Север, Орел, Шмель — відомі радянські радіостанції часів холодної війни

Можна бути тричі відважним і щасливим, але всі зусилля перетворюються на нуль, якщо в тебе немає радіостанції.

Історія виникнення спеціальної радіоапаратури для передачі розвідувальних послань корінням сягає 20 років минулого століття. У 30 роках був запропонований варіант транспортування таких пристроїв у звичайній валізі, яка на перший погляд мало чим відрізнялася від цивільної. Цей компактний «винахід», запропонований французькою та німецькою розвідками, незабаром набув популярності і серед розвідувальних служб одна країна. Сказати, що такі радіостанції були громіздкими — нічого не сказати. Радіоприймачі та передавачі на електровакуумних лампах вимагали підготовки ще й фізичної. Але час минав, а з ним і конструкції пристроїв покращувалися.

Застосування тих чи інших різноманітних, а також найдосконаліших технічних засобів попереднього шифрування текстових повідомлень є необхідним моментом агентурної діяльності.

Радіостанція Північ

Наприкінці 30 років, перед Другою світовою СРСР зросла гостра потреба у створенні малогабаритних радіостанцій для військової розвідки, НКВС, партизанських загонів, військ. На допомогу прийшли вже існуючі радіостанції, якими користувалися геологи та полярники, такі пристрої і стали основою для розробки відомих перших короткохвильових радіостанцій: ПП-16, Білка, Омега, легендарна переносна трилампова КВ телеграфна радіостанція Север(пізніше).

Радіостанція Северпочала випускатися в 1941 на заводі імені Козицького (за часів блокади Ленінграда), виробництво пристрою велося в найсуворішому секреті. Обсяги вражали — за перші півроку було випущено 1000 екземплярів, а до 1943 року щомісяця «штампувалося» по 2000 пристроїв. Слід зазначити, що з 1942 року, після деяких удосконалень, радіостанція стала називатися «Північ-біс».

Велика Перемога. Том VII. Шифри розвідників та партизанів:

Саме з того часу, як у вересні 1941 року надійшла на озброєння радіостанція «Північ». До появи цієї рації втрати агентури були винятково більшими. З прийняттям її на озброєння нашому командуванню стало можливим не тільки своєчасно отримувати розвідінформацію з тилу противника, а й визначати райони дій розвідувальних та партизанських формувань, ставити їм завдання, координувати їх дії з частинами армії, постачати всім необхідним для побуту та виконання завдань у тилу ворога, евакуювати.

Радянська радіостанція Севербула найходовішим пристроєм, та й німці були впевнені, що це диво техніки — англійська технологія. Станція Северпотужністю 2 Вт важила всього 2 кг (без урахування батареї та антен), працювала в діапазоні коротких хвиль від 30 м до 150 м, дальність зв'язку – майже 400 км.

Під час блокади Ленінграда радіограми добувалась часом дуже високою ціною, агентами служили діти (12-13 років) і жінки, вони масово засилалися на окуповану ворогами територію з Ленінграда. Передавали інформацію про те, де саме розташовані гармати, що обстрілюють місто, аеродроми та німецькі війська.

У перші роки війни активно випускалися нові радіостанції: харківські Партизанка та Волга, саратівська РПО Пріма, варіанти радіостанцій Білка, 4ТУД-Білка, Набла, Марс, Тюлень, Тензор, Джек. Було розроблено потужні радіопередавачі з не менш потужною назвою Лев, Хвиля.

Війна показала, яку величезну роль управлінні всіма збройними силами загалом, кожним родом військ окремо й у взаємодії грає радіо.

Роки повоєнні. Холодна війна

Р-350 - радянський шпигунський радіоприймач, розроблений у 1955 році, наступник післявоєнної радіостанції Електрон. Електрон потужність 50 Вт з дальністю зв'язку до 3000 км. використовувався для зв'язку з Японією. Працювала станція у КВ діапазоні, важила 8 кг. Під час Другої світової війни та під час холодної війни бездротовий зв'язок на великі відстані часто виконувався на радіочастотних КВ діапазонах з використанням коду Морзе.

