Миколаїв відзначає Водохреще: охочих пройти хресною ходою та скупатися в ополонці виявилося чимало

Хрещення Господнє є одним із головних християнських свят, і в Миколаєві, де переважно проживають православні, його відзначають із дотриманням багатовікових традицій.

Побутує повір’я, що на Водохреще завжди вдаряють морози. Навіть існує відповідний вислів – водохресні морози. У наших широтах це повір’я, щоправда, справджувалося не завжди: траплялися роки, коли вода в річці не замерзала, і люди купалися без жодної ополонки. Однак цього разу природа не підвела: напередодні місто рясно засипало снігом, дув сильний поривчастий вітер зі сніжно-крижаними пластівцями, що буквально впивалися в обличчя, і багато хто сумнівався – мовляв, хто ж наважиться пірнати в таку погоду. Та сьогодні ситуація змінилася: зранку містян зустріла спокійна безвітряна погода, що цілком сприяла зимовим купанням.

Для особливо побожних похід до річки супроводжується участю в іншій традиційній події – хресній ході. Цьогорічне Водохреще не стало винятком: від Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці на вулиці Лягіна сотні вірян вирушили до річки Інгул. Попереду колони, як і належить, ішли священнослужителі з хоругвами, лунав церковний спів.

На майданчику біля річки митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим разом із духовенством відслужив молебень, тричі занурив у воду хрест – на знак освячення води в Інгулі – після чого почав окроплювати свяченою водою всіх присутніх. У рятувальників, правоохоронців і військових служба була іншою – вони забезпечували громадський порядок і пильно стежили, щоб нікому не спало на думку стрибнути у воду раніше встановленого часу. Робити це дозволялося лише під їхнім наглядом і тільки після звершення обряду освячення води.

Жодних відомих персон цього разу на березі Інгулу не спостерігалося. Після раптової смерті миколаївського мера Володимира Чайки, для якого занурення в Інгул 19 січня було щорічною піар-акцією (що, втім, виконувала і популяризаційну функцію – наслідуючи його, багато хто теж наважувався пірнути в крижану воду), місцеві можновладці, схоже, втратили інтерес до водохресних купань. Із більш-менш відомих осіб на березі можна було побачити хіба що колишнього першого віцемера Юрія Андрієнка.

Коли необхідний обряд було звершено й містянам дозволили занурюватися у воду, з’явилися й перші сміливці – ними виявилися дві жінки. Услід за ними до спуску в річку рушили інші охочі, знімаючи верхній одяг і готуючись виконати головний зимовий ритуал, щоб змити з себе гріхи й увесь негатив, накопичений за рік.