», присвячений суд­нобудівникам м. Бережанська, за яким легко впізнати і Миколаїв. Останнім для Григурка став роман «Червона риба» (1982), який письменник так і не побачив надрукованим.

Вулиця Дмитра Олійника (колишня вул. Кутузова) носитиме ім’я ветерана АТО, бійця територіальної оборони, який загинув 29 березня 2022 року внаслідок російської ракетної атаки на будівлю Миколаївської ОВА.

Дмитро Олійник (1987-2022) родом зі Львова, за фахом – лікар-реабілітолог. З 2014 році він брав участь в АТО, воював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка дислокувалась у Миколаєві. Під час боїв «Сокіл» (а саме такий позивний мав Дмитро) отримав важке поранення, був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Після поранення він залишає військову службу для подальшого лікування та реабілітації. З 2017 року захисник почав займатися спортом – веслуванням на ергометрах, мріяв розвивати ветеранський спорт на Миколаївщині.

Брав участь в «Іграх нескорених», зокрема у США – на змаганнях у паралімпійському стилі. У вересні 2021 року завоював «срібло» з веслування на тренажері, коли подолав 337 метрів за хвилину, та «бронзу» з бігу, планував готуватися до змагань 2023 року. Однак з початком повномасштабного російського вторгнення знову став на захист України, тільки тепер у лавах Територіальної оборони.

Дмитро був одним із 37 людей, які загинули внаслідок російського ракетного удару по Миколаївській ОВА. Він похований на Личаківському кладовищі у рідному Львові.

Ім’ям Михайла Козлова, воїна 72-ї бригади Чорних Запорожців, носитиме колишня вул. Олександра Матросова.

Михайло Козлов (1985-2014) родом з Миколаєва, вчився у школі №46. Після закінчення біблійного коледжу у м. Першотравенськ мешкав у Запоріжжі, де займався створенням реабілітаційного центру у протестантській церкві. Коли був призваний за мобілізацією в серпні 2014-го, став старшим навідником гранатомету 72-гої ОМБр. Загинув неподалік села Старогнатівка під час виконання бойового завдання у вересні того ж року, похований в Миколаєві.

В січні 2016 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А в березні 2016 року у миколаївські школі №46 відкрили меморіальну дошку на його честь.

Колишня вулиця Миколи Гастелло носитиме ім’я Фрітьофа Нансена (1861-1930) – норвезького мандрівника, океанографа, метеоролога, громадського діяча, лауреата Нобелівської премії миру 1922 року. Він багато чого зробив для українців – організував Місію Нансена, яка, в тому числі у Миколаєві, рятувала дітей під час голоду 1921-1923 років.

У січні 2023 року він побував у Харкові, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голодомору і надати допомогу республіці у важкий час. До України постачалася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена заснувала в Україні багато дитячих будинків, які називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена».

Вулиця і провулок Зебека (колишні вулиця і провулок Суворова) названі на честь українського живописця-мариніста, одного з найбільш знаменитих художників-мариністів другої половини XX століття.

Володимир Зебек (1931-2015) народився у Миколаєві, у 1943 був вивезений фашистами на примусові роботи в Німеччину. В наше місто він повертався двічі – після Другої світової війни та після навчання в московському художньо-педагогічному училищі і роботи в Москві. З 1966 року Зебек жив і працював на Кінбурнській косі.

Він писав рибалок і мадонн, вогняних коней, сяючі степи, казкові дивні букети і, звісно, море. Його твори є в особистих колекціях поціновувачів мистецтва, які живуть в більш ніж 40 країнах світу.

Будинок Володимира Зебека на Кінбурнській косі згорів в січні 2015 року. Сам художник помер 22 лютого 2015 року.

Залишилось сказати про останню перейменовану вулицю у Варварівці. Колишня вулиця адмірала Макарова перестала бути «іменною» і отримала назву «Яхтова», бо саме ця вулиця виходить до Варварівського яхт-клубу.