Післявоєнна радіостанція Електрон

Ворог не дрімав і постійно намагався визначити напрями (пеленгу) на джерело радіовипромінювання. Скоротити час ефіру по максимуму і передати короткі повідомлення стало гострою необхідністю. З цією метою було розроблено різні системи, які допомагають скоротити довжину повідомлень. Один з методів полягав у заміні довгих речень і виразів, що часто використовуються, на спеціальний код (міжнародні Q-коди, використання різних військових і цивільних кодових книг). З накалом холодної війни зросла і необхідність надсилати все більше повідомлень, а для того, щоб запобігти виявленню та перехопленню передач, почалася розробка більш удосконалених методів захисту, ось так і був створений кодер. Радіостанція Електрон стала першою станцією, в якій використовувався такий пристрій.

Р-350 Орел

У Р-350 з шифратором була розроблена Науково-дослідним інститутом КДБ, найімовірніше в Кучіно (Підмосков'ї), у 1955 році. У 1957 році пристрій був модифікований у Р-350М під кодовою назвою Орел-М. Порівняно з радіостанцією Електрон, Р-350 була надійнішою, вона використовувалася спецназом, ГРУ, рухомими розвідгрупами парашутного десанту МДБ. Існувала версія з написами на передній панелі російською мовою, а також версія з написами англійською мовою.

Р-350 Орел

Р-350 була надзвичайно зручною в обслуговуванні. Всі радіоламп можна було витягти безпосередньо з передньої панелі. Запасні лампи зберігалися у верхній кришці.

Р-350 - армійська КВ радіостанція, потужність передавача становила 3,5 Вт, швидкість передачі телеграфії - 150 груп на хвилину. Пристрій складався з передавача, приймача та джерела живлення. В даний час відсутні будь-які відомості про джерело живлення.

Р-350 перше радянське шпигунське радіо, запущене в масове виробництво, довгий час пристрій був найпопулярнішим (до 1957 року). Пізніше вдосконалена Р-350M зайняла його місце, радіостанція почала поставлятися ще й до інших країн Варшавського договору (Східна Німеччина). У середині 1960 р. Р-350 і Р-350M були замінені на Р-354 (Джміль).

Передавач і приймач радіостанції Р-350 можна було вилучити легко; вона складалася з наступних функціональних блоків:

• Передавач (TX)
• Приймач (RX)
• Блок живлення (PSU)
• Кодер

Передавач

Елементна база радіостанції - радіолампи серії 2Ж27Л. Запитувалась радіостанція від мережі змінного струму, також могла працювати і від акумуляторів, включаючи автомобільний.

Приймач

Комплекси радіовузлів дозволяли автоматично перебудовувати передавачі та приймачі на 10 заздалегідь підготовлених радіочастот, що значно скорочувало час проведення сеансів зв'язку та прискорювало проходження інформації. Текст інформації накопичувався на стандартну фотоплівку (35 мм) і передавався зі швидкістю 150 груп на хвилину. Ухвалена на радіовузлі інформація записувалася на дисковий магнітофон.

У комплект радіостанції входило пристрій — телеграфний передавач з «швидкістю», в нього вставлялася плівка, на випадок, якщо оператор не міг відправляти повідомлення абеткою Морзе, передбачалася електрична ручка, нею потрібно було ковзати по 10 слотів поверх пристрою.

Цифрове повідомлення спочатку зберігалося на фотоплівці, в СРСР використовувалися стандартні 35-міліметрові плівки, по-перше вони були загальнодоступними по всьому світу, по-друге, їх покупка агентом не привернула б уваги за кордоном. Плівка вводилася в слот перфоратора, оператор натискав відповідні кнопки зверху пристрою. Кожне число на кнопці означало конкретний отвір плівці, плівка автоматично просувалася на один крок при кожному натисканні. Коли всю радіограму було набито, машинку підключали замість ключа і прокручували зі звичайною швидкістю через кодер.

