Антиоскар у справі Тітова для донецьких і миколаївських прокурорів

В той час, коли в США імена найкращих акторів та назви фільмів розкладали по конвертах, щоб вручити щорічну премію «Оскар», в Маріуполі Апеляційний суд Донецької області, у складі колегії  суддів  А. Сєдих, Р. Гєрцик, О. Дем’яносов, під наглядом громадськості та представників ЗМІ,  розглядав епізод тривалої комедії з гучної справи відомого миколаївського бізнесмена Михайла Тітова. А саме, слухалась апеляційна скарга сторони захисту на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя про продовження тримання під вартою Михайла Тітова.

Своє бачення судового процесу описали журналісти видання «Укрпресс-Інфо»

Провальний сценарій

Всі, хто хоч трохи цікавиться новинами, безумовно згадають масштабну операцію в Миколаєві минулого літа, коли   в результаті «блискучих» дій правоохоронних органів було затримано п’ятьох місцевих бізнесменів. Тоді в операції були задіяні найкращі підрозділи силових структур, до обласного міста понаїхало начальників: поліції, всіх гілок прокуратури, включно з військовою. Всі вони, перебиваючи один одного, хвалились на камери, що чи не особисто вистежили та впіймали вкрай небезпечних мафіозі. За цей бліц-криг прокурори отримували «статуетки» за кращий сценарій, кращу режисуру, кращі ролі першого і другого плану, а також годинники, якісь чи то медальки, чи то значки, грамоти, грошові премії, звання і навіть, подейкують, що квартири. Справа пролунала на всю країну як та, що нарешті розпочне тріумфальний хід переможного маршу над корупцією і бандитизмом та знищить гідру організованої злочинності остаточно і назавжди.

Але не так сталося, як гадалося, і в реальному прокаті прокурорський «фільм» безнадійно провалився. Майже з першого ж дня у цій справі розпочались незрозумілі події, штовханина, вовтузіння, які вилились у нескінченну низку проколів, зловживань, порушень закону, прав людини, норм кримінального процесуального кодексу України і всього, що навіть порушити важко. Але доблесні слідчі Миколаївської і Донецької прокуратур примудрились вступити у все, що погано пахло, і красномовно показали, що зловити когось вітчизняні силовики ще можуть, а от вести слідство і доводити провину законними і прийнятними засобами – це вже за межею їхнього максимуму. А коли провини затриманих довести не вдається, то залишається лише тиск на потерпілих, свідків, журналістів, депутатів у виконанні миколаївсько-донецьких правоохоронців.

Отже, маємо дуже невеселе «кіно». Тотальна і безглузда люстрація і масові звільнення професіоналів з одного боку, і волюнтаризм керівництва силових структур з іншого, спричинили ситуацію, при якій зараз в Україні розслідуються лише справи, на які вказують зверху. З іншого боку, тисячі  справ про вбивства, розбій, рейдерські захоплення і т.п. лежать без жодної уваги слідства і жодних перспектив, щодо розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Лакмусовим папірцем, який розкрив ту глибину прірви, у якій зараз опинилося українське правосуддя, безумовно, стала справа Тітова. Більше того, ця справа вже настільки просякла шедеврами безглуздої творчості слідчих, яких за будь-яку ціну зобов`язали довести провину затриманих, що може з успіхом претендувати на побиття багатьох сумнівних рекордів Гіннеса у сфері оперативно-розшукової та слідчої діяльності. Але про це трохи згодом, а поки відвідаємо нещодавнє засідання Апеляційного суду  Донецької області 1 березня 2018 року, яке, на думку адвокатів і правозахисників, ще раз яскраво висвітило підступність і безпросвітну тупість прокурорських співробітників в цій справі. Сторону обвинувачення представляв прокурор С. Тірон, а сторону захисту — адвокати С. Войченко, Р. Танабаш і С. Скалов.

Колегія суддів перед важким вибором

На порядку денному стояло всього одне-єдине питання — адвокати Михайла Тітова просили суд задовольнити їх апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання Тітова під вартою до 8-ми місяців, та скасувати запобіжний захід на підставі того, що немає жодного обґрунтованого доказу, жодного доведеного епізоду, чи свідчень які б підкріплювали необхідність тримання Тітова за гратами.

