Японська Атлантида. Вчені розкрили таємницю підводних пірамід острова Йонагуні

Його вершина лежить усього за 6 метрів від поверхні, а підніжжя йде на глибину до 24 метрів. Монумент Йонагуні виглядає як величезна зруйнована цитадель — привид давньої цивілізації, яку поглинув океан.

Звісно, більшість геологів скептичні: на їхню думку, тут немає жодної містики. Ці східчасті утворення з пісковику та аргіліту вважають природним феноменом, сформованим тектонічними зсувами та невпинною ерозією вздовж природних розломів породи, пише видання Science Аlert.

Об'єкт відкрив у 1987 році інструктор із дайвінгу Кіхачіро Аратаке. Знахідка миттєво привернула увагу науковців, адже вона разюче відрізнялася від звичних геологічних ландшафтів.

Це масивні кам’яні плити, складені у вигляді терас або східців із напрочуд рівними, гострими гранями та прямими кутами. Такі форми рідко трапляються в дикій природі в такому масштабі, тому їх одразу почали порівнювати зі східчастими пірамідами чи зикуратами.

При найближчому розгляді об'єкт виглядав настільки переконливо, що геолог Масаакі Кімура з Університету Рюкю присвятив роки доведенню теорії про штучне походження монумента. Він стверджував, що структуру збудували або витесали люди, перш ніж рівень моря піднявся близько 10 000 років тому.

Утім, колеги-геологи здебільшого не поділяють його ентузіазму. Хоча прямих рецензованих досліджень саме Йонагуні небагато, загальні геологічні знання свідчать: дивна геометрія цілком може бути результатом роботи часу і стихій.

У формуванні Йонагуні ключову роль відіграють кілька факторів.

По-перше, площини нашарування. Це природні шари в осадових породах (як-от пісковик), що відділяють один період відкладення породи від іншого. Це «слабкі місця», де камінь схильний розколюватися рівними пластами.

По-друге, системи тріщин. Перпендикулярно до шарів у породі можуть виникати паралельні тріщини. Коли скеля зазнає напруги (наприклад, під час землетрусу), вона розпадається на напрочуд рівні прямокутні блоки. 

Геолог Роберт Шох із Бостонського університету, який занурювався до монумента в 1997 році, зазначив:

«Йонагуні лежить у сейсмічно активній зоні; землетруси тут мають тенденцію розколювати породу дуже закономірним чином».

Коли земля здригається, камені ламаються і зсуваються вздовж цих природних ліній розлому. Саме так утворюються знамениті «східці». А далі в гру вступають океанічні течії: вони вимивають дрібні уламки та шліфують поверхні до блиску.

Шох також звернув увагу на скелі на самому острові Йонагуні. Хоча вітер і дощ зробили їх більш округлими та «пошарпаними», їхня структура ідентична підводній.

«Хоча схил на суші зараз виглядає як хаос нерівних площин і мало нагадує підводний монумент, очевидно, що це та сама геоморфологія», — писав дослідник Джон Ентоні Вест.

Різниця лише в тому, що під водою ерозія діє інакше, ніж на повітрі, зберігаючи чіткіші лінії.

Оскільки підводні дослідження — справа складна й дорога, а природне пояснення виглядає логічним, детальних розкопок там проводилося мало. Проте нові дані підтверджують версію геологів.

На весняній конференції Асоціації японських географів у 2024 році група вчених під керівництвом Хіронобу Суги з Університету Кюсю заявила:

«Хоча ці утворення колись вважалися штучними, жодних археологічних решток чи слідів людської діяльності знайдено не було».

Вчені спостерігали типові процеси ерозії: відшарування корінної породи, абразію та утворення вибоїн різного розміру. Їхній висновок однозначний: ці «руїни» створюються безперервним вивітрюванням пісковику на морському дні.