Парадокс страху. Дослідження пояснило, чому мозок плутає небезпечні та безпечні спогади

Страх може не посилювати здатність мозку розрізняти небезпечні й безпечні ситуації, а навпаки — розмивати межу між ними. До такого висновку дійшли дослідники з Університету Макгілла та Університету Торонто — Скарборо. Це відкриття може допомогти пояснити механізми тривожних розладів і посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Результати дослідження вчені опублікували в журналі Nature Neuroscience.

Автори провели експерименти на мишах, яких навчили пов’язувати одне середовище з небезпекою, а інше — з безпекою. Замість формування чітко розмежованих спогадів про ці місця нейронна активність тварин почала демонструвати дедалі загальніші закономірності. Тобто мозку ставало дедалі складніше розрізняти безпечні та загрозливі обставини.

Щоб візуалізувати цей процес, команда створила експериментальну установку з елементами доповненої реальності. Вона дозволяла віртуально переміщувати мишей між середовищами, змінюючи зображення та звуки навколо них без фізичного переміщення тварин. За допомогою мініатюрних мікроскопів дослідники в режимі реального часу відстежували активність сотень нейронів у гіпокампі — ділянці мозку, важливій для навчання та пам’яті.

Науковці припускають, що накладання спогадів про небезпеку та безпеку має еволюційну перевагу. Це допомагає швидше згадувати про попередні загрози й реагувати на потенційну небезпеку ще до того, як вона стане реальною. Однак така стратегія має недолік: мозок надає перевагу швидкості, а не точності, через що може запускати захисну реакцію навіть за відсутності загрози. Особливу увагу дослідники приділили вентральному гіпокампу — ділянці мозку, що бере участь в обробці емоційно значущих переживань, зокрема страху й тривоги. На їхню думку, надмірна активність цього механізму може пояснювати, чому люди з ПТСР іноді гостро реагують на звичні звуки, зображення чи обставини, що нагадують їм про травматичний досвід.

Автори зазначають: йдеться не обов’язково про порушення здатності мозку розрізняти спогади, а про надмірно активну роботу природного механізму виживання. Водночас дослідження проводили на мишах, тому поки що невідомо, чи працює цей механізм так само в людей. Подальше вивчення цього процесу може допомогти розробити нові підходи до лікування тривожних розладів і розладів, пов’язаних із травмою.