Шоу за склом  — шоу в залі

Але спершу, щоб засідання можна було проводити у цивілізований спосіб, адвокат Тітова Сергій Войченко передав суддям своє перше клопотання, і нагадав про конституційні права його підзахисного.

Одним з кричущих прикладів психологічного тиску і знущання над підслідним Войченко навів тримання Михайла Тітова під час судового засідання в кабіні зі скла, що на переконання захисту принижує гідність підслідного, і порушує його конституційні права і презумпцію невинуватості. Така міра безпеки не виправдана і тримати Тітова у світлопрозорому боксі немає сенсу. Обґрунтовуючи своє клопотання, адвокат навів положення Європейської конвенції з прав людини та рішення Європейського суду з прав людини в яких зазначено, що тримання людини за склом під час судових слухань – це порушення базових прав і свобод людини та прийнятої Конвенції прав людини (ст.3, ст.6).

Мабуть визначальним аргументом на користь позитивного рішення суддів по цьому клопотанню, стала демонстрація адвокатом фото залу засідань Нюрнберзького процесу, де навіть такі монстри, як Ріббентроп, Кейтель, Шредер та інші нацистські злочинці, на руках яких були мільйони смертей, під час слухань знаходились на лавах біля своїх захисників.

Зрештою, клопотання №1 суд, після нетривалої наради, задовольнив, видавши конвою письмову копію рішення про звільнення Тітова з боксу на час слухань.

ТіронІЯ в залі суду… або ми самі не слідчі

Але, нажаль, на першому клопотанні запас людяності, професіоналізму і дотримання законності вичерпався і настав вже час трагікомедії. Друге клопотання сторони захисту виявилося непід’ємним для суддівської колегії, бо стосувалось воно питання безпосереднього дослідження доказів під час судового слухання.

Адвокат Сергій Войченко звернув увагу суддів на те, що за законом і  КПК передбачено, що суд має досліджувати докази безпосередньо. Він підкреслив, що дослідження доказів є невід`ємним процесом досудового розслідування, а суд повинен досліджувати докази безпосередньо, щоб приймати обґрунтовані рішення про їхню правомірність, що, в свою чергу, забезпечує прописану законом змагальність і рівність сторін. Натомість, в даному судовому розслідуванні ніхто докази зібрані слідством не розглядає і не досліджує, щоб встановити їх правомірність та неупередженість. Але як судді можуть встановити істину, якщо лише будуть вірити на слово прокурорам, які особисто зацікавлені у засудженні підслідного? – запитав колегію С. Войченко.

Войченко нагадав присутнім, що в суді першої інстанції якраз було порушено принцип безпосередності дослідження судом доказів, коли суд  на чолі з суддею Жовтневого районного суду міста Маріуполя Ковтуненком самоусунувся від безпосереднього дослідження доказів. Ні прокурор, ні суддя не змогли послатися на жодний документ, який би обґрунтував необхідність тримання Тітова під вартою. Тим самим, на переконання С. Войченка, порушено незалежність суду як інстанції, що приймає законні рішення.

Щоб Апеляційний суд не повторював помилок і не давав підстав запідозрити себе в упередженості, Войченко закликав колегію безпосередньо дослідити ті докази і документи (фото, відеозаписи, висновки експертизи, тощо), на підставі яких суддя Ковтуненко продовжив арешт Тітова та задовольнив клопотання Донецької прокуратури.

«Я впевнений, що ви, як неупереджені професійні судді, оціните ті неподобства, які відбувались під час попереднього засідання, на якому відбувалось продовження запобіжного заходу моєму довірителю» – звернувся до суддів Сергій Войченко.

А що ж прокурор С. Тірон, якою була його позиція щодо необхідності утримання підслідного під вартою? Можна припустити, що він мав би першим голосно просити суддів безпосередньо розглянути хоча б кілька яскравих і беззаперечних документів, свідчень потерпілих, де б красномовно підтверджувалася суспільна небезпека Тітова, і які б знімали усі сумніви щодо необхідності ув’язнення підслідного. Але нічого подібного! У своєму виступі прокурор наголосив, що хоча слідчий суддя має право безпосереднього дослідження доказів, але не зобов`язаний цього робити, адже всі протоколи були підписані посадовими особами, які несуть за це відповідальність. Отже, на його думку, суддя мав повне право у своєму рішенні посилатись лише на протоколи та залишати підслідного під вартою.