Р-350M Орел-М

Р-350M - радянський шпигунський радіоприймачем, був розроблений у колишньому СРСР (1957 року). Як писалося раніше, цей пристрій був наступником раннього Р-350, ним користувалися у радянському союзі, а й у інших країнах Варшавського договору. Як і попередниця радіостанція Р-350, Р-350M була доступна в «російському» та англійському варіантах. Останній використовувався поза СРСР.

Радіостанцію Р-350 удосконалили, модернізували і вона почала випускатися як Р-350М. Діапазон частот передавача - від 1800 до 1200 кГц (167-25 м), а вихідна потужність складала не менше ніж 6 Вт. Діапазон частот приймача становив від 1800 до 7000 кГц (167-429 м).

Запитувалась радіостанція через перетворювач від 6 Вт батареї, що складається з 4 срібно-цинкових акумуляторів. Заряду батареї вистачало на 5 сеансів: 20 хвилин прийом, 10 передача. Заряджається станція (в польових умовах) від ручного генератора Е-348М або від мережі змінного струму 220 В (або 127 В / 50 Гц) через портативний зарядний пристрій або зарядний пристрій ЗУ-1. Запасним варіантом служила суха батарея: 2 анодні батареї і одна батарея розжарення (А-3).

Радіооператору потрібно було всього 3-4 хвилини, щоб зібрати/розібрати радіостанцію. Транспортування та експлуатація пристрою було «на плечах» одного оператора. Функціонувала радіостанція при температурах від -40°С до +50°С при відносній вологості повітря до 98%. При температурах нижче за нуль для зарядки акумуляторів використовувався ручний генератор Е-348М. Габарити металевого корпусу радіостанції – 325 х 306 х 151 мм, вага всього пристрою – не менше 12,8 кг. Корпус радіостанції захищав пристрій і від механічних пошкоджень, і від вібрацій під час транспортування, від снігу, дощу, пилу та бруду.

Діапазон частот передавача був розділений на окремих 11 піддіапазонів:

• 1800 - 2300 кГц (167 - 130 м)
• 2300 - 3000 кГц (130 - 100 м)
• 3000 - 4000 кГц (100 - 75 м)
• 4000 - 5000 кГц (75 - 60 м)
• 5000 - 6000 кГц (60 - 50 м)
• 6000 - 7000 кГц (50 - 42,9 м)
• 7000 - 8000 кГц (42,9 - 37,5 м)
• 8000 - 9000 кГц (37,5 - 33,3 м)
• 9000 - 10000 кГц (33,3 - 30 м)
• 10000 - 11000 кГц (30 - 27,3 м)
• 11000 - 12000 кГц (27,3 - 25 м)

Діапазон частот приймача був розділений на 2 піддіапазони:

• 800 - 3520 кГц (167 - 85,2 м)
• 520 - 7000 кГц (85,2 - 42,9 м)

Приймач та передавач — два окремі блоки, які підключалися один до одного за допомогою перехідника. Габарити пристроїв 315 x 148 x 100 мм, загальна вага – 12,2 кг. Передавач був побудований на 8 радіолампах, 5 з яких типу 1Ш29Б і 3 лампи типу 1П24Б. Приймач працював на 5 радіолампах 1Ш29Б.

Перехід з одного режиму роботи в інший Прийом/Пошук/Відправити здійснювався за допомогою перемикача режимів (кнопковий перемикач) та відповідних кнопок.

Габарити пристрою пам'яті для збереження числового тексту на 35 мм плівці – 110 X 73 x 45,5 мм, максимальна вага 480 грам. Пристрій був одягнений в алюмінієвий корпус, усередині знаходився сам запам'ятовуючий механізм (що складається з плівки, що просуває плівку механізму при натисканні кнопок і дірокола), а зовні - кнопки. При натисканні кнопки «Інтервал» на плівці не пробивалися дірки, вона просто прокручувалась на один крок уперед.

