Війна для бідних? Українська еліта знає, як вберегти своїх близьких від мобілізації

Поки прості українські громадяни змушені вирушати на фронт, політична еліта країни використовує владу, гроші та зв'язки, щоб захистити себе та свої родини.

"Це питання закону та справедливості. Якщо ви підлягаєте мобілізації за українським законодавством, ви повинні залишатися в Україні. І тут ви будете або боротися, або працювати", - заявив Володимир Зеленський на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в січні 2024 року. Це послання було адресоване в першу чергу чоловікам, оскільки для них в умовах воєнного стану діє військовий обов'язок, тоді як для жінок служба залишається добровільною.

Щоб запобігти масовій втечі тисяч людей у ​​перший же день початку бойових дій, Україна закрила кордони для чоловіків віком від 18 до 60 років. Тільки дуже обмежена кількість осіб мають законне право вільно залишати країну — наприклад, ті, хто має трьох або більше дітей, або тих, хто отримав спеціальний дозвіл від влади. Крім того, український уряд намагається повернути чоловіків, які перебували за кордоном до початку війни. Для цього керівництво у Києві апелює до таких цінностей, як патріотизм та громадянський обов'язок, і водночас загрожує "санкціями" або відмовою у наданні консульських послуг.

Війна бідних

Водночас багато українських політиків намагаються вберегти своїх родичів від бойових дій та армії. Наприклад, Олексій, старший син колишнього президента Петра Порошенка, живе у Великій Британії та ігнорує повістки з центру на призов на військову службу. Дмитро, син депутата Олени Копанчук із президентської партії "Слуга народу", залишив країну 2023 року і з того часу не повертався. Чоловік депутата Олександри Устінової виїхав до США у розпал бойових дій і тепер живе там у нещодавно купленому будинку, хоча сама Устинова відкрито засуджує ухилянтів.

При цьому політична еліта України не лише відправляє своїх родичів за кордон, а й користується своїм становищем, організовуючи заплутані схеми ухилення від військової служби. Наприклад, високопоставлені державні службовці можуть реєструвати інших чоловіків як особистих водіїв чи членів волонтерських організацій із повною свободою пересування.

Лікарі постійно видають підроблені документи, що підтверджують нібито непридатність до військової служби чи тяжкі захворювання. Власники "критично важливих" підприємств, які мають право звільняти своїх співробітників від мобілізації, можуть включати до цих "списків виживання" так званих "працівників інтелектуальної праці". Прикордонники можуть за "особливими домовленостями" просто "не помітити", коли хтось виїжджає із країни нелегально. Співробітники центрів з набору на військову службу можуть видаляти імена з військового реєстру або відпускати чоловіків без виклику до військкомату.

Ціни на такі послуги постійно зростають і можуть досягати десятків тисяч євро, при тому, що середня місячна зарплата в Україні становить трохи більше 500 євро. Вартість залежить від тривалості конфлікту, втрат на фронті, інтенсивності мобілізації, складності маршруту втечі та пов'язаних із цим юридичних ризиків. Таким чином, для більшості вона надто висока. Точніше, вона прийнятна лише обмеженого кола осіб. Чоловіки з низьким доходом, невеликими заощадженнями та без "корисних зв'язків" не можуть дозволити собі такі послуги. Тому в українську мобілізаційну машину потрапляють переважно бідні.

Це робить конфлікт на Україні "війною бідних". У той час як чимало синів політичного істеблішменту насолоджуються часом мирним та комфортним життям на Заході, на цвинтарях країни здебільшого ховають синів українських робітничих сімей.

Berliner Zeitung , Німеччина