Виступ прокурора Тірона

Разом з тим, голова суддівської колегії переляканим голосом намагався довести, що все, чого вимагає адвокат Войченко, треба адресувати слідчому судді, — «А ми ж не слідчі судді, тому досліджувати докази не будемо!»

Не зважаючи на те, що адвокат, цитуючи статті і положення КПК, а також найвідоміші міжнародні документи щодо захисту базових прав і свобод, впевнено і красномовно намагався переконати суддів, що єдиний шлях зберегти хоча б видимість законності в даному засіданні – розглянути судом докази, показання свідків та інші документи безпосередньо під час слухання, але це клопотання судді відхилили.

Чому судді відхилили клопотання та відмовились безпосередньо досліджувати докази?

Може тому, що в них вже заздалегідь було заготовлене рішення, і вони просто не бажали стати посміховиськом на очах у преси, коли були б змушені визнавати безпідставність та незаконність поданих доказів? А може в них не було іншого вибору, ніж підписувати рішення, які вже продиктовані і надруковані в іншому кабінеті? Хто зна.

Те, що дії суддів в цій справі дуже нагадують дії по заздалегідь прописаному сценарію, підтверджує той факт, що в суді першої інстанції за півгодини сидіння в нарадчій кімнаті, судді видають рішення написане на майже десяти аркушах паперу дрібним шрифтом(!). Таке під силу лише штучному інтелекту. Більше того,  як виявилось, це рішення суду залишити Тітова під арештом, майже слово в слово переписує клопотання прокуратури — навіть помилки однакові.

Тоді, як сама прокуратура своє клопотання в суді першої інстанції доводила аж 1 хвилину 30 секунд на трьох прокурорів — Тірона, Яська і Єрошкіна! За такий термін можна хіба що назвати фігурантів та номер справи. Про яке змагальне правосуддя, про яку доказову базу та вагомі аргументи може йти мова!? При цьому виступ сторони захисту тривав майже сім годин.

Схоже, що єдиний шлях залишитися в законному полі і зберегти обличчя неупередженої Феміди – задовольнити апеляційну скаргу та змінити підслідному запобіжний захід або взагалі його скасувати. Так як це відбулося з трьома іншими фігурантами цієї справи, які очікують закінчення досудового розслідування вдома. Проте цього, судячи з ходу засідання та поведінки суддів, їм зробити просто  не дозволили. Хто і чому не дозволив? Здогадайтеся самі.

Дуже вже багато гонору, пихатості, розданих обіцянок і неправомірних очікувань заплетено в цій справі. Але чим далі, тим глухіше кут і складніше з нього вийти. А якщо все залишиться так, як є, то безпосереднє судове слухання по цій справі, яке судячи з докладів прокуратури наверх, має відбутись за пару місяців, ризикує перетворитись у глобальне посміховисько всієї правоохоронної та судової системи України. Та ще й на очах у міжнародної спільноти, бо справа Тітова має всі підстави і перспективи потрапити до Європейського суду з прав людини, і адвокати активно працюють у цьому напрямку.

Заступник Дунаса Божило відсторонений від «справи Тітова»

Не встигли ще охолонути лавки у залі суду після апеляції 1 березня, як з Маріуполя прилетіла новина про відсторонення від цієї справи одіозного прокурора, заступника прокурора Миколаївської області Тараса Дунаса,  Божила С. Б. за скаргою сторони захисту. Мабуть не випадково прокурор Миколаївської області Тарас Дунас, якому так довіряє Ю. Луценко, відхрещувався від свого заступника, бо мабуть відчував всю токсичність цієї справи. Це той самий прокурор, який стояв за слідчою групою у складі Тірона, Яська, Єрошкіна та інших, який керував збором доказів, допитами свідків та іншими процесуальними діями. До чого «накерувався» – бачимо з тієї глибокої Ж… пардон, ями, в якій опинилась ця справа.

