Що таке КАБи: як працюють «розумні бомби» та чим Україна відповідає ворогу

Так звані КАБи – плануючі керовані авіабомби – стали одним із ключових тактичних факторів у поточній фазі бойових дій. Зброярі країни-агресорки Росії наразі застосувють масове й відносно дешеве рішення: встановлюють універсальні модулі планування та корекції на вільнопадаючі бомби серії ФАБ. Тактична авіація противника скидає ці бомби, залишаючись поза зоною досяжності українських зенітних засобів. 

Та росіяни не винайшли нічого нового. Перші ефективні зразки КАБів з'явилися у роки Другої світової війни у німецьких та американських військових. Міноборони України вирішило показати, як працюють КАБи і що їм сьогодні може протиставити Україна.

Що таке КАБ

Керована авіаційна бомба – це авіаційний боєприпас, оснащений системою наведення, яка суттєво підвищує точність ураження цілі порівняно зі звичайними вільнопадаючими бомбами. Інколи такий боєприпас також називають smart bomb – тобто, "розумною бомбою".

Принципова відмінність КАБу від некерованої бомби  у наявності систем наведення й аеродинамічного управління. Це або хвостові рулі або розкладні крила, що коригують траєкторію після скидання. Завдяки цьому КАБ влучає у ціль із точністю до кількох метрів (замість десятків і сотень метрів відхилення, характерних для вільнопадаючих боєприпасів). 

Історія КАБів

Перші ефективні зразки з'явилися у роки Другої світової війни: німецька радіокерована бомба Fritz X застосовувалася проти бойових кораблів, американська Azon – проти мостів та залізничних вузлів.

Якісний стрибок стався у в'єтнамській війні, коли США вперше застосували бомби з лазерним наведенням – бомби серії Paveway. Вони дозволяли точково знищувати захищені об'єкти, для ураження яких раніше потрібні були десятки вильотів із некерованими боєприпасами.

Та під час війни в Перській затоці в 1991 році стало зрозуміло: лазерне й телевізійне наведення відмовляють в умовах поганої погоди і задимлення. Щоб вирішити цю проблему, Пентагон ініціював розробку зброї, незалежної від візуального контакту з ціллю. 

Так з'явилася американська технологія Joint Direct Attack Munition. JDAM – це навісні комплекти, що перетворюють звичайні бомби на високоточні за допомогою інерційної навігаційної системи та GPS. Координати закладаються перед скиданням, а далі бомба летить автономно за будь-якої погоди. 

Саме цей підхід став домінуючою моделлю у світовому виробництві КАБів. Його пізніше скопіювали і розвинули інші армії, зокрема російська.

Сучасні КАБи

Сучасні КАБи класифікують за двома основними параметрами: способом наведення на ціль і конструкцією аеродинамічних поверхонь. Саме їхнє поєднання визначає точність, дальність і умови бойового застосування конкретного боєприпасу.

За типом системи наведення

Супутникове та інерційне (GPS/INS, ГЛОНАСС) – найпоширеніший тип. Не залежить від погодних умов, координати цілі закладають перед скиданням. Та така система не підходить для ураження рухомих цілей. 

Лазерне напівактивне наведення – ціль підсвічує лазерний цілевказівник із літака, безпілотника або від наземного навідника. Забезпечує точність 1–3 метри. 

Електронно-оптичне, телевізійне або тепловізійне (ТВ/ІЧ) – зображення передається в кабіну пілота або обробляється алгоритмами розпізнавання в реальному часі. 

За аеродинамічною конструкцією

Аеродинамічна конструкція боєприпасу безпосередньо визначає його тактико-технічні характеристики – насамперед дальність скидання і, відповідно, радіус ураження цілей без входу носія в зону ППО:

• Без крил – керування лише хвостовими рулями.  Класичний JDAM.
• Плануючі бомби (glide bombs) – розкладні крила дозволяють планувати на великі відстані після скидання. Приклади: американський JDAM-ER, французький AASM Hammer, російський УМПК.
  
  КАБи суттєво різняться за розміром і можливостями залежно від призначення:

Калібр (маса бойової частини): від близько 130 кг до 1 500–3 000 кг.

Дальність скидання:

• керовані бомби без крил – 10–28 км;
• плануючі бомби – 50–95 км залежно від висоти та швидкості носія;
• спеціалізовані малогабаритні (GBU-39) – до 110 км;
• плануючі бомби з реактивним прискорювачем – до 150 км і більше;

Російські КАБи 

"Росія застосувала масове й відносно дешеве рішення: встановлення універсальних модулів планування та корекції на старі, радянські вільнопадаючі бомби серії ФАБ. Тактична авіація противника скидає ці бомби, залишаючись поза зоною досяжності українських зенітних засобів", – розповідають в Міноборони.

З початку 2025 року зафіксовано використання загарбниками нової модифікації – УМПК-ПД. Завдяки  більшій площі крила та посиленій системі кріплення дальність такого боєприпасу вже може складати до 95 км. 

Паралельно росіяни інтегрують реактивні прискорювачі на стандартний корпус УМПК, що дозволяє досягати дальності до 150 км. Для протидії засобам радіоелектронної боротьби нові версії УМПК оснащують вісьма і більше супутниковими антенами, що ускладнює їхнє заглушення.

"Точність російських УМПК значно поступається зразкам країн-союзників України. Кругове відхилення становить 10–15 метрів у штатному режимі й може зростати при активній РЕБ. Однак руйнівна сила важких фугасних бойових частин дозволяє противнику знищувати фортифікаційні споруди й прифронтові населені пункти навіть за такого відхилення. ФАБ-1500 залишає вирву глибиною до 6 метрів і діаметром 20–25 метрів; зона контузійного ураження сягає 300–350 метрів від точки влучання", – пояснили в оборонному відомстві.

Українські КАБи

Для відновлення балансу Україна інтегрувала кілька систем КАБів союзників у свої Повітряні сили. Це:

• JDAM-ER (США) – плануючі бомби з GPS-наведенням, адаптовані для літаків МіГ-29 і Су-27 радянського зразка.
• AASM Hammer (Франція, виробник Safran) – гібрид бомби і ракети з твердопаливним реактивним прискорювачем. Дозволяє скидання з малих висот у режимі кабрування за збереження точності й виживання носія.
• GBU-39 SDB (США) – мала бомба зі стійкістю до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) противника.