Перед смертю не тільки не надихаєшся, а й не наговоришся.
Навіть найміцніші з великих, багатих і знаменитих іноді все-таки вмирають. І це, звісно, погано. Але добре те, що у таких людей хтось завжди поряд сидить із блокнотом. Потім, щоправда, блокнот губиться, і передсмертні слова доводиться відтворювати з пам'яті. Тому, звичайно, важко сказати напевно, чи останні фрази, що дійсно увійшли в історію, були останніми. Або після них було сказано ще щось, але щось настільки тривіальне, що недотягувало до культовості, афористичності або хоча б до багатозначності. І все-таки читати ці висловлювання цікаво.
(Приймаючи пігулки.) Зі мною все буде гаразд, мені просто треба трохи виспатися.
О Боже мій! Що трапилося?
(Звертаючись до коханого пса.) Ось собака...
Мене застрелили. Мене застрелили.
Деякий метелик уже злетів.
Я не знаю, яким мене сприймав світ. Самому собі я завжди здавався хлопчиськом, що грав на березі моря і розважав себе пошуком гарних каменів і черепашок, тоді як великий океан істини лежав переді мною незвіданим.
Я образив Бога і людей, адже у своїх роботах я не досяг тієї висоти, якої прагнув.
(Звертаючись до дружини.) Ти чудова.
(Звертаючись до дружини перед самогубством.) На добраніч, моє кошеня.
Ніхто не знає, якою буде кінцівка. Щоб точно знати, що станеться після смерті, треба померти. Хоча у католиків із цього приводу є якісь надії.
(Звертаючись до ката.) Прошу вибачити мене, мсьє. Я не навмисне.
КОРОЛЕВА МАРІЯ АНТУАНЕТТА
Не треба було переходити зі скотчу на мартіні.
Увімкніть світло, не хочу вирушати додому у темряві.
Останні слова для дурнів, які за життя не висловилися.