Ухвала про відвід прокурора Божило

Читаємо текст ухвали:

«Відповідно до положень ст.77 (п.3,ч.1) КПК прокурор не має права брати участь в кримінальному провадженні, якщо він особисто зацікавлений в результатах провадження, або існують інші обставини , які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості…»

«…Суд вважає, що докази упередженості заступника прокурора Миколаївської області Божила С.Б.   у результатах розслідування кримінального провадження № 12013160260001485 відсутні, проте з метою усунення будь-яких сумнівів в об’єктивності та упередженості посадової особи органу досудового розслідування у прийнятті процесуальних рішень, відвід прокурора Божила С.Б. підлягає задоволенню на час розслідування кримінального провадження №42017150000000277.

Але що сталося, чому  слідчий суддя В.О. Ковтуненко, який фактично виконує замовлення прокуратури і робить все можливе, щоб справа просувалась у потрібному напрямку, раптово відсторонює «мозок» операції, натхненника всіх дій, прокурора Божило? Того, хто штампував незаконні відмови в клопотаннях, відкидаючи будь-які законні вимоги сторони захисту.

Мабуть, щоб хоч якось розгребти ці стайні, змінити декорацію, сховатись від ганьби і неминучого провалу, слідство міняє фішки. Та чи допоможе це врятувати обличчя і відновити закон? Питання риторичне.

Напевно, українська правоохоронна і судова системи – то є зона якогось бактеріального лиха, потрапивши у яке, всі без винятку,  заражаються спорами корупції і беззаконня, навіть якщо вони до цього щиро мріяли про боротьбу із мафією.

Свідки – звідки?

Мабуть колись ця справа стане настільним альманахом для студентів-правників майбутнього, майбутніх слідчих, прокурорів, суддів, які будуть вивчати її на предмет, як ніколи не треба робити.

У своєму виступі перед Апеляційною колегією адвокат Михайла Тітова Сергій Войченко впевнено довів неправомірність і розбив усі докази, якими керується прокуратура, вимагаючи тримання підслідного під вартою. Немає сенсу наводити їх усі, але варто зупинитись на найбільш показових моментах.

Видіння батюшки

Одним з важливих фактів, на яких базується рішення тримати підслідного під вартою, це свідчення Миколаївського священика української автокефальної церкви, який начебто бачив, як людину запхали в багажник машини. Чому батюшка не звернувся тоді до поліції, якщо бачив, що людину викрадають? Просто помолився за життя свідка, й пішов собі далі? Але сам потерпілий розповідає, що його посадили на заднє сидіння машини, і це відбувалось в той час, коли Тітов перебував за кордоном. Беззаперечне алібі підслідного підтверджується відміткою в аеропорті «Жуляни».

І така картина спостерігається в усіх випадках.

С. Войченко:

— «А ось ще один лист, який долучено до справи і який доводить абсолютну тупість прокуратури  (арк.238). Зачитаю останній абзац за підписом підполковника поліції В. 20 вересня 2016 року, майже за рік до арешту Тітова. Там йдеться про підозру по ряду статей КПК. Але по жодній підозрі, по жодній статті вони так і не відкрили справу – вже два роки пройшло. А зараз – долучають цей лист, як обґрунтування тримання підслідного під вартою. Це – безглуздя!

Так само, свідчення  С. і Ш., справу по заявам, яких закрили ще при минулій владі, і які не мали жодних претензій до Тітова, про що написали письмово.

Ще один свідок, продавчиня Ч., яка щось там бачила 4 роки тому! Як в тому анекдоті – девушка, вас ізнасилували – так я  ж добровільно, але ж 4 свідки бачили, — так я ж сама хотіла.

Ще один свідок, колишній убозовець Г., який бачив у вікні кримінальне угруповання, але боявся вийти з кабінету, а коли його звільнили – згадав про це! Ну хіба це не безглуздя???

Ще один свідок Щ. на допиті каже, що всі його припущення, які він зробив під час «журналістського розслідування», потребують додаткової перевірки, і доказів він надати не може, бо збирав чутки з усього міста! До речі, проти нього порушено справу за дачу неправдивих свідчень. Але на підставі, в тому числі, його свідчень, суд обирає запобіжний захід моєму довірителю. Як таке можливо? Аргументи прокуратури – аудіо, телефонні записи без імен, вирвані з контексту, вони нічого не доводять!  Якщо Тітов був організатором, то де виконавці правопорушень, чому їм немає підозри? Інші підслідні по цій справі з такими ж самими доказами і матеріалами вже давно вийшли з СІЗО!»

