Монархи-рекордсмени, які правили найдовше (ФОТО)

2022 року королева Великобританії Єлизавета II відсвяткує 70 років на троні.

У зв'язку з майбутньою подією, яку планують масово відзначати по всьому Сполученому королівству, ми згадуємо трьох інших королів, які правили так само довго, як і Єлизавета II, передає   ТСН .

Королева Єлизавета II

Королева Єлизавета II зійшла на трон 6 лютого 1952 року у день смерті свого батька короля Георга VI. Під час його смерті принцеса була разом зі своїм чоловіком принцом Філіпом у Кенії. Візит був перерваний сумною звісткою. 8 лютого 1952 року супроводжувана своїм чоловіком Філіпом Єлизавета прийняла присягу Таємної ради і підписала клятву престолонаслідування. Через годину герольдмейстер офіційно оголосив про її вступ на престол з балкона Сент-Джеймського палацу. І зі словами «Боже, бережи королеву!» всі прапори Лондона, приспущені після смерті короля, одночасно піднялися на честь нової королеви.

Коронація Єлизавети II відбулася 2 червня 1953 року у Вестмінстерському абатстві - вона стала першою в історії Великобританії, яку транслювали по телебаченню. Про історію її життя та правління ми вже неодноразово писали. Монарх все життя присвятила службі, але при цьому мала міцну сімейну спілку і народила чотирьох дітей. У 2015 році Єлизавета II перевершила на троні свою прапрабабуся королеву Вікторію, яка правила 63 роки та 216 днів. Єлизавета II має ще кілька років для того, щоб стати монархом, який правив найдовше в історії.

Король Франції Людовік XIV

Король Франції Людовік XIV де Бурбон був відомий як "король-сонце". Він правив 72 роки і 110 днів і є одним із найдовгоправніших монархів у європейській та світовій історії.

Людовік був старшим сином короля Людовіка XIII і королеви Анни Австрійської та первістком пари за 23 роки їхнього спільного життя. У нього був рідний молодший брат Пилип. Після народження хлопчика прозвали Луї-Дьєдонне («даний богом»), його поява на світ стала справді дивом, адже шлюб вважався бездітним.

На престол Людовік зійшов 14 травня 1643 після смерті батька, за кілька місяців до свого 5-річчя. Незадовго до смерті його батько, який не довіряв своїй дружині та рідному братові, розпорядився заснувати за малолітнього спадкоємця регентську раду, а всі рішення мали прийматися на загальному голосуванні. Але лише через п'ять днів після смерті чоловіка королева Анна Австрійська за підтримки канцлера скликала Паризький парламент і поставила під сумнів заповіт Людовіка XIII. Члени парламенту побачили у цьому можливість обмежити владу короля та розширити свої повноваження. Регентом за малолітнього короля стала його мати, Анна Австрійська, яка була при ньому до його повноліття.

У дитинстві та юності король Людовік кілька разів був на краю смерті. Коли йому було 5 років, він мало не потонув у ставку Пале-Рояля, у 10 років хлопчик заразився віспою, і лікарі вважали, що він не виживе, але сталося диво. У 15 років у короля утворилася пухлина в грудях, а коли йому було 19, він сильно отруївся і захворів на черевний тиф. Весь палац готувався до гіршого, але придворний лікар дав королеві блювотний засіб на основі малої дози сурми та вина, це допомогло Людовікові одужати, але мало побічний ефект – він значно облисів і з того часу носив перуку.

Жив і правив Людовік IV прихильником принципу абсолютної монархії та божественного права королів, саме йому приписують вираз «Держава – це я». Царювання Людовіка – час значної консолідації єдності Франції, її військової могутності, політичної ваги та інтелектуального престижу, розквіту культури увійшло в історію як Великий вік. Але водночас багаторічні військові конфлікти призвели до підвищення податків та погіршення життя громадян, що викликало народні повстання та еміграцію людей.

До кінця своїх днів (помер король 1 вересня 1715) Людовік був діяльним. Помер він в оточенні придворних, після травми ноги внаслідок падіння з коня на полюванні, у нього розвинулася гангрена, а ампутацію він вважав неприйнятною для королівської гідності. Тіло Людовіка IV було виставлено на 8 днів для прощання у Салоні Геркулеса у Версалі. На 9-ту добу його перевезли до базиліки абатства Сен-Дені, де Людовіка поховали з дотриманням усіх належних монарху обрядів католицької церкви.

Король Таїланду Пхуміпон Адульядет

Король Таїланду правив 70 років і 126 днів і перебував на троні з 9 червня 1946 року по 13 жовтня 2016 року. Він зійшов на престол у 18 років після того, як його старший брат Ананта Махідон був знайдений застреленим у 1946 році. Пхуміпон офіційно не був коронований у зв'язку з тим, що змушений був повернутися до Швейцарії, де вивчав право та соціальні науки. Тому його дядько – принц Рангсіт – було оголошено регентом короля. У 1948 році Пхуміпон потрапив в автомобільну аварію, отримавши серйозні травми, він втратив зір на одне око, а частина його обличчя на все життя залишилася паралізованою.

Коронація монарха відбулася 5 травня 1950, він прийняв ім'я Рама IX і згодом так іменувався. Перед коронацією він одружився зі своєю дальньою родичкою – Сірікітом. У 1956 році відповідно до буддистської традиції тимчасово прийняв чернечий сан. А в 1960-х здійснив останню подорож до Європи і присягнув, що більше ніколи не залишить країну. Слово своє король дотримав.

У роки правління король займався розвитком сільського господарства. За Пхуміпона в Таїланді було створено молочне тваринництво, а рівень життя сільських жителів значно покращився. За час його правління відбулося десять військових переворотів, але Його Величність завжди височіла над політичними бурями. Незважаючи на те, що на початку свого правління він підтримував деякі військові режими, прийнято вважати, що король Рама IX відіграв важливу роль у демократизації країни у 90-ті роки. Помер він на 89-му році життя 13 жовтня 2016 року у шпиталі Сірірад у Бангкоку від ниркової недостатності. Наступного дня його тіло було перевезено до Королівського палацу, а в країні було оголошено жалобу терміном на один рік. Весь цей період тіло короля знаходилося в тронному залі Дусіта Великого королівського палацу, куди приходили люди для того, щоб попрощатися з монархом.

Король Ліхтенштейна Йоган II

Йоган II був 12-м князем Ліхтенштейна і правив понад 70 років (з 1858 по 1929 рік). За його правління було проведено безліч різних реформ. Король був дуже освіченою людиною, навчався у Німеччині, Бельгії та Франції, володів кількома іноземними мовами. Особливого впливу формування поглядів майбутнього короля справив його вчитель – барон Карл фон Фогельсанг. Йоганн чудово знався на мистецтві, під час його правління було відреставровано кілька замків і картинну галерею Ліхтенштейна, він жертвував значні суми іншим музеям та галереям. Також король зробив вагомий внесок у розвиток науки, допомагаючи фінансово Фармакологічному інституту при Віденському університеті та Академії Наук. Він заснував перший в Австро-Угорщині Інститут плодівництва та садівництва та фінансував різні благодійні товариства.

За Йоганна II Князівство Ліхтенштейн стало незалежною державою, це сталося в 1866 році, а ще через два роки Ліхтенштейн слідом за Швейцарією проголосив себе нейтральною державою.

Король Йоганн II був скромною і малотовариською людиною. Незважаючи на досить довге життя – прожив король 88 років, він ніколи не був одружений та не залишив після себе нащадків. Після смерті короля 1929 року корона перейшла його братові Францу.