Історія про свекруху, яка дарма думала, що квартиру невістки можна перетворити на готель

У невеликому ресторані за зрушеними столами сиділа компанія із 10 осіб. Перші привітання із покупкою квартири від друзів уже прозвучали. Слово взяла мати чоловіка: «Ну ось тепер у вас є своє житло. По-справжньому своє. Я рада, що вам так швидко удалося купити квартиру. І особливо рада, що тепер можна буде допомогти із житловим питанням та іншим нашим родичам».

Дружина нахилилася до чоловіка:

— Льоше, про що це вона? Які інші родичі?

— Уявлення не маю, — знизав плечима Олексій. - Не бери в голову.

Коли всі друзі пішли, а на столах залишилися лише чай та десерти, мати Олексія завела розмову:

— Даш, ти знаєш, що в Альоші багато родичів. І є у нього двоюрідна сестра. Вона закінчила школу і вступила до вишу у цьому місті.

Дружина ще не розуміла, до чого хилить свекруху.

- Так ось. Тепер у вас є велика квартира. Можливо, ти дозволиш пожити сестрі Альоші у твоїй? Вона ж після твого переїзду все одно пустує.

Дарія повільно перевела погляд зі свекрухи на чоловіка. Олексій виглядав ніяково, але нічого не говорив.

— Ну, що квартира твоя стоятиме без діла? - продовжувала його мати. - А так ти допоможеш родички. І отримуватимеш гроші за комуналку.

Дарина примружилася. Квартира, де жили вони із чоловіком перші 5 років, була її. І це була пам'ять про її батьків, які так раптово пішли з життя наступного дня після повноліття. Молодим було логічно жити в квартирі Дар'ї, поки не накопичать на іпотеку.

Мати Олексія, вибачившись, вийшла з-за столу, не дочекавшись відповіді невістки. Як тільки свекруха зникла з виду, Дарина накинулася на чоловіка.

— Льоше, ти можеш поговорити з нею? Мені вже стає некомфортно через те, що вона розпоряджається моєю квартирою за мене. У ній ніхто, окрім тебе та мене, жити не буде.

- Даш, ти чого? - Чоловік спробував заспокоїти дружину. — Дурниця все це. Матері важко сприйняти той факт, що ми тепер живемо у своїй квартирі. Через 5 років шлюбу. А їм із батьком довелося чекати на квартиру майже 20 років. Можна сказати, що вона заздрить.

- Але мені неприємні ці розмови. Я й до цього не так багато спілкувалася з твоєю мамою. Але тепер...

- Я зрозумів, Даше. Давай збиратись. Не псуватимемо наше з тобою свято.

Подружжя з'їздило у відпустку (остання «нормальна», наступні ж будуть «іпотечні»), розмова в ресторані забулася. Тим більше, що свекруха більше не докучала Даші розмовами чи повідомленнями. Але наприкінці літа Олексій прийшов додому і почув схлипи дружини. Вона сиділа на дивані та плакала. Чоловік кинувся до неї.

- Даш, що трапилося?

- Твоя мати. Вона приходила сьогодні.

Олексій зітхнув.

— Що цього разу?

- Ось, - дружина увімкнула запис на телефоні.

Голос матері був надзвичайно м'який, але за цією м'якістю була якась страшна рішучість.

- Даш, ти зрозумій. У сім'ї завжди треба допомагати родичам. Ось ви змогли купити собі квартиру, а хтось ні. Але ж жити треба десь. А тут дочка мого брата якраз приїжджає до міста. Вона розумна дівчинка, в серйозному університеті вчитиметься. Ось тільки з грішми її батьків не дуже. А в тебе квартира пуста стоїть. Що тобі варто дати пожити нашій спільній родичі?!

— Я вам востаннє повторюю: у цій квартирі ніхто не житиме!

— Не розумію, як мій Льошка міг одружитися з такою, як ти! Черствий і думає тільки про себе.

Тут Олексій вимкнув запис. Потім переслав її собі на телефон і пішов до вхідних дверей.

— Ліси, ти куди?

- Скоро буду.

За годину Олексій зупинився біля знайомого дев'ятиповерхового будинку. Мати, як завжди, лагідно зустріла сина.

- Проходь! Здогадуюсь, з якого приводу ти зазирнув.

— Мамо, — з порога почав Олексій, — перше: я забороняю тобі спілкуватися з моєю дружиною без мене. Ти не будеш навіть писати їй, не говорячи про дзвінок чи особисту зустріч, поки я не дам на це згоду.

— Але, Олексію, це не я погана! Твоя дружина...

- Друге: ця квартира не моєї родини, це квартира Даші. І тільки вона вирішує, хто в ній житиме, а хто ні.

— Але ж ти розумієш, що це ненормально? Відмовляти двоюрідній сестрі пожити у квартирі. Вона ж твоя родичка! Вона також твоя сім'я!

— Востаннє повторюю: ця квартира належить дружині. Я не можу і не хочу навіть питати її про цю нерухомість. Забудьте про цю квартиру. Нехай дядько та тітка знайдуть інше житло. Або сестра може пожити в гуртожитку.

- Як ти можеш так казати? - сплеснула руками мати. - Твоя сестра в гуртожитку? Доки твоя дружина має порожню квартиру?

— Забудь про квартиру, чи тобі доведеться забути про мене. Це третє. Досить лізти у справи моєї дружини, мам. У нас своє життя, у тебе своє. І родичам передай усім, що відтепер їм доведеться розраховувати тільки на себе. І мені байдуже, що вони про мене подумають.

З цими словами син зачинив вхідні двері.

Дар'я досі не спілкується ні зі свекрухою, ні з якимось іншим родичем із боку чоловіка. Олексій часто телефонує з матір'ю, але бачаться вони набагато рідше, ніж раніше. Квартира ж стоїть порожня. Даша поки що не вирішила, що з нею робити.