Аргументи Войченка були переконливими, але не для цього суду…

Адвокат Танабаш:

— «Следователи для очной ставки с якобы «потерпевшим», приезжали из Херсонской и Кировоградской областей, были уверенны, что Титов виноват во всем, что им рассказали. Но после проведения очной ставки они были в шоке, настолько все оказалось шито белыми нитками. Потерпевший М. вообще отказался отвечать на какие-либо вопросы. Прокуратура заставляет людей быть потерпевшими против их воли. Я таких дел еще не видел – человек обвиняется в корыстных преступлениях, однако нет ни одной гривны ущерба! Захват рынка уже не вменяется – два его бывших партнера продолжают судиться в хозяйственном суде за этот рынок, а Титов сидит в тюрьме. За что!?»

Сам підслідний Тітов розказав у залі суду, які безглузді і протиправні речі творилися в його справі

«Судьи Жовтневого суда Мариуполя и прокуроры даже не стесняются, не скрываясь, прямо на пороге суда желают друг другу удачи в моем деле! Одна изсудей перепутала моего адвоката с прокурором, затянула его в кабинет, и начала договариваться о том, кто, что и как будет говорить, а когда узнала, что ошиблась – чуть ли не на коленях просила его «не палить лавочку».

Здається, це все, що треба знати про цей процес!

Судді теж сумніваються…

Завтра ніколи не настане

Як би то не було, які б беззаперечні і красномовні докази не наводили адвокати Тітова, рішення суду підтвердило заангажованість слідчих органів -суддя навіть прочитав помилково іншу ухвалу. Не зважаючи на те, що стороною захисту було повністю розбито сторону обвинувачення, судді залишили рішення першої інстанції без змін.

Коментар адвоката після суду:

— «Позиція прокуратури – боязлива і брехлива! Жодний аргумент захисту не приймається. Всі посилання на те, що все буде колись, потім – коли потім не зрозуміло… Сторона захисту і надалі буде готувати багато клопотань, скарг, будемо доносити до суспільства абсолютно брехливу і, я би сказав, боягузливу позицію прокуратури Донецького відділу, та Миколаївського відділу прокуратури Донецької області. Тому що якби вони грали по-чесному, то ми слухали б цю справу у Миколаївській області. А так, як вони бояться прямого чесного суду, то затягнули цю справу сюди», — заявив Сергій  Войченко.

«Протоколи допитів свідків мало того, що складені з порушеннями, так ще й абсолютно нічого, ніяких загроз веденню слідчих дій не доводять, і ви це самі можете легко побачити! Свідки кажуть, що Тітова вони не знають, і жодних справ з ним в них не було. Їх питають про якихось коней Тітова – до чого тут коні? Змішали коні і мухи!», – коментує ситуацію адвокат.

В правозахисному юридичному середовищі по справі Тітова  виник своєрідний саркастичний МЕМ, який має також увійти до підручників, за якими будуть навчатись  майбутні Пінкертони, Мегре і Пуаро. Ось цей МЕМ:  «За версією Миколаївської прокуратури Донецької області Тітов та інші підозрюються в тому, що невстановлені досудовим слідством особи в невстановлений досудовим слідством час та в невстановленому місці, передали невстановленим досудовим слідством особам неправомірну винагороду в невстановленому досудовим розслідуванням розмірі за те, що невстановлені досудовим слідством особи, шляхом рейдерського захоплення заволоділи майном ТОВ «Ринок….». З метою уникнення перешкоджанню встановленню всього невстановленого, повинні триматися під вартою невстановлений час. В суді клопотання підтримують прокурори прокуратури невстановленої області. Все це показує, до яких глибин ганьби можна опуститись, якщо забуваєш про гідність і верховенство закону», впевнений С. Войченко.

Що далі?

Отже, безглуздя триває, поганий фільм валиться в усіх кінотеатрах, але розв’язка буде скоро. Слідчі пообіцяли Генеральному прокурору, що через два місяці передадуть справу до суду. Страшно навіть уявити, що то буде за суд… Якби то не було, але, на жаль, зрозуміло, що своїм непрофесіоналізмом, своїми безглуздими, неправомірними діями,  прокуратура разом із судовими органами, дискредитує українське правосуддя як таке, і підставляє вище керівництво правоохоронних органів держави. Чи довго залишилось терпіти це неподобство – побачимо…