Правильне розташування антеної системи – важливе завдання для забезпечення надійного з'єднання. Радіостанцію потрібно було встановити або на височини, або на краю лісу, галявини, а на дерево повісити антену. Радіостанція не повинна була знаходитися близько до телекомунікаційних та високовольтних ліній електропередач, слід уникати також залізобетонних конструкцій поблизу. При цьому, потрібно було продумати і маскування пристрою.

Після того як радіооператор завершував сеанс, потрібно було вимкнути всі кнопки, повернути ручку «Напруження» проти годинникової стрілки до упору, від'єднати антени та противагу і прикріпити їх до верхньої частини валізи (кришки), запакувати всі аксесуари відповідно у верхню частину пристрою, закрити валізу.

Акумулятори, які використовувалися для запиту радіостанції СЦ, мали величезну перевагу перед кислотними або лужними акумуляторами – стабільна напруга при розряді інтенсивними режимами. Плюсами таких акумуляторів можна сміливо вважати питому ємність в 4 - 5 разів більшу, ніж в інших акумуляторах, високий коефіцієнт корисної дії, невеликий саморозряд. Срібно-цинкові акумулятори, на відміну від кислотних, допускають без будь-яких небажаних наслідків неповний заряд або передчасне припинення заряду. Використовувалися, як правило, у військовій техніці, радіоапаратурі. Але зберігати їх слід у розрядженому стані.

Р-354 Джміль

На початку 1960 р. Р-350 / Р-350M були замінені вдосконаленим Р-354 (Джміль). Р-354 Джміль - армійська КВ радіостанція, використовувалася агентами (шпигунами), спецназом, десантом, КДБ СРСР. Р-354, ймовірно, був найпоширенішим радянським шпигунським радіоприймачем часів холодної війни. Радіостанція використовувалася і країнами колишнього Варшавського договору (Польща, НДР та Чехословаччина). Наприкінці 1960 року радіостанцію змінила Р-353. Конструкція пристрою - блокова, блоки кріпилися до панелі керування гвинтами; конструкція приймача та передавача - аналогічна.

Елементна база радіостанції складалася з мініатюрних радіоламп та транзисторів. Діапазон частот передавача - 2500 - 15 000 кГц, приймача - 2000 -15 500 кГц, він був розділений на 5 піддіапазонів:

• 2500 - 3740 кГц
• 3740 - 5000 кГц
• 5000 - 7500 кГц
• 7500 - 11 250 кГц
• 11 250 - 15 000 кГц

Радіостанція запитувалась від 6 вольтової батареї, що складається з 4 срібно-цинкових акумуляторів ємністю 5 ампер-годин. Батарею було розміщено в контейнері, який закривався герметично кришкою. За допомогою короткого кабелю, розташованого на передній панелі, радіоприймач підключався до батареї, станція могла автономно працювати 15 хвилин. Як тільки акумулятор розряджався, його можна було зарядити за допомогою ручного генератора, він також поставлявся в комплекті. Як альтернатива, джерелом живлення радіостанції могли бути або автомобільний аккумулятор, або зовнішній блок живлення (ПЗУ).

Приймач (розташовувався ліворуч) і передавач (розташовувався праворуч) мали свої власні елементи керування та частотний дисплей; їх оптичний шкільний пристрій складався з лампочки, мікрофотошкали, об'єктива та екрану. Потужність передавача Шмеля становила щонайменше 10 Вт, а дальність зв'язку – 150-1500 км.

Для передачі інформації використовувався датчик Морзе, як і Р-350 / Р-350M був пристрій для протягування плівки. Для реєстрації інформації на Центрі виконувався запис на магнітофон, після чого його прослуховували.

Існували три способи використання коду Морзе передачі інформації.

