У село, що було на лінії вогню на Миколаївщині, пустили мешканців: замість будинків – воронки (відео)

Село Зоря на Миколаївщині лежало на лінії фронту, 7 місяців окупанти щодня били по хатах та паях людей, бо неподалік оборону тримали наші бійці. Село було закрите для цивільних через небезпеку, йдеться у  ТСН .

Вперше з березня Роза Павлівна вступила до свого понівеченого війною подвір'я. Бабуся в сльозах, бо не впізнає свого будинку. Народилася 1941 року, півстоліття прожила тут і за добу все втратила. "Щоб вони зникли, сволоти. Народилася, Київ бомбили, мені оголосили, що почалася війна і, напевно, я здохну у війну", - у розпачі каже жінка.

Снаряди впали у дворі, дещо влетіли до стін. На стінах, що вціліли, висять фотографії її дітей.

На сусідньому дворі Петро з дружиною чекають на дошки та плівку, яких вистачить на кілька вікон. "Це, щоб ми пообшивали вікна по можливості, прикрили дах поки - це те, що дають зараз", - говорить чоловік.

З дому своєї мрії ветеринарний лікар Петро з дружиною та дітьми тікали у середині березня. З того часу тут не було. Те, що побачили навіть у страшному сні уявити було не можна.

У центрі села сьогодні людно, бо з'їхалися з десяток односельців. Обходять вулиці та шукають уцілілі будинки. У Віталія будинок зруйнований, як і односельці живе на околицях Миколаєва на знімних будинках, відновлювати своє нема за що. "Стіни провело, треба зносити і з фундаменту виганяти, немає сенсу частинами крити", - передає він.

Між руїн уціліли кілька будиночків, де є дірки та немає вікон, але стіни стоять. У них житимуть вахтовим методом місцеві, щоби не мародеріли. “Зараз намагаємось організувати чергування, щоб не залишати село на свавілля. "Вже є кілька людей, які залишаються жити, сподіваємось, що дадуть генератори, сільрада забезпечена. З Німеччини дровами забезпечимо та водою, село не залишимо", - каже член виконкому Шевченківської сільської ради Володимир Петришин.

Колись вулиця троянд у Зорі тепер у лійках та поламаних бетонних стовпах, з покинутими людьми свинями. Окупанти просто вирівнювали село під фундаменти і своєї мети досягли. "Самі не зможемо відремонтувати, надія на державу. Багато вкладено грошей і праці, ми працювали все життя. Наша машина, наша техніка, трактор – все було в господарстві, всім користувалися", – показують люди.

По селу люди ходять обережно і не всюди ступають, війна залишила по собі руїни і боєприпаси, що не розірвалися. Бабуся Роза з пилу та сміття піднімає сімейний фотоальбом – це те з чим вона повернеться сьогодні до Миколаєва. Повернеться з пам'яттю на плівку, бо нічого більше з життя в неї не залишилося. "Це мої 4 діточок, треба хоч щось забрати, чим би я забрала хоча б щось, бо там подушок немає, нема на чому спати", - каже жінка.