1. Перший полягав у використанні маленького чорного ключа Морзе (ручна маніпуляція телеграфним ключем), розташованого трохи вище за клавіатуру. Повідомлення могли надсилатися безпосередньо, але тільки в надзвичайних ситуаціях.
2. Якщо оператор не був навчений азбуці Морзе, він міг використовувати цифрові кнопки для надсилання попередньо закодованого (числового) повідомлення просто набравши відповідні номери. У разі помилки міг натиснути кнопку "······"
3. Однак нормальний режим роботи полягав у використанні вбудованого передавача для сигналів Морзе, відправлялися попередньо кодовані цифрові повідомлення з дуже високою швидкістю, що зводило до мінімуму ризик перехоплення і радіопеленгації. Для цього повідомлення спочатку зберігалися на плівці як ряд отворів. Використовувалася стандартна фотоплівка 35 мм, вона була легко доступна в більшості країнах світу. Агенти в польових умовах могли купити 35-міліметрову плівку практично в будь-якому магазині, не привертаючи до себе жодної уваги. Така плівка попередньо розрізалася наполовину (по 17,5 мм), після чого використовувалася оператором, витрата плівки становила 150 -160 м на 100 груп.

Р-354 зазвичай постачалася в рюкзаку, що дозволяло носити її на спині. На рюкзаку було кілька кишень, де зберігалися деталі та аксесуари.

Спочатку Р-354 поставлялася з плівковим перфоратором старого зразка - квадратний пристрій. Ракордна плівка типу ЛЧ-35 подавалась через перфоратор, за допомогою пера на диску, що обертається, вводилися цифри з попередньо закодованого повідомлення, це нагадувало набір номера на старому дисковому телефоні. Кожне число було представлено серією отворів (а чи не одним отвором, як і Р-350).

Пізніше плівковий перфоратор старого зразка був замінений набагато менш громіздкою. Він чудово містився в одній руці. Кожна кількість була представлена ​​серією отворів.

З деякими радіостанціями Р-354 поставлялася невелика скринька, в якій містився ряд запасних деталей, аксесуарів. Склад згідно зі списком, що був приклеєний до кришки скриньки:

• 4 батареї, що перезаряджаються

• контейнер із рідиною для батареї

• шестигранний ключ

• запасні радіолампи

• шприц

• мережний зарядний пристрій

ПЗУ Шмеля

Портативний зарядний пристрій потрібний для заряджання батареї від змінного струму за допомогою освітлювальної лампи (109 Вт / 220 В).

Якщо живлення відсутнє, акумулятори можна було зарядити від невеликого портативного генератора Е-348. Заряджання акумуляторів - непросте завдання і займало кілька годин. Такий генератор зберігався у рюкзаку.

З Р-354 можна було використати майже будь-який тип гарнітури (головні телефони). У більшості випадків у комплекті постачалася військова радянська гарнітура, яка зазвичай використовувалася з військовими радіостанціями в танках, її можна було носити під шоломом.

Радіостанція була розрахована на тривалу роботу при температурах від - 30 до +50 С при відносній вологості повітря 98%, конструкція пристрою дозволяла транспортувати його за допомогою будь-якого транспортного засобу (навіть при стрибку з парашутом).

Джміль працював на одну приймальну антену (16 м) типу «похилий промінь» з противагою (16 м). Для розгортання радіостанції вибиралася відкрита місцевість (поляна в лісі, узлісся) у бік радіовузла, поблизу дерева (10 -12 м), заввишки щонайменше 8 -10 м (щоб розмістити антену). На випадок, якщо був відсутній об'єкт для підвішування антени (дерево), використовувалася антенна щогла.

Радіостанція Шмель була проста у використанні, призначалася для одного оператора, який міг користуватися нею, навіть не знаючи абетку Морзе. Для того, щоб радіостанція завжди була «в бою», проводився цілий комплекс техобслуговування: перевірка, вимірювання основних параметрів, заміна. Проводились щомісячні, піврічні, річні техогляди. Заміна частин та деталей відбувалася лише після їх виходу з ладу. Зберігатися пристрій повинен був у сухому, теплому, темному приміщенні, а акумулятори необхідно було вилучити з